Новини Одеси та Одеської області

Василь Навротський: 50 років на оперній сцені

Василь Навротський: 50 років на оперній сцені

Соліст Одеського національного академічного театру опери та балету, народний артист України, Василь Навротський в червні відзначив п’ятдесят років творчої діяльності.

З цієї нагоди, 10 липня в театрі відбудеться показ “Севільського цирюльника”, де Василь Всеволодович виконує партію Базіліо.

Ми поспілкувались із ювіляром та дізнались, як він прийшов до опери, так як йому вдається протягом всіх цих років залишатися у гарній фізичній, вокальній та емоційній формі.

“Я зовсім не готувався до музичної кар’єри”

Десь в класі п’ятому-шостому, ще до того як в мене пройшла мутація, я співав в хорі.  Наша вчителька дала нам із другом завдання проспівати пісню у два голоси. Ми її відрепетирували. Здавалося, що все було добре. Вийшли ми на концерт і …це був самий великий позор у моєму житті. Ми проспівали, але переплутали все що могли. Після того наша вчителька мене та мого друга із хору вигнала. Для мене то був щасливий час: футбол та багато інших різних справ.

Але потім вийшло так, що до країни повернувся з Італії Муслім Магомаєв. Як він мені сподобався, я так його слухав! Я почав під нього співати. І виявилося, що якійсь голос в мене прорізався. Тоді моя мама знову повела мене до тієї ж вчительки.  “Да не може цього бути! ”, сказала вчителька. Через два тижні я вже проспівав на конкурсі,  де став лауреатом. З того часу в мене все і пішло.

Я зовсім не готувався до музичної кар’єри, навіть не навчався в музичній школі.  В мене була любов до математики, але цей спів поставив хрест на моїй науковій кар’єрі. Після школи, яку я завершив із золотою медаллю, пішов до музичного училища. Після року навчання поїхав до Одеси, поступати в консерваторію. Я послухав по радіо мого майбутнього педагога і співака Євгена Миколайовича Іванова і приїхав саме до нього. На вступних екзаменах співав українську народну пісню “Ой чого ти дубе” і “Оповідання старця” із опери Рахманінова “Алєко”. Євген Миколайович взяв мене до свого класу. З тих пір я співаю. Я поступив в 1965 році, в 1972 почав працювати в театрі, а в червні 2022 непомітно виповнилося 50 років як я на сцені.

В житті я більш-менш скромна людина, а на сцені – нахабний

Я почав працювати в куйбишевському, нині Самарському театрі з 15 червня 1972 року. Спочатку співав не дуже великі партії в операх “Травіата”, “Тоска”. Але потім сталося так, що провідний артист театру захворів, і буквально наприкінці червня я грав Мефістофеля у опері “Фауст”. І зразу пішла реакція  від театру – мені дали другу категорію. За ті вісім років, що я працював в Куйбишеві було багато вивчено матеріалу та ролей.

Страху сцени не було. Мені просто подобалось що я роблю. Є співаки, не важливо в якому жанрі вони співають, але в них є драйв. Вони виходять на сцену із задоволенням і їх іноді, навить, потрібно зупиняти. Думаю, що я в житті більш-менш скромна людина, а на сцені – нахабний.

Баси мають довгу творчу кар’єру

Я дуже співчуваю своїм колегам тенорам і сопрано. У них набагато коротша кар’єра і якщо десь під шістдесят герой-любовник намагається видати, що він ще ого-го-го – це виглядає трошки смішно. А ось мецо-сопрано та баси автоматично переходять на вікові партії, і їх багато. Тож якщо співак в добрій фізичній та вокальній формі, то кар’єра може бути доволі довгою.

Ніяких особливих секретів збереження форми не має. Більш-менш помірне спортивне навантаження і безумовні регулярні заняття співом. Підтримання вокальної форми – це як у спортсменів, якщо він не тренується – вона втрачає свої кондиції. Буває перерва, місяць відпустки не співаєш. Потім треба тиждень, щоб увійти в форму, тому що теоретично ти все пам’ятаєш, але тілу треба нагадати. Колись я займався легкою атлетикою, навіть був перший розряд по стрибкам у висоту. Зараз я регулярно займаюсь у спортзалі. Ось і весь секрет.

“Злодіїв грати цікавіше”

Якщо співак виходить на сцену і волає більш менш красивим голосом, то через двадцять хвилин це вже нікому не цікаво. Глядач не повинен помічати, що спів заважає театральному образу. Я завжди старався, щоб так і було, щоб драматичний образ виражався через вокальну партію, через голос, через те, що написав композитор. І тоді це всім цікаво.

А над роллю злодія цікавіше працювати, тому що я вважаю, що нормальних людей все ж таки більше. А коли є така ненормальність, то спроба її вивчити, проникнути в цей характер, чому людина поступає саме так – мені це завжди було цікаво.

Той же Сальєрі – це той образ, який можна досліджувати багато разів і кожного разу по-іншому. Це глибоко. Сама проста мотивація – заздрість, але вона не дуже проста, якщо він не розуміє ціну таланта. Сальєрі робить своє злодійство, щоб від цього таланту позбавитись, тому що це не нормально із його точки зору. Там дуже багато нюансів.  “Геній та злодійство” –  дуже цікава робота для мене і як для співака і як для режисера. І саме вона була виконана під час ювілею десять років тому.

Від артиста до директора і навпаки

Дуже були важкими мої два роки директорства (2002-2004 роки). Театр вже два роки не працював на своїй сцені із за ремонту. Було дуже складно організаційно, щоб утримати театр, тому що підіймалось навіть питання розформувати трупу  на деякий строк – це була б катастрофа. Нам тоді вдалося її зберегти.

З 2011 по 2014 роки я три роки працював художнім керівником і це, якраз навпаки, дуже щасливі роки. У нас була дуже насичена робота із головним диригентом Олександром Григоровичем Самуїле, з прекрасним директором Надією Бабіч. Ми зробили багато проектів, фестивалів, прем’єр, які залишаються і сподіваюсь, залишаться в нашому репертуарі. Це якраз був надзвичайно творчий і насичений період. Я ні з ким не втратив зв’язків, і я сподіваюсь, не має на мене ніяких образ, так що атмосфера та відношення дуже хороші.

“Я люблю всіх!”

 

Мені повезло. Я працював із багатьма видатними режисерами і диригентами. Це були диригенти Ярослав Вощак, Борис Афанас’єв, Борис Грузін, Олександр Самуіле, в’ячеслав Іванович Воліч. Теж стосується режисерів, партнерів – співаків з минулого,  моїх колег молодих і ближче до мене по віку. Я всіх їх люблю і всі вони мої друзі, тому що з ними прожите життя. Мені приємно з ними зустрічатися і в житті і на сцені.

 

Я дуже вдячний театру, що в цей складний час, було вирішено показати “Севільського цирюльника”. Великого вибору зараз на жаль не має – не весь репертуар можна відтворити, тому що йдуть воєнні дії, лунають тривоги. Роль, яку я виконую у виставі, вона трохи менша ніж мій ювілей – всього 48 років, з 1974 року я її співаю. Я дуже люблю цю партію. У нас  цікава вистава, дуже хороші солісти, мої колеги, з якими я із задоволенням працюю, і я дуже вдячний театру що надали таку можливість вийти на сцену в одній і моїх улюблених партій.

Я хочу побажати своїм глядачам, щоб ми, актори отримали задоволення від вистави, адже якщо отримаємо його ми, то обов’язково отримують його і глядачі. І запрошую вас на наші вистави. Буде весело, приходьте!

Фото надані прес-службою театру

 

Актуальна інформація ЗА Одесу у нашому Telegram каналі! Новини, фоторепортажі та історични факти про Одесу.
Читайте нас у Viber! На каналі «Комуналка» розповідаємо про комунальні платежі, тарифи, пільги та субсидії.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Висловіть вашу думку. Це важливо.
Підписатися
Сповістити про
guest
0 коментарів
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Ще за темою
Всі новини
Вибір редакції
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: