Начебто обіцяв господар року, що минає, нагородити грошима всіх, хто старанно працював. Але, зважаючи на все, не встигає Металевий Бик за зростанням інфляції та ціною на блакитне паливо, що стало справді «золотим».
І якщо у першому півріччі 2021 року середній чек покупців в українських супермаркетах, за підрахунками економістів, становив близько 200 гривень, то сьогодні півтисячі, як вода крізь пальці, «протечуть». Проте в передноворічному ажіотажі народ кинувся до супермаркетів і на Привоз — встигнути запастися провізією за доступною ціною, умовно кажучи. Ви вже звикли бачити, як літні жінки мало не зі сльозами на очах дивляться на недоступну їм по грошах пляшку соняшникової олії? Я досі звикнути не можу. А коли запропонувала бабусі, яка не здатна, незважаючи на неухильне підвищення пенсій, придбати необхідний продукт, його купити, вона відмовилася. «Ви ж сама небагата. Навіщо вам на мене витрачатися?» — такою була її відповідь на мій імпульсний порив.
Раніше у блогах «Одесской жизни»: Пластик, деньги и экология: почем пакетик для народа?
А ніколи не спостерігали, як у «багатому» корпусі Привозу літні люди просять продавчиню продати їм 100 грамів копченостей, від аромату яких слинки течуть? А потім — істеричний зойк базарних торгівок: жебракам, мовляв, на Привозі робити нічого. Пам’ятаю, якось закінчилося це тим, що кілька покупців скинулися і купили бабусі кілька скибочок стегенця. І дай Боже, щоб і в Новому році у нас не закінчувалися запаси співчуття та доброти. А головне — була реальна можливість допомогти нужденним.
Раніше ми розповідали про «дріб’язкові» втрати в Одесі та любов до історичних деталей.