Є два виходи і сподівання
Перезавантаження профтехосвіти почалося у 2021 році. Основна мета реформування – зробити технічне навчання таким, що відповідатиме вимогам ринку, та прискорити передачу закладів профтехосвіти в комунальну власність. І якщо з першим пунктом усе більш-менш ясно, то з другим виникає купа питань.
Анна Ростя, директор Бессарабського професійного аграрного ліцею:
– Під час війни престиж профосвіти значно виріс. Зараз ми готуємо спеціалістів за чотирма напрямами – зварники, будівельники-теслярі, штукатури-маляри і кухарі. Минулого року було багато охочих. А ось перед великою війною був недобір, і ми опинилися на межі закриття – не змогли набрати необхідної кількості студентів. Проблема була і в тому, що регіональне замовлення було лише на будівельні професії, бо на базі ліцею діє навчально-практичний центр будівельних технологій, а це означає, що на інші професії держава перестала надавати фінансування. Обурені батьки студентів звернулися до місцевої влади, і тоді нас підтримала Бессарабська селищна рада.
За рахунок бюджету громади і благодійного фонду «Шляхетна справа» ми відновили набір на спеціальність «кухар» – для цього мали гарну базу. Цією весною ми випустили перших кухарів. Усі наші студенти навчаються безкоштовно.
А потім почалася війна, через відсутність укриття ми перейшли на дистанційне навчання. І знову нас врятувала громада – побудували укриття, тож з листопада минулого року ми повернулися до стаціонару. Зараз триває ремонт в харчоблоці та їдальні, наразі громада налагодила для студентів безкоштовне буфетне харчування. З першого вересня почне працювати їдальня.
– За новими вимогами до профтехосвіти, в училищі мають навчатися чотириста студентів і більше, у вас же їх значно менше. Отже, що далі?
– Так, сьогодні в нас навчаються 140 студентів. Гуртожиток розрахований на 200 осіб. Ми розуміємо, що не зможемо існувати самостійно. І навіть якщо нас передадуть в комунальну власність громади, самотужки вона нас не потягне. Тому є два виходи. Перше – ми чекаємо, коли звичайні школи реформуються в професійні чи академічні ліцеї. І тоді на базі училища ми зможемо створити професійний ліцей – у нас є все необхідне для цього. Друге – нас можуть зробити філією Арцизького професійного аграрного ліцею, що знаходиться в Теплиці.
Адже у Болградському районі лише два заклади профтехосвіти. Через війну батьки неохоче відпускають дітей на навчання в Одесу, тому, сподіваюсь, охочі будуть.
Викладачі та директор стали до лав ЗСУ
Степан Топал, заступник директора Бессарабського професійного аграрного ліцею:
– Працюю тут 23 роки і пам’ятаю часи, коли в нашому ПТУ навчалося понад чотириста студентів. Крім сьогоднішніх відділень, ми ще готували виноградарів, механізаторів, кравців, швачок, сантехніків, електриків. Але згодом робочі професії почали втрачати попит, державні та регіональні замовлення зменшувалися, відділення скорочувалися. Зараз навпаки – робочі професії найбільш затребувані на ринку праці.
Сьогодні хорошого спеціаліста роботодавці цінують. Наші випускники легко знаходять роботу на будівельних підприємствах, сільгоспвиробництвах, в комунальних господарствах.
Ще хочу додати, що дев’яносто відсотків хлопців з Бородінської і Тарутинської громад, які захищали нашу країну і, на жаль, загинули, – випускники нашого училища, серед них також і наш викладач. З початком великої війни семеро наших викладачів разом з директором пішли до лав ЗСУ.
Зараз діти і молоток не вміють тримати в руках
Василь Козман, майстер групи зварників:
– Я навчаю дітей понад тридцять років. За останні роки в ліцеї з’явилося багато нового обладнання, ми оснастили майстерні, є інтерактивні дошки, комп’ютери. Практику студенти проходять на місцевих підприємствах – роботодавці задоволені, часто запрошують їх на роботу після закінчення училища. Та що далеко ходити: усі ремонтні роботи в ліцеї провели наші учні. Бачили, яку чудову аплікацію зробили наші студенