Ключові моменти:
- Четверо ветеранів з ампутаціями піднялися на Кіліманджаро.
- Разом із ними вершину підкорила поранена військовослужбовиця.
- На висоті 5895 метрів учасники розгорнули український прапор.
- Фільм показує шлях ветеранів до нового життя після війни.
Як українські ветерани підкорили на протезах найвищу вершину Африки
На святковому показі фільму була присутня журналістка «Одеського життя» Олена Кудряшова й дізналася історію експедиції, під час якої четверо ветеранів з ампутаціями та поранена військовослужбовиця підняли український прапор на висоту 5895 метрів.
Їхня експедиція на вершину Кіліманджаро стала основою документального фільму «Друге дихання», який до Дня Незалежності України показали в Одеському національному художньому музеї.
На перегляд запросили ветеранів, членів їхніх родин, представників громадських організацій та активну молодь Одещини. Організувала захід Палата регіональних молодіжних конгресів Конгресу місцевих та регіональних влад при Президентові України.
Її голова та очільниця Молодіжного конгресу Одещини Ірина Монастирук наголосила: ця стрічка розповідає не лише про надзвичайно складне сходження, а й про силу єдності та взаємної підтримки.
— Фільм показує, наскільки важливо відчувати єдність, командність і розуміти, що Україна непоборна, Україна сильна. Ми маємо постійно дякувати нашим військовим за те, що вони нас захищають і роблять усе, аби Україна була вільною, — зазначила Ірина Монастирук.
«Друге дихання» режисерки Марії Кондакової розповідає про п’ятьох українських ветеранів, які зійшли на Кіліманджаро — найвищу вершину Африки.
Четверо учасників експедиції — Роман «Добряк» Колесник, Владислав «Шатя» Шатіло, Михайло «Грізлі» Матвіїв та Олександр «Рагнар» Міхов — після важких поранень мають ампутації та користуються протезами. Разом із ними цей шлях подолала військовослужбовиця Ольга «Висота» Єгорова, яка також зазнала поранення на фронті.
На висоті 5895 метрів учасники експедиції розгорнули український прапор. Однак «Друге дихання» — не стільки фільм про підкорення Кіліманджаро, скільки про людей, яким після війни довелося заново вчитися стояти, рухатися, довіряти власному тілу і будувати життя.
Гора випробовувала кожного окремо, але дійти до вершини вони змогли лише разом. Коли одному бракувало сил, його підтримували інші. Саме така здатність тримати одне одного, за словами Ірини Монастирук, сьогодні потрібна всій Україні.
— Ми зібралися, щоб відзначити День Незалежності й показати, що ми є, що ми переможемо і будемо відбудовувати Україну після перемоги, — наголосила вона.
Після фінальних кадрів у залі ще кілька секунд стояла тиша. Плакали ветерани, їхні рідні й ті, хто, можливо, ніколи не переживав подібних втрат, але впізнав у цій історії Україну — поранену, виснажену, проте здатну піднятися вище за власний біль.
Бо друге дихання країни починається в ту мить, коли ми перестаємо долати кожен свою гору наодинці.
Нагадаємо, Фільм «Вона» про дружин морпіхів показали у Болграді
Читайте також: «Не брат»: в Одессе презентовали книгу, которую написала война
