У 2023 році «Арчі» прийшов до ТЦК добровольцем, а після навчання потрапив до штурмового підрозділу морської піхоти. Бойовий шлях на Донеччині завершився для нього пораненням, але не військова служба. Тепер він працює інструктором у навчальному центрі ВМС ЗСУ, де колись сам проходив підготовку.
Журналістка «Одеського життя» Ольга Магазинська поговорила з ним про перехід від кухарської професії до штурмовика, поранення та нову роботу, у якій доводиться щодня відповідати за знання й навички майбутніх захисників.
Ключові моменти:
- Після поранення на Донеччині морпіх «Арчі» став інструктором навчального центру.
- Тепер він готує новобранців за програмою, розрахованою на 51 день.
- Курсанти опановують стрільбу, тактичну медицину, топографію та захист від дронів.
- Головна мета інструктора — передати знання, які допомагають вижити на війні.
«Добровольцем я став у 2023-му»: шлях від кухаря до штурмовика та інструктора
Один із найбільших страхів мобілізованих – раптова відправка на фронт без підготовки. Проте реальність навчальних центрів зовсім інша: новобранці проходять 51 день інтенсивної підготовки, де їх вчать стрільби, психологічної стійкості, антидронового захисту та тактичної медицини.
Арчі з когорти тих інструкторів, які доволі відверто відповідають на запитання, щедро діляться з мобілізованими – досвідом, з журналістами – подіями власного життя.
– Арчі, скажіть, Ви прийшли до Збройних сил у 2023-му – рік був на роздуми?
– Насправді, на початку повномасштабного вторгнення я робив те, що раджу всім своїм бійцям: прикривав тили. Вирішував родинні справи, поточні робочі цивільні завдання. Я твердо переконаний, що ефективним захисник є лише тоді, коли він подбав про родину заздалегідь. Чому багато так званих бусифікованих у паніці? Бо вдома родина, яка не була готова до їх відсутності.
– Вам легко далося рішення піти в армію?
– Воно легко нікому не дається. Я, наприклад, кухар, щоправда, батько у мене військовий. До ТЦК прийшов разом із другом, після навчального центру потрапив до штурмового підрозділу бригади морської піхоти. На Донеччині мене поранило, до слова, мого друга також. Отримав «обмежено-придатного».
– А як інструктором стали?
– Я працюю у тому ж навчальному центрі, де сам проходив свого часу БЗВП. Після поранення служив у роті охорони, мені «не зайшло». Оскільки підтримував стосунки з інструкторсько-викладацьким складом центру, мені й запропонували спробувати себе у ролі інструктора.
51 день до фронту: як влаштована базова загальновійськова підготовка у ВМС
– А на інструкторів десь навчають? Чи достатньо просто мати бойовий досвід?
– Навчання обов’язкове. Спочатку ти набираєшся досвіду у бойових частинах, проходиш різні курси, зокрема, лідерства, складаєш іспити, долаєш випробувальний термін, а вже потім ухвалюють рішення – куди та на яку посаду тебе призначити. Бути інструктором – насправді важка робота.
– Арчі, ось прибули до вас новобранці. З чого починається їхня підготовка та скільки вона триває?
– Загалом, підготовка – 51 день, але спочатку приборкуємо страхи та адаптуємо психологічно.
– А чого бояться найбільше?
– Хтось переживає, що будуть бити, хтось – що телефони відбиратимуть, а хтось думає, що вже на війну потрапив. Загалом перші дні для хлопців важкі – все нове, всі на виду, на самоті ти вже тут не перебуваєш. Тож спочатку – два тижні адаптації, це потрібно, насамперед тим, хто не служив взагалі. Моя найперша і найголовніша задача – пояснити їм, що я тут для того, аби передати ті знання, які допомогли мені вижити, та розповісти про помилки, які я сам колись робив. Протягом цих двох тижнів привчаємо їх до Статуту Збройних Сил, правил і дисципліни.
«20 хвилин щовечора з гвинтівкою»: чому автоматні навички мають стати автоматичними
– Щоб слухались?
