Ключові моменти:
- Лист із Бразилії став несподіваним продовженням історії про село Рівне.
- Алекс Лопес шукає предків із родин Пісарогло та Кісеолар.
- У Рівному знайшли людей, які пам’ятають родинні історії про Бразилію.
- Місцеві краєзнавці та школярі долучилися до пошуку можливих родичів.
Іноді журналістська публікація продовжує жити далеко за межами редакції — і навіть за океаном. Саме так сталося з нашим матеріалом про село Рівне (колишній Купоран) на півдні Одещини.
Нещодавно до редакції «Одеського життя» надійшов дивовижний лист із Бразилії. Його автор, Алекс Лопес, прочитав нашу статтю про історію села й упізнав у ній прізвища своїх предків — Пісарогло та Кісеолар. Стаття несподівано стала ниточкою до історії його власної родини.
Алекс попросив нас допомогти з пошуками документів і родичів, які могли залишитися в Рівному. Ми не могли просто залишити цей лист без відповіді — тим більше що історія виявилася напрочуд живою.
Журналістка Юлія Валієва поспілкувалися з місцевими мешканцями, звернулися до старости та краєзнавців і навіть знайшли людину, яка пам’ятає розповіді про родичку, що колись виїхала до Бразилії.
Так почалася нова історія — про те, як маленьке село на Одещині раптом отримало звістку з іншого кінця світу.
Лист Алекса Лопеса: міст до маленького села, де жили предки
«Шановна редакціє!
Мене звати Alex Lopes, я пишу Вам із Бразилії.
Насамперед хочу привітати та щиро подякувати Вам за чудову статтю про село Рівне, колишній Купоран – «Село купоранців в Одеській області: чому з маленького Рівного виходять артисти, спортсмени та підприємці».
Стаття подолала тисячі кілометрів і дійшла до Бразилії, де вона має особливе значення для моєї родини.
Я досліджую історію своїх предків, які походять із Купоран, і був глибоко зворушений, коли побачив у Вашій статті згадки про родини Пісарогло та Кісеолар серед родин, пов’язаних із першими мешканцями села.
Причина мого хвилювання дуже проста: я є нащадком як родини Пісарогло, так і родини Кісеолар.
Стаття принесла до Бразилії відомості про моїх предків та історію походження моєї родини.
Я дуже хотів би дізнатися, яке історичне або документальне джерело було використане під час підготовки статті для встановлення того, що ці родини належали до перших мешканців Купоран.
Ця інформація може мати надзвичайно важливе значення для мого генеалогічного дослідження, а також допомогти знайти документи, необхідні для підтвердження мого походження в майбутній процедурі визнання громадянства за походженням.
Також хотів би попросити Вас про допомогу.
Оскільки я живу в Бразилії, мене відділяє величезна відстань від маленької громади Рівного/Купоран, а мовний бар’єр ще більше ускладнює спілкування та проведення дослідження.
Я шукаю людину з цього регіону, яка могла б провести дослідження безпосередньо на місці: поспілкуватися зі старожилами, знайти нащадків родин Пісарогло та Кісеолар, відвідати місцеве кладовище та пошукати місцеві записи й документи.
Я маю документи, імена, дати та інші сімейні відомості, які можу надати для допомоги в дослідженні.
Ще раз щиро вітаю Вас із цією чудовою публікацією та дякую за Вашу роботу.
Можливо, коли ця стаття створювалася, Ви навіть не уявляли, що її прочитає нащадок згаданих у ній родин, який сьогодні живе так далеко – у Бразилії. Для мене знайти цю статтю тут, у Бразилії, означало ніби відкрити справжній міст до маленького села, де колись жили мої предки.
Щиро дякую Вам за роботу зі збереження цієї історичної пам’яті.
З великою повагою та вдячністю,
Alex Lopes
Бразилія».
Як дід Василь до Бразилії їздив
Прочитавши цей зворушливий лист із проханням про допомогу, ми одразу вдалися до пошуків.
При підготовці згаданої публікації її авторка Юлія Валієва збирала інформацію, користуючись матеріалами, що знайшла в місцевому краєзнавчому музеї, та розповідями місцевих жителів. І на цей раз журналістка найперше зв’язалася зі старостою Рівненського старостату Валентиною Узун. Цікаво, що дівоче прізвище пані Валентини – Кісеолар.
– Моя мати мені розповідала, як у сімдесяті роки мого дідуся Василя розшукали родичі з Бразилії, які доводилися йому двоюрідними братами – їхні батьки виїхали з Купоран під час голодомору 1923-1925 років. Вони запросили його в гості в Бразилію, – повідала Валентина Узун. – Тоді поїхати ось так просто до Бразилії було майже неможливо. У нашому селі був дуже багатий радгосп «Рівнянський», його керівник Борис Козлов мав добрі зв’язки. Мій дідусь був передовиком сільського господарства, мав нагороди. Якимось чином Борису Козлову таки вдалося «вибити» поїздку в сонячну Бразилію нашому дідусю. Мама пам’ятає, як діда Василя зустрічали з Бразилії усім селом – посеред двору накрили столи як на весілля, прийшло пів села і Борис Козлов також. Усім було цікаво послухати про цю далеку країну. Байки про свою поїздку в Бразилію дід Василь розповідав до кінця життя.
– На жаль, бабусі й дідуся вже немає, залишилась їхня хата, але вона дуже занедбана. Колись там стояла скриня зі світлинами, листами, але їх начебто забрав племінник, який мешкає в Одесі, – згадує Валентина. – Ймовірно, Алекс розшукує родичів по лінії бабусі Стефаниди. Отже, я обов’язково напишу йому усе, що знаю, на електронну пошту, яку мені передала редакція газети. А ще ми запрошуємо Алекса в гості – раді будемо його зустріти.
Спогади можливого родича і завдання для школярів
Також ми звернулись до місцевої краєзнавиці, керівниці дослідницьких робіт, заступника директора школи з виховної роботи Тетяни Джигової. Пані Тетяна вирішила організувати зі своїми учнями по листу Алекса дослідницьку роботу – поспілкуватися зі старожилами села на прізвища Кісеолар і Пісарогло, нащадками засновників Рівного. Таких у селі мешкає чимало.
Контакти Валентини Узун і Тетяни Джигової ми надіслали нашому читачеві з Бразилії.
У ході пошуків ми знайшли ще одного можливого родича Алекса. Це Яков Кісеолар, мешканець села Рівне, який пам’ятає, як його дідусь – теж, до речі, Василь, розповідав, що тітка його батька – Стефанида, у 20-х роках минулого сторіччя виїхала до Бразилії. Яков Васильович пам’ятає, що дідусь підтримував зв’язки із нею і їх родина навіть отримувала посилки звідти. Ми передали Якову контакти та лист Алекса. Він зрадів та обіцяв обов’ язково йому написати.
«Одесське життя» слідкуватиме за розвитком подій та обов’язково розкаже своїм читачам про продовження цієї неймовірної історії.
Також звертаємось до читачів із проханням: якщо у вас є інформація, яка може допомогти Алексу у його пошуках, пишіть на редакційну пошту або телефонуйте журналістці Юлії Валієвій за номером (+38) 067-953-36-12 (Вайбер, Телеграм).
Читайте також:
- Танці, абетка і курбан: як болгарське село на Одещині відроджує традиції
- Навіщо в селі з двома назвами на Одещині змагаються на конях та ходять з мішками за плечем
