Ключові моменти:
- Волонтерство Зої почалося у 2015 році з прохання брата надіслати лопати для окопів
- Жінка регулярно організовує збори на спорядження та передає допомогу на фронт
- У війні вона втратила брата і племінника, але продовжує допомагати армії
- Зоя також прихистила переселенців і підтримує їх разом із військовими
Волонтерство розпочалось із… лопат
Народилася Зоя в селищі Соборному у родині військового.
У 2015 році її брат Георгій Халіков пішов в АТО. Саме тоді Зоя Журівна зрозуміла, що на Донбасі йде справжня війна і хлопцям дуже потрібна підтримка. Вона постійно збирала гроші – на антидронові плащі, прилади нічного бачення, буржуйки. З часом до зборів долучила рідних, друзів, знайомих.
– Моє волонтерство почалося з лопат. Георгій подзвонив, я його спитала, що надіслати, а він каже: «Та всього вистачає, хіба що лопат – штикових, саперних, траншейних. Ми копаємо окопи, їх не вистачає. А правильно викопаний окоп рятує життя». Тоді ми зібрали гроші і замовили штикові лопати у місцевого майстра. Через тиждень відправила брату п’ятдесят лопат, – розповіла Зоя Журівна.
26 жовтня 2021 року горе прийшло в родину Зої – на Донбасі внаслідок ворожого обстрілу загинув воїн 93-ї окремої бригади «Холодний Яр» Георгій Халіков. Місце батька в Збройних силах України зайняв син Опанас, який пішов добровольцем на фронт.
Зоя продовжила волонтерити. Вона зв’язалася з полтавськими волонтерами, які активно допомагали бригаді, де служив її брат, і вже через них передавала посилки і зібрані кошти хлопцям.
З початком великої війни в Бессарабському відкрився жіночий волонтерський центр, і Зоя долучилась до нього – вона ділилася досвідом, організовувала збори, формувала посилки. І знову трагічна звістка – у квітні 2022 року, виконуючи бойове завдання, загинув племінник Опанас.
За брата і батька зараз на Харківському напрямку воює ще один син Георгія – Андрій. Тепер жінка підтримує його, побратимів і всіх земляків.
– Головне, щоб хлопці відчували нашу підтримку, вона для них дуже важлива, – впевнена Зоя.
А ще Зоя Журівна прийняла у свій будинок трьох мам-переселенок і одинадцять діточок з Очакова. І теж організувала для них збори найнеобхіднішого.
З кожним роком війни збори проходять усе складніше. Проте Зоя не втомлюється, бо знає, що на фронті дуже чекають на підтримку з тилу. Вона просто працює і чекає з війни племінника Андрія – єдиного чоловіка, який залишився з родини Халікових.
***
Кореспондентка «Одеського життя» побувала у волонтерському центрі у Бессарабському, поспілкувалася із волонтеркою Зоєю Шупарською та почула її історію — від перших зборів на лопати до сьогоднішньої щоденної допомоги фронту. У матеріалі використані прямі цитати та власні спостереження журналістки.
Історія родини, служба бійців у складі 93-ї окремої бригади «Холодний Яр» і втрати, про які говорить героїня, співвідносяться з відкритими даними про бойові дії на сході України.
Також редакція врахувала ширший контекст волонтерського руху в Україні — за оцінками державних інституцій, саме підтримка з тилу стала одним із ключових чинників стійкості армії у перші роки війни та після повномасштабного вторгнення.
Раніше ми розповідали про улюблені страви, які поїдуть до військових з Бессарабського, у тому числі тертий пиріг і міліна.
Нагадаєм й про найстаршого волонтера Одещини, якому виповнилося 103 роки.
Читайте також: Я живу від «плюсика до плюсика»: історія волонтерки з Балти, у якої на фронті чоловік і сини.
