Авторська колонка Таї Найденко: війна та мовне питання

Займіться справою і ви, що кричать про «всіх російськомовних – у зрадники!». Вас небагато, вас неважко зайняти.

Ви можете зараз з’їздити до Херсона, Маріуполя, Харкова, до всіх атакованих українських міст і зібрати дані про те, скільки серед потерпілих та поранених – російсько- та україномовних.

Ви можете там же зібрати дані по вбитих і тих, що сидять у підвалах без їжі та води. Мертві вже не дадуть відповіді, але ви можете опитати рідних – якою мовою вони кричали «Мамо!» перед тим, як їхні серця зупинилися. Не соромтеся, адже це так життєво важливо для вас!

Ви можете налагодити також збір даних щодо біженців: скільки російсько- та україномовних наших матерів, дітей та немовлят покинули Україну. Можете вимагати, щоб випускали з України лише російськомовних біженців із дітьми. Або лише україномовних… Мені важко уявити, як поверне ваша логіка у цьому питанні.

Моя ж логіка нагадує: фраза, що стала гаслом українського опору «брату», що з’їхав з глузду, – «РУССКИЙ ВОЕННЫЙ КОРАБЛЬ, ИДИ Н…УЙ!» – була сказана російською.

Українці. Російському ворогові. Російською.

Не знаю, яких ще потрібно доказів – вам, світові, Росії – щоб стало очевидним: наші мовні розбіжності – це наші внутрішні сімейні проблеми, дрібні і найчастіше шумно-кумедні, як італійські скандали. Вони будуть вирішені між собою українцями, як тільки від нас відійдуть дбайливі сусіди.

А російська мова – це зброя. Відмінна, добре відома у світі, вкрай дієва зброя. Наразі вона випала з рук ворога. І ми можемо вчинити, як забобонні дикуни: викликати шамана, щоб він навіки прокляв зброю і закопав її на священній горі, виклавши камінням слово «ТАБУ».

Або ми можемо скористатися неюм. Відібрати так само, як ми відбираємо зараз у них танки, спорядження та все інше.

Все буде – Україна!

Якою вона буде, вирішувати нам.

Але не зараз же, друзі!

Читайте також: Однако, как мы повзрослели: в чем разница между умными и дураками