Ключові моменти:
- У Буджацькій громаді жінки виконують пісні українською, молдавською, болгарською та гагаузькою мовами.
- Серед героїнь — посадовиці громади, вчительки, старости, які поєднують роботу, родину й творчість.
- Репертуар змінився з початком повномасштабної війни — більше звучать патріотичні пісні.
- Місцеві колективи стають осередками збереження культурної спадщини багатонаціонального півдня Одещини.
У Буджацькій громаді на півдні Одещини сцена Будинку культури давно стала місцем, де зустрічаються мови й історії. Журналістка «Одеського життя» поспілкувалася з жінками, які працюють у селищній раді, викладають у школі та очолюють старостат, а у вільний час виходять до мікрофона.
Ірина Шевченко, Майя Притула, Олена Швакова — це не запрошені артисти, а частина самої громади. Вони співають українською, болгарською, гагаузькою, молдавською — так, як звикли з дитинства або як навчилися вже тут, у Буджаку.
Ми зібрали їхні історії, щоб показати, як у невеликих селах півдня культура живе не в звітах і програмах, а в реальних людях — і звучить навіть у час війни.
Золоті голоси Буджака: жінки співають різними мовами
Буджацька громада на Одещині: історії жінок, які співають українською, болгарською, гагаузькою та молдавською мовами й зберігають культуру півдня.
Чому українка заспівала молдавською мовою?
Ірина Шевченко – головний спеціаліст Буджацької селищної ради. До Буджаку вона переїхала із Сєвєродонецька Луганської області у 2018-му. І тепер жодна концертна програма у селищі не проходить без її участі.
– Я виросла в дуже співучій родині, де співали усі – бабуся, її брат, мої батьки. Коли ми збиралися на родинні свята, за столом завжди лунала пісня. У п’ять років мене записали до музичної школи на клас фортепіано, а вже семирічною я вперше вийшла на сцену. Потім було багато виступів на маленьких і великих майданчиках Луганської області. Я навіть була вокалісткою в рок-групі «Ми не янголи», – розповідає Ірина Шевченко.
Вимушений переїзд до Буджаку не став завадою для співочої жінки.
– До переїзду я співала українською та англійською. А як потрапила сюди, то була просто приголомшена різноманіттям мов – молдавська, болгарська, гагаузька… Перший рік в мене голова йшла обертом. Потім почала потроху розбиратися і розрізняти мови, – каже пані Ірина.
Розрізняти – одне діло, а от як заспівати незнайомою мовою, та ще й людині, яка для неї рідна?
– У мого колеги, який за національністю молдаванин, був ювілей. І я вирішила зробити йому творчий подарунок – заспівати молдавську пісню. Два тижні вчила слова, і колезі дуже сподобалось моє привітання.
П’ять років тому Ірина Шевченко вийшла заміж за місцевого хлопця.
– Мій чоловік – болгарин, отже почала вчити і болгарські пісні. Привчаю до співу донечку Олю – ми вже і дуетом виступали. До кожного виступу ретельно готую сценічний образ. Трішки забагато витрачаю грошей на сукні, але чоловік поки що терпить. Ще краще було б, якби в Буджацькому Будинку культури з’явилося фортепіано, – тоді мої пісні зазвучали б ще краще, – розмірковує Ірина.
Три сини – і всі музиканти
У селі Богданівка Буджацької громади мешкає родина Притул, в якій виховали трьох синів-музикантів. Берегиня цієї сім’ї – Майя, вчителька математики і чудова співачка.
– Я родом із села Дмитрівка Болградського району, і з дитинства співала в церковному хорі. Мій батько був дуже музикальний. Але професією обрала не музику – закінчила фінансово-економічний коледж. Коли ми із чоловіком Сергієм переїхали у Богданівку, місцеві дівчата почули, як я співаю, і запросили до вокального колективу «Черемшина». Виступаю і як вокалістка. За національністю я гагаузка, але співаю і гагаузькі, і українські, і болгарські пісні, – розказала Майя Притула.
Сценічне вбрання співачка шиє власноруч, адже дуже полюбляє створювати сама неповторні образи.
– Усі троє наших синів зв’язали свої життя з музикою. Старший – Сашко – створив свою музичну групу і виступає по всій Україні, Олексій грає на трубі, а Павло – на акордеоні. Гарно співає і чоловік. Зараз співаємо більше патріотичних пісень. Дуже сподіваюся, що війна закінчиться і в мій репертуар повернуться ліричні композиції про кохання, – каже пані Майя.
Людям подобається, що староста співає
Олена Швакова – староста Веселодолинського старостату Буджацької громади. Її хобі – співати.
– Завжди любила співати. У п’ятому класі навіть перемогла у регіональному турі Всеукраїнського конкурсу «Таланти твої, Україно». За професією я зоотехнік, працювала в сільгосппідприємстві. Але творча натура перемогла і я пішла працювати художнім керівником Веселодолинського Будинку культури.
Жінка співає у народному колективі «Веселодолинські дівчата» при Будинку культури, часто на заходах громади виступає сольно. І має багато перемог в різноманітних регіональних і Всеукраїнських конкурсах.
– Минулого року мене обрали старостою села, отже турбот вистачає. Людям подобається, що їх староста – співачка. Репертуар собі підбираю сама – відчуваю, яка пісня моя, а яка ні. І на кожному концерті дарую односельцям пісню, а вони мені – бурхливі оплески.
Раніше ми розповідали про сім назв, три озера та церкву з «дикуна» села Ярославового на Одещині.
Також «Одеське життя» з’ясовувало якою мовою говорить Буджак: чи переходить південь Одещини на українську.
