Ключові моменти
- На одеській «Староконці» й досі можна зустріти продавців, які називають ціни «в рублях», що створює комічні й характерні для ринку ситуації.
- Саме під час такої «рубльової» торгівлі була придбана медаль із зображенням херсонського киноконцертного залу «Ювілейний».
- Зведення цієї будівлі в радянські часи приурочили до 100-річчя Леніна, а зала згодом відіграла значну роль у культурному житті херсонців; будівництво супроводжувалося кумедними епізодами.
- Нині ККЗ «Ювілейний» та навколишні об’єкти, зокрема школи, у Херсоні суттєво пошкоджені внаслідок російських обстрілів.
Що буде, якщо розрахуватися в Одесі рублями
Та сама медаль зі «Староконки»
За цю теплу для душі херсонця — ВПО («внутрішньо переміщена особа» — ред.) — «настільну» медаль бабуся запросила з мене «50 рублів». В Одесі я вже майже три роки, і на початку цього терміну, коли чув на Староконці ціну «три рублі», я повертав назад «бля» і просто тупо скандалив, намагаючись пояснити, як «х…во» (читай — погано) було в Херсоні під час «рубльової окупації».
Через пів року, збагнувши всю свою наївність, я перестав конфліктувати з «рубльовими» продавцями, а їх на барахолці чимало. Що цікаво — багато хто з них зовсім не родом із СРСР, вони набагато молодші.
Там же, у боністів (боніст — це людина, яка колекціонує паперові грошові знаки — ред.), я «недорого» придбав уже не ходові й непопулярні серед колекціонерів дореформені рублеві бони (банкноти) російської федерації й поклав їх в окрему секцію свого портмоне: 10, 50, 100, 500, 1000 рублів.
От і цього разу я простягнув старушенції 100-РУБЛЬОВУ купюру і сказав: «З вас, дівчино, полтос решти». У неї, здається, «в зобу подих сперло». Секунд через десять вона отямилась і прозвучало: «Що за г…но ви, юначе, мені дали?!»
Я гідно відповів: «Це саме те г…но, яке ви просили. Беріть і ні в чому собі не відмовляйте. Купіть ковбасу за 2-20, горілку за 2-87, хліб за 16, плавлений сирок за 14, “Ескімо” за 22.
Якщо вас це не влаштовує — ось вам 50 ГРИВЕНЬ і будьте здорові». З цими словами я пішов. Покупкою я був задоволений, як слон після купання, і тому навіть не став дослухатися до консиліуму, що почався, у якому, здається, прозвучало: «Ні, ну ви бачили цього долбо…а?!» (мабуть, долбодятла).
Чому киноконцертний зал у Херсоні назвали “Ювілейний”
Дві сторони «херсонської» медалі
Зображення «Ювілейного» — візитівки Херсона — на медалі викликало в мене хвилю спогадів. Ех, скільки там переглянуто «кінушок», скільки концертів (зіркові виконавці залюбки приїздили: у величезній залі на 1500 місць була чудова акустика).
Саме в цій залі 2007 року губернатор Борис Сіленков вручив мені посвідчення та знак «Заслужений журналіст України». Але не менш яскраво в пам’яті — і шкільні події. ККЗ почали будувати 1968 року, а здали в експлуатацію 1970-го, якраз до 22 квітня — 100-річчя від дня народження Леніна (тому й «Ювілейний»).
І от, як це й буває у будівельників, фінальна запарка, психоз, строки під контролем обкому партії, на відкриття мали приїхати представники з самого ЦК КПУ — не до жартів!
Моя школа — «тридцятка» — зовсім поруч, і нас, десятикласників, залучали допомагати будівельникам. То те, то се підсобляли. Зазвичай — замість уроків фізкультури. І нарешті черга дійшла до мого 10-Е.
Через парк імені, звісно ж, Ленінського комсомолу (нині це парк «Херсонська фортеця») нас вів учитель фізкультури Михайло Афанасійович Сотніченко. Це був літній фронтовик, але примітний тим, що був першим тренером майбутньої «зірки» спортивної гімнастики Лариси Латиніної, за що отримав звання «Заслужений тренер СРСР».
Херсонка Латиніна — дев’ятиразова олімпійська чемпіонка, Заслужений майстер спорту СРСР, багаторазова чемпіонка світу, Європи та СРСР. І от нас, близько тридцяти хлопців, Сотніченко супроводжує через парк до ККЗ. Нервується, ми спізнюємось, а там уже чекають «великі люди».
Собачий вальс
І раптом — квітень же, весна в розпалі — просто посеред алеї зграя собак. Двоє з них старанно «сексуються», а решта (члени-кореспонденти) уважно спостерігають (чи то з цікавості, чи то чергу зайняли — тоді була епоха черг). Як думаєте, як ми, хлопці, вчинили? Звісно, приєдналися до спостерігачів. І жодні вмовляння вчителя не зрушили нас з місця! Зрозумівши всю безперспективність, він плюнув, махнув рукою й мудро проказав: «Краще вже сифілісом хворіти, ніж із вами працювати!»
Додивившись процес, ми рушили до «Ювілейного» — лишалося якихось двісті метрів. Якийсь пузатий дядько при краватці, відвівши вчителя вбік, сердито постукав нігтем по склу годинника. Михайло Афанасійович, певно, по-чоловічому пояснив йому причину запізнення — і того скрутило від сміху навпіл.
Конфлікт було вичерпано. Кожному з нас видали по шматку наждачного круга, і ми взялися до роботи — очищати бетонні тротуарні плити, якими була викладена площа перед ККЗ, від налиплих залишків розчину.
Ох, і давно це було… 55 років минуло. ККЗ «Ювілейний» «носії культури» з окупованого Лівобережжя вважали гарною мішенню — будівля сильно зруйнована. Так само сильно ними зруйнована й моя школа неподалік. Колись її обов’язково відновлять, і вже інших десятикласників їхній учитель поведуть через ожилий парк (тепер він у шрамах від уламків) допомагати будівельникам відновлювати наш «Ювілейний».
І в парку знову трудитимуться над створенням майбутнього потомства нові Барбоси та Жучки. Життя піде своїм черговим колом. До речі, дуже цікава думка німецького філософа XIX століття Артура Шопенгауера: «З погляду молодості життя — це безкінечне майбутнє. А з погляду старості — дуже коротке минуле».
Читайте також:
- Портрет одесита Жаботинського є на іноземних монетах і банкнотах
- Трампу — Нобелівську премію миру? Та легко…
- Одеська Староконка проти автомобілів: чи потрібно перекривати рух транспорту біля ринку
Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса
