Ранок добрий, Одеса! А як же йому таки не бути добрим, коли надворі весна, а на календарі неділя? А вже якщо ви почнете день з нашого традиційного анекдоту-одеської історії, то і настрій, і успіх у всіх ваших починаннях будуть вам таки гарантовані!
І сьогодні давайте заглянемо до торгового закладу галантерейника Якова разом з його старою знайомою мадам Розою. Здається, він готовий запропонувати їй щось несподіване?
– Таки здрастуйте, мсьє Яша. Як ваш гастрит?
– Мадам Роза, чи ми з ним раді Вас бачити! Це таке щастя, що моє серце хоче вирватися з грудей і пурхати під стелею, як прибитий птах.
– Мсьє Яша, тримайте Ваше серце в його відведеному приміщенні, навіщо мені птах над головою, у мене новий капелюшок. Якщо Ви хочете порадувати досвідчену жінку, то відставте у спокої розпускати внутрішні органи та запропонуйте щось несподіване.
– Мадам Роза! Такі у мене є показати Вам таку пропозицію, що відмовитися від подивитися і доторкнутися буде божевіллям.
– Ах, мсьє Яша, порядна жінка хіба може дозволити собі таке задоволення?
– Про що Ви кажете, мадам Роза? Викиньте з голови переживати за моральну подобу і дайте волю своєму бажанню.
– Мсьє Яша, я таки з цікавістю подивлюся на Вашу пропозицію і навіть охоче її помацаю, але шо я скажу чоловікові, коли він засмутиться?
– Чому він повинен засмутитися, мадам Розо? Чи мсьє Додік не бачить цих шикарних форм найкраще за нас? Все місто спить і бачить, а він не бачить?
– Ви думаєте, що він не буде проти? І що якщо він таки буде проти, то мені знайдеться що сказати йому за його скандальний характер?
– Мадам Роза, я таки впевнений, що на цьому характері не залишиться живого місця, якщо він тільки подумає проти.
– А мені потім не буде шкода за мою довірливість і безвідмовність, пане Яше?
– Ви таки мене ображаєте. Чи я хоч раз обдурив очікування жінки?!
– Боже мій, мсьє Яша, моє серце вже б’ється так сильно, що чує все місто. Не нудьте, показуйте Вашу пропозицію.
– Ах, мадам Роза, не дихайте так часто, вже зовсім не треба мене більше вмовляти. Я ж йду Вам назустріч усім моїм повністю, незважаючи на Ваші…
– …целюліт та повноту.
– Боже збав! Або я не розумію за розкішних…
– Мсьє Яша, таки вистачить слів.
– Дивіться сюди, мадам Роза, і починайте широко посміхатися. Геть покриви. Увага! Зараз…
– Мсьє Яша, якщо у Вас і там пташка, то я вже не дуже здивуюсь, але моє горе не матиме меж, так собі й знайте.
– Вуаля!
– Ой, мені погано!
– Що ми маємо сказати за форму?
– Ой, я зараз помру! Що можна сказати за таку форму? Це ж форма!
– А що Ви маєте сказати за розмір?
– Ой, я більше не можу! Що можна сказати за цей розмір? Це ж розмір!
– Так у цього скромного мсьє є, що хоче жінка і Вам зовсім нема чого сказати за навпаки?
– Мсьє Яша, що Вам не соромно доводити хвору жінку до нападу!
– Слухайте сюди, мадам Розо, і не киньте собі – чи це можна не хотіти?
– Ах, мсьє Яша, Ви змушуєте мене забути за здоровий колір обличчя. Ця багряна блідість таки вся на Вашому совісті.
– Ні, звичайно, мадам Роза, Ви можете змусити себе відмовитися від щастя, яке саме стоїть на горизонті.
– Ви здатні вмовити камінь, мсьє Яша, що вже сказати за слабку жінку. Нехай це аморально, але я не маю сили не піти у Вас на поводі. Давайте ж скоріше де роздягтися!
– Святі слова, мадам Роза, і нехай ребе Шмулік жене мене з синагоги, якщо Ви хоч на мить пошкодуєте за скоєним.
І галантерейник Яків повернувся до помічниці:
– Діно, золотце, допоможіть мадам Розі приміряти цей французький пеньюар і хай пан Додік кине в мене камінь, якщо кожен чоловік у нашому місті не мріяв би бачити свою навшпиньки в такому клярі!
І це ще не все, що ми маємо вам запропонувати:
