Ключові моменти:
- Олексій Максименко пішов добровольцем у штурмову бригаду, приховавши це від мами та дружини
- Після важких поранень і втрати слуху він відмовився залишитися в тилу й повернувся на фронт
- У грудні 2023 року боєць із позивним «Манул» зник безвісти під Новомихайлівкою на Донеччині
- Рідні продовжують пошуки, вірять у його повернення і бачать у дивних дзвінках та знаках надію
Про пошуки через ДНК-тести, портрет на гігантському прапорі України та про те, як дитячі мрії про повернення батька стають головним сенсом життя для цілої родини, розповіла журналістці «Одеського життя» Любові Кузьменко сестра воїна Юлія.
Збрехав про повістку і пішов добровольцем
– Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії, брат поділився зі мною, що хоче піти добровольцем у «штурмовики», – каже Юлія Максименко. – Я, звичайно, просила зачекати, мовляв, може, війна незабаром скінчиться. Але він був непохитним у своєму рішенні.
Дружині і мамі Олексій сказав, що йому вручили повістку на блокпосту, а сам пішов до Балтського військкомату і попросився у штурмову бригаду.
– Життя чудове, але чорти лізуть, нам жити не дають. Треба країну боронити, – сказав Олексій, довіривши сестрі свою таємницю.
Добровільний вступ до лав Збройних сил України дозволяє обрати бажаний підрозділ, спеціальність та місце служби. Олексій попросився у штурмову бригаду. Так він був мобілізований 12 жовтня 2022 року і потрапив до Миколаївської частини у 79-ту десантно-штурмову бригаду.
Пройшов навчання у Житомирському навчальному центрі й у жовтні відправився на Донеччину. Захищаючи Мар’їнку, обморозив ноги. У шпиталі довелося ампутувати п’ять пальців.
– Мамі сказав, що стояв в охороні у тонких шкарпетках та й відморозив пальці. Ми думали, що він залишиться вдома або переведеться на легшу службу. Але Олексій сказав: «Хлопцям там тяжко. Я їм потрібен», – розповідає Юлія. – Він розповідав мені правду, а мамі та дружині говорив, що стоїть в охороні на воротах.
Із хвилюванням за брата боролася на городі
Брат ділився із сестрою своїми воєнними буднями. Вони тримали від рідних у секреті правду про те, де він насправді знаходиться. І коли Олексій ішов на позиції, Юлі перекривало дихання. Щоб позбутися тяжких думок, вона брала сапу і йшла на город.
– У мене не було жодного бур’янчика на городі. Бо він не встигав вирости – мені потрібно було щось робити, щоб пережити хвилювання за брата. Рідним і знайомим казала: все з Олексієм нормально, відсиджується в охороні, – продовжує Юлія.
У вересні 2023 року Олексій отримав контузію, в результаті якої на 80 відсотків втратив слух.
– Я з тобою говорю, а чую, як через порваний динамік, – жартував Олексій.
«Навіть жаби тут квакають ностальгічно»
Як згадує Юля, мама з татом – на ферму, а її залишали доглядати за малим. Старший Василь щось завжди майстрував. А Олексійко любив, щоб грало й співало. Отже коли батьки купили йому шарманку, він постійно був із нею. І всі чули і знали, де він.
Вся рідня Максименків живе у селі. І тільки Олексій, подорослішавши, вирішив перебратися у місто. Але, приїжджаючи додому з Одеси, він ходив на долину, до річки. Якось зізнався сестрі: «Знаєш, Юля, як я хочу додому! Тут тиша, пташиний спів, навіть жаби квакають ностальгічно».
А сьогодні його син Даня каже: «Бабуся, тато приїде і ми будемо жити вдома, у Пужайкові. Ти не плач, ти будеш жити разом із нами».
Данилко дуже чекає на тата. Він і на бокс почав ходити, бо його батько завжди хотів, щоб син займався цим видом спорту. Син хоче порадувати татуся своїми здобутками у спорті, і впевнено виборює призові місця.
Без пальців, майже глухий та із хворою дружиною
– Ми були щасливі, а тепер щастя немає через війну. Я не хочу спілкуватися з ріднею з Росії. Я навіть не хочу звертатися до них по допомогу у пошуках Льошки, – ділилася думками Ірина з Юлею.
Зненацька постукала ще одна біда – у дружини Олексія виявили онкологію. Він приїхав на десять днів у відпустку за сімейними обставинами. Рідні знов умовляли його залишитися: без пальців, глухий, дружина хвора, дітей троє. Не погодився, як і на пропозицію керівництва навчати хлопців у Житомирському навчальному центрі.
– Я не можу навчати хлопців по книжці, а так, як я знаю, не маю права, – пояснював він свій вибір.