– І не тільки. Ось багато хто спочатку дратується, навіщо кожного вечора той магазин у гвинтівки перебирати, скільки можна! Але ж базові навички мають бути автоматичні, швидкі. Ці натреновані секунди потім життя рятують. Курсант цього поки не знає, але ж я-то знаю. Тому усі спочатку кажуть; «Що за фігня»? А самопідготовка та самодисципліна речі необхідні. Другий етап БЗВП – це, власне, вже сама підготовка.
– Яка саме?
– У нас базова підготовка стрільців: тактична медицина, вогнева, інженерна, тактична, психологічна підготовки, військова топографія, спеціальна (антидронова), практичні відпрацювання стрільб, і, звісно, фізо.
– Це практика і теорія?
– Так. Практики більше вже на третьому, останньому етапі підготовки, який проходить на полігоні. Аби потрапити туди, наші курсанти мають скласти спеціальний залік: знати й вміти застосувати 5 правил поводження зі зброєю та стільки ж – щодо поводження на полігоні. Вже на полігоні й навчаємо контролювати зброю.
– Набоїв пристрілятися вистачає?
– Протягом підготовки кожен має близько 1500 набоїв відстріляти.
Війна технологій: як навчають розпізнавати дрони та оновлюють програму БЗВП
– Ви працюєте інструктором півтора року. Чи змінюються курсант (вік, рівень) та прийоми його підготовки?
– От в тому-то і складність роботи інструктора. У групі можуть бути і без досвіду зовсім люди, і колишні військові, які за спеціальною підготовкою знають більше за мене, і 25-річні, і 50-річні. Двох однакових курсантів просто не існує. Моя задача – згуртувати колектив і до кожного знайти підхід.
– За такий короткий строк це можливо?
– Можливо. Говорити треба з кожним, за потреби – підключати тих, хто вже досвідчений, залучати службу психологічної підтримки. Розуміти проблеми кожного. Якщо вдома тили неприкриті – радимо, що можна зробити. Курсантам старшого віку полегшуємо фізо, бо спина й ноги в них вже не як у молодих. Прийомів, як навчити – багато, головне – працювати.
– А сам зміст підготовки, він оновлюється?
– Обов’язково. Війна зараз дуже технологічна. Наприклад, антидронова підготовка. Важливо навчити розрізняти дрони по звуку, чи завантажений він, їхні види, маскування і так далі. І знання такмеду взагалі бездонне, постійно щось нове з’являється.
«Готовий навчати всіх – від слюсарів до вчителів»: про роботу інструктора без купюр
– Бути уважним до кожного потребує багато сил. На родину та відпочинок час лишається?
– Ха! Знаєте, за день я так наговорюся, жінка ввечері просить: поговори зі мною, а я не можу, у мене в голові стільки думок, планів на завтра. А ще я мушу відпочити, підготуватися до нового дня. Щось впустиш, не акцентуєш, а це ж людське життя.
– Чого вас навчила нинішня посада?
– Навчання має бути обопільним, всього знати не можна, цінна кожна людина, тож і дрібниць у роботі немає.
– Є вам чим пишатися як інструктору?
– Трохи є. Коли після «бойовухи» тобі телефонують колишні курсанти й кажуть: «Дякую, ви навчили». Або ж просто при зустрічі тиснуть руку, я розумію, що роблю свою роботу не дарма.
– На «цивілку» коли?
– Не скоро. Багато хто думає, що війна далеко і то не про них. Поки є потреба навчати, буду готувати до зустрічі з ворогом усіх: слюсарів, кухарів, інженерів, комп’ютерників, вчителів, – допоки триває війна та є потреба в якісно навчених бійцях.
Нагадаємо, одеська журналістка пішла до ЗСУ і розповіла, як виглядає жіноча служба зсередини.
Раніше ми розповідали, що Інна Чорненька з Байбузівки на Одещині повернулася до служби після поранення.
Читайте також: Жінка-капелан у ЗСУ: як одеситка Олена Жевець підтримує військових
