Влас Дорошевич приїхав до Одеси 1893 року – на той час він був молодим журналістом із дуже гострим язиком. Щоправда, спочатку щось пішло не так, і з міста його буквально вигнали.
Але він повернувся і, розібравшись у місцевих традиціях, присвятив нам цілу книгу під назвою “Одеса, одесити та одеситки”. А виїхав із Одеси він із заслуженим титулом «король фейлетонів». Тепер докладніше про те, чому його вигнали та що це за присвята.
За що вигнали з Одеси Власа Дорошевича?
Наприкінці XIX століття в журналістських колах подейкували, що Дорошевич мав традицію приїжджати в нове місто і публікувати в одній з місцевих газет досить різкий нарис про голову міста.
Серія виходила під назвою «Кому в (такому місті) жити добре». І всюди чекав на Дорошевича успіх. Але в Одесі за таку статейку автора не похвалили. Адже присвятив він її, не розібравшись, не абикому, а Григорію Маразлі.
Були там зауваження про любов міського голови Одеси до балів, шикарного життя і все в такому дусі. Але не знав Дорошевич про найважливіше: нескінченну любов до Одеси, меценатські нахили Григорія Григоровича та розумне керування містом протягом більше 10 років. А одесити знали. І таке ставлення до улюбленого градоначальника нікому не сподобалося. Тож розгубленому журналісту «запропонували полишити місто протягом двох днів».
Він продовжив дистанційно співпрацювати з газетою «Одесский листок», потім повернувся, придивився до міста та городян, і вже 1895 року видав книгу «Одеса, одесити та одеситки».
Про що книга «Одеса, одесити та одеситки»?
Ця книга, до речі, стала бібліографічною рідкістю і лише кілька років тому була перевидана в Одесі. І треба сказати, вона того варта. Взяти хоча б назви перших чотирьох оповідань, що увійшли до цієї збірки:
- «Одеситки про одеситів»
- «Одеситки»
- «Одеська мова»
- «Одеса через 100 років»
Що показово, і сьогодні, понад сотню років після першої публікації, ці історії актуальні. Невдоволені одеськими чоловіками, одеситки говорять про них уїдливо, але не відпускають:
«… Що ж зробити з цим племенем (чоловіками – прим.ред), яке не годиться навіть для маскарадів?
«Виходити за них заміж! — радить „Вдова“. — Це вірний, старий, випробуваний засіб!»
«Якщо хочеш їм подобатися, то грайся з ними як кішка з мишкою, утискай їх на кожному кроці!» – радить „Незнайомка“…».
Окреме місце у книзі, звичайно, віддано манері одеситів висловлюватися. І це не та маловикористовувана сьогодні одеська мова, хоч розповідь саме так і називається. Це обороти, які й сьогодні нам зрозумілі, природні та логічні.
«Гейне каже, що чорт, бажаючи створити англійську мову, взяв усі мови, пережував і виплюнув. Ми не знаємо, як було створено одеську мову. Але в ній ви знайдете по шматочку будь-якої мови. Це навіть не мова, це вінегрет із мови».
Дорошевич рішуче не розуміє, чому в Одесі скучають “за театром” (тобто в одеському варіанті російської мови – Ред.), адже за театром знаходиться готель “Сєверний” і там ніхто ніколи не скучає. А правильно скучати “по театру” (російською – Ред.). Але ці пояснення незрозумілі вже одеситам. Або фраза «Смеяться с него»:
«… Ах, я ужасно смеялась с него!
— Как?!
— Я смеялась с него. Что же тут удивительного? Он такой смешной!
— Да, но, всё-таки, смеяться «с него»! Можно смеяться над кем-нибудь, но смеяться «с кого».
— В Одессе всегда смеются с кого-нибудь.
Г-да фельетонисты здесь очень много смеются, например, «с городской управы», но с городской управы это как с гуся вода. Может быть, отсюда и взят этот предлог «с»!
— Вообразите, — говорят вам, — я вчера сам обедал!
«Чёрт возьми, — думаете вы, — неужели этот город так богат, что здесь даже обедают через адвоката!»
— Я сама хожу гулять.
— Да, madame, но вы уж, кажется, в таком возрасте, что пора ходить «самой»!
Впрочем, иногда, для ясности, одесситы бывают так любезны, что прибавляют:
— Сам один!
Но это только снисходительность к приезжим, не понимающим ещё всех тонкостей одесского языка.
Затем, вы услышите здесь несуществующий ни на одном из европейских и азиатских языков глагол «ложить». Везде детей «кладут спать», — и только в Одессе их «ложат спать». Вероятно, так одесским детям удобнее.»
В оповіданні «Одеса через 100 років» головний герой прокидається в 1995 році і, звичайно, автор не вгадав усього, що на той час сталося, але деякі замальовки дуже актуальні. А ось легенду про те, як Бог створив одеситку, і переказати не можна – її просто необхідно прочитати. Особливо дівчатам. Особливо чоловікам.
Втім, вся книга Власа Дорошевича «Одеса, одесити та одеситки» принесе вам задоволення і однозначно підніме настрій. Тому що читати не нудно)
Читайте також: Книжкова полиця одесита – одна з найкращих книг Валентина Катаєва
Авторка Марія Котельникова
