Ключові моменти:
- «Українська лінія» з творів Шевченка існувала насправді.
- Її будували українські козаки та селяни.
- Історична лінія виявилася малоефективною.
- Сьогодні Україна знову створює оборонні рубежі.
Колонка ґрунтується на історичних матеріалах про Українську лінію XVIII століття, про яку писав Тарас Шевченко, а також сучасних даних про будівництво фортифікацій в Україні під час війни.
Українську лінію почали зводити у 1731 році як систему оборонних укріплень на півдні від Османської імперії. Сьогодні Україна будує нові лінії оборони вже проти російської агресії — з урахуванням загрози дронів, артилерії та високоточної зброї.
У своєму блозі Валерій Боянжу поєднує історичний контекст, особисті спогади про перші дні повномасштабного вторгнення та роздуми про те, чому тема оборони знову стала для країни життєво важливою.
Що таке «лінія» в історії України
Потрапив мені нещодавно до рук томик Тараса Шевченка. Читаю його «Сон», доходжу до фрази: «Із города із Глухова Полки виступали З заступами на лінію…» — і вперше в житті, хоча вже не раз перечитував «Сон», задумався над тим, що це за лінія. Дуже вже вразила схожість із нинішнім терміном наших захисників — «лінія бойового зіткнення».
Покопався й розібрався, що це за лінію згадував Кобзар. Виявилося — цікава сторінка історії України, думаю, не всім відома. Хоча мені підказали ітернет і слова з народної пісні: «Посіяли, поорали, да нікому жати: пішли наші козаченьки лінії копати…»
Поділюся інформацією…
У середині XVIII століття територію Північного Причорномор’я та Степової України «по-братньому» поділили між собою російська та Османська імперії. І тоді російський генерал з «ісконно русским» ім’ям Йоган Бернгар Вейсбах розродився грандіозним проєктом так званої Української лінії, завданням якої було відгородити від турків «російські» території.
Ці будівельні роботи почалися у 1731 році й тривали добрих десять років. Лінія завдовжки 285 км простягалася від місця впадіння в Дніпро річки Оріль (це нинішня Дніпропетровська область) до Сіверського Дінця. Вона складалася з 16 фортець і 49 редутів (невеликих укріплень). Від фортеці до фортеці було 20–30 км.
Хто зводив ці укріплення? Звісно ж, кріпаки та рядові козаки Лівобережної та Слобідської України. У 1731 році на це «будівництво століття» лівобережні полки відрядили 20 тисяч козаків і 10 тисяч селян. А загалом російська влада планувала залучити близько 60 тисяч українських козаків.
На лінійні роботи кожен українець мав узяти із собою тримісячний «сухпай». А ще обов’язково — інструмент: сокиру, лопату, кирку. Козаки мали бути при зброї, оскільки існувала небезпека ворожого нападу.
Яка атмосфера панувала всі роки на будівництві? Зрозуміло, це був типовий російський бардак, густо замішаний на недбалості, бездарності російських «прорабів», нелюдяному та жорстокому ставленні до «холопів». Народ, ясна річ, за першої ж нагоди тікав із цієї будови.
Чи була користь від будівництва Української лінії? Користі від неї було, як із цапа молока. Життя показало, що татарське військо без проблем обходило цю лінію. Наприклад, під час російсько-турецької війни 1768–1774 років 70-тисячне військо кримського хана Крим-Гірея без особливих труднощів увірвалося на територію Новоросійської та Малоросійської губерній.
До речі, військові історики наступних століть проводили паралелі між користю від Української лінії та побудованою у Франції вже у ХХ столітті «лінією Мажино». Її на кордоні з Німеччиною будували майже 10 років. У результаті влітку 1940 року гітлерівці прорвали оборонні споруди лінії Мажино за кілька годин унаслідок наступу піхоти навіть без танкової підтримки.
Сучасні оборонні лінії України
На жаль, тема оборонних ліній сьогодні знову актуальна для нас. Наші нинішні оборонні «лінії» потрібні для захисту наших земель від полчищ російського «недоімперця» путіна, який марить «поверненням у рідну гавань» територій, що він досі називає Новоросією та Малоросією.
На превеликий жаль, наші колишні «начХальники» не лише вимушено (чи не вимушено — хто вже нам скаже?) віддали ядерний щит нашої країни, а й при цьому не спромоглися зрозуміти очевидну істину: Росія — ворог.
Якісь оборонні лінії на Кримському перешийку потім організували, але якась українська мразота (в родині не без виродка) наказала анулювати мінні поля, щоб російські війська безперешкодно зайшли на Херсонщину.
І, вже точно не пригадаю, чи то 24-го, чи 25 лютого на світанку мій і без того неміцний сон перервав брязкіт гусениць російських танків під балконом, а потім я почув, як унизу двоє щось бурмочуть незнайомою мені мовою. Це були буряти… Ні на секунду не сумніваюся, що вони не знали про існування мого міста доти, доки їх не пригнали його «визволяти».
Після заходу «старшого брата» до Криму та Донбасу з’явився проєкт, який, нагадаю, в народі прозвали «Стіна Яценюка». Тодішній прем’єр-міністр у 2014 році, насамперед на ділянках кордону з ерефією в Харківській, Сумській і Чернігівській областях (усього близько 2000 км), узявся зводити, якщо офіційно, «Європейський вал».
Передбачалися рови та протитанкові перешкоди, колючий дріт, опорні пункти й спостережні вежі, системи відеоспостереження. Будівництво йшло повільно, частина робіт залишилася незавершеною, виникали корупційні скандали та розслідування, ефективність проєкту часто ставили під сумнів.
Зараз в Україні будують уже не одну «лінію», а багаторівневу систему фортифікацій — насамперед у прифронтових і прикордонних областях. Йдеться про протитанкові рови, так звані «зуби дракона», бетонні вогневі точки, підземні укриття, укріплені опорні пункти.
Найактивніше укріплення нині будують у Сумській, Харківській, Донецькій, Чернігівській та Запорізькій областях. Багато повідомляли про підготовку кругової оборони навколо міст Ізюм, Балаклія, Одеса.
За заявами української влади, після 2024–2025 років підхід змінився: укріплення роблять більш розосередженими, менше довгих безперервних ліній, більше прихованих і коротких вузлів оборони, враховується загроза FPV-дронів і високоточної зброї.
Війна в Україні та поради Сунь Цзи
На завершення процитую Сунь Цзи — китайського стратега й мислителя, який жив у VI столітті до н. е., автора знаменитого трактату «Мистецтво війни».
«Не покладайся на те, що ворог не прийде, покладайся на засоби, якими володієш, щоб зустріти його».
Що ж, будемо сподіватися, що це розуміють будівельники нинішньої «Української лінії».
«Я чув про успіх швидких військових походів і не чув про успіх затяжних».
Схоже, цього не знає кремлівський карлик.
«Найкраща війна — розбити задуми противника. Найгірше — брати в облогу фортеці».
Кремлівська міль зробила найгірше для себе — взяла в облогу фортецю під назвою Україна.
Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса
