Авторський блог

А які професії ми зараз поважаємо?

Ми легко обурюємося чужою роботою — лікарів, вчителів, поліції чи журналістів. Але варто поставити просте питання: кого ми взагалі сьогодні поважаємо — і відповідь раптово зникає. Ця колонка — про неприємну розмову, від якої зазвичай відмахуються, але яка багато що пояснює про нас самих.

Нещодавно в одній компанії знайомих мова знову зайшла про ТЦК. Зрозуміло, що приятелі мої говорили про них без особливого захоплення, особливо чоловіки. Мовляв, усі вони там однакові, хабарники та «людолови», мерзенне заняття, пристойна людина там працювати не стане. А я не дуже люблю цей народний гнів «аби поговорити», від якого нічого корисного не відбувається, тому постаралася змінити тему і запитала: а де у нас взагалі бувають пристойні люди? Які професії ми зараз поважаємо?

Мої співрозмовники замислилися.

— Звісно, не в поліції, так? — припустила я. — Там самі «мусора» й ті самі хабарники, що в ТЦК. Поліцію ми недолюблюємо одностайно. Щоправда, якщо неадекватний сусід десь роздобуде гранату або з ножем погуляти вийде, то зателефонуємо ми якраз у поліцію, а не улюбленим друзям-приятелям. І тут же заповзято почнемо вираховувати, чи достатньо швидко приїхав наряд, чи знову півгодини добиралися, де ж вони, коли так потрібні, «менти кляті», вірно?

Зі мною сумно погодилися. Потім погодилися і щодо пожежників. Неприязні до них менше, але ж суцільні ледарі, не дарма й жарт є про них: «Спиш по 20 годин на добу, здаєш нормативи на пожежника». Герої там трапляються, але це рідко. А ще, кажуть, вони просто на пожежі можуть украсти щось із квартири…

— Могли б поважати лікарів, — не вгамовувалася я. — Але й тут не склалося! «Лікарі-вбивці» у нас на кожному кроці. У кожного другого диплом куплений, а кожен перший підробляє у найближчій аптеці, тому прописує так багато дорогих ліків, але нас не проведеш, ми їх просто пити не будемо, а лікарю скажемо, що купили і вживаємо, такого лікаря обманути не соромно! Якщо добре говорять про лікаря, то це рідкісний випадок. І обов’язково він уже на пенсії, або помер, або в Ізраїль поїхав, або в Німеччину переманили. Рідкісний той хороший лікар, мов єдиноріг, і ніхто його майже не бачив.

Зі мною знову не сперечалися.
— Або ось учителі. Теоретично поважаємо, бо і світло знань несуть, і «діти — наше майбутнє»… Але ж працюють вони за злиденну зарплату, тобто в очах народу — самі себе не поважають! Вічно збирають на свої штори та канцтовари, вічно бурчать на батьківських зборах. І народна мудрість на їхній рахунок є: «хто не вміє сам, той учить інших», теж нічого шанобливого.

Виявилося, що таким самим чином можна перебрати всі професії. Офіціантів поважати нема за що: подумаєш, носять їжу! Ще й чайові гребуть лопатою. Таксист — взагалі не професія, хто зараз автомобіль водити не вміє? Психологи — шахраї, деруть втридорога за ті самі розмови, які з другом за банкою пива можна отримати безкоштовно. Підприємці — спекулянти, наживаються на всьому підряд, тільки про вигоду і думають, а могли б і щось роздавати безкоштовно! Політики? Ну це ж ті самі бандити, про що тут говорити! Ну і так далі.

Про нас, журналістів, теж рідко почуєш добре слово. Адже свято вірить народ, що, по-перше, писати будь-який дурень уміє, а по-друге, що будь-який журналіст продається за гроші. Так і називають нас лагідно: «журнашлюхи».

Була справа, з’явилася у нас одна шанована суспільством професія у 2022 році: військові. Але й та шана якось розповзлася по швах, розпливлася, майже вивітрилася. Є на словах повага до військових, а на ділі — не так і багато її. І всім більше подобається, коли військові «десь там, на передньому краї, де війна», а не десь тут, де ми намагаємося жити «своє нормальне життя». Але чи нормальне воно?

Днями ще й донька почала мені розповідати про традиційну шану до вчителів у Японії. Начиталася вона в інтернеті, що їм навіть місцем у громадському транспорті поступаються і низько вклоняються, дякуючи за дорогоцінну працю. І вчителі гордо носять на одязі спеціальний вчительський значок — ознаку почесної професії.

І я знову задумалася: а який значок, від якої професії можна було б одягнути у нас сьогодні? Ось щоб люди вклонялися, щоб від душі дякували й поступалися місцем? Досі нічого на думку не спало. А у вас — є варіанти?

Читайте також:

Тая Найденко

Каждая новость или статья влияет на тысячи людей, формирует и меняет их отношение к важнейшим вещам. Помня об этом, работать журналистом страшно. И страшно интересно. Формально я пришла в журналистику недавно, перепробовав десяток других профессий. Но журналист — это человек, рассказывающий правду, по-возможности объективно и с юмором. А этим я занимаюсь целую жизнь.