«Був приліт, всі вийшли, а Льошки немає»
Олексій був з рідними на зв’язку 5 грудня 2023 року, а 10 грудня зв’язок зник. Юля зателефонувала його другу і почула: «Розумієш, Льошка не вийшов. Був приліт, всі вийшли, а його немає».
Мамі та дружині видали сповіщення, що Олексій Максименко зник безвісти 9 грудня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі села Новомихайлівка Покровського району Донецької області.
– Брат не міг загинути. Адже вмів аналізувати та робити обґрунтовані висновки. Це завжди дозволяло йому моделювати ситуацію, розв’язувати проблеми, знаходити рішення. Я вірю, що він знайшов вихід, – з надією каже Юлія.
Сестра впевнена, що брат подає знаки
Після цього рідні почали пошуки. Зверталися у всі державні структури, зокрема до Національної поліції, Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, Міжнародного Червоного Хреста, ООН, НАБУ, здали тести на ДНК.
18 березня 2024 року померла дружина Олексія Ірина. Дітьми опікуються її батьки.
Перед смертю Ірина просила: «Юля, знайди Олексія. Він живий, просто не може про себе дати знати».
Дивні знаки отримала і Юля.
– 19 квітня 2024-го мені з номера брата прийшло два виклики. Я одразу почала телефонувати. Проходить два гудки і вибиває. А ми з Олексієм так домовлялися: якщо він відбивається після двох гудків, значить, живий і у нього все добре. У 2025-му його номер засвітився у Телеграмі. Я починаю писати, і акаунт видаляється. Що це означає, не знаю, але вірю, то подав знак брат, – каже Юлія.
Позивний «Манул», бо волелюбний, як лісовий кіт
Як згадують побратими, Олексій Максименко обрав собі позивний «Манул», бо він такий волелюбний, як лісовий кіт. А тепер його портрет – на найбільшому прапорі України, що має 380 метрів і присвячений полоненим та зниклим безвісти українським захисникам. На полотнищі, серед понад 12 600 портретів воїнів, які перебувають у полоні чи зникли безвісти, Юля впізнала свого брата Олексія Максименка.
– Найбільший прапор України – це нагадування суспільству, владі та міжнародній спільноті про наших захисників, які зникли або знаходяться в російському полоні. Олексій надзвичайно волелюбна людина. За волю пішов боротися з ворогом. Дивилася на портрет і ніби знайшла його, і без нього додому з Києва їхати не хотіла, – каже з сумом Юля.
Нам залишається віра і надія
Юлія їздить на всі акції, що проводяться на захист безвісти зниклих. Тримає зв’язок з 79-ю групою, бере участь в онлайн-зустрічах, їздить до Києва, Одеси.
– Знаєте, війна показала, що треба радіти кожному дню, сонцю, вітру, квітам… Але третя весна без Олексія для нас просто сіра, – ділиться Юлія.
Жінка знайшла в Інтернеті фото, на якому видно дуже побитого військового, схожого на її брата. Але російська сторона не дає підтвердження, що він у них в полоні.
– Даня мені запропонував: «Юля, давай будемо мріяти, що тато повернувся, і він повернеться». Ми так і робимо. Я не вірю, щоб Олексій не знайшов вихід, він вибирався з такого пекла в Красногорівці, Мар’їнці. Тож і з цього пекла брат вийде і повернеться додому, – впевнена Юлія.
Про життя до великої війни
- Олексій Максименко народився 14 березня 1989 року в селі Пужайкове. Він був найменший серед трьох дітей. Їх підняла на ноги мама з допомогою бабусі.
- Тато загинув, коли Олексію було три з половиною роки. Хлопець ріс під опікою старшої сестри Юлії.
- У шкільні роки навчання давалось легко – він швидко засвоював нове, мав логічне мислення, що дуже допомагало, коли став військовим.
- Після школи здобув професію зварювальника.
- Одружився з Іриною, жінкою, яка мала двох дітей від першого шлюбу. Він знав, що таке життя без батька, тому зумів стати дітям справжнім татом. А згодом народився і спільний син – Даня.
- У Олексія та Ірини було багато планів на майбутнє, зокрема мріяли всією сім’єю мандрувати Україною.
Цифра «ОЖ»
За офіційними даними, від початку повномасштабної війни зникли безвісти понад 90 тисяч українців, серед яких військові та цивільні (включно з дітьми).
Раніше ми розповідали, як родина полоненого «азовця» з Одещини бореться за його звільнення самотужки.
Ще «Одеське життя» повідомляло, що в Одесі відкрили виставку про зниклих безвісти та полонених
Читайте також: «Я вірю, він живий»: мати з Одещини шукає сина, який зник на війні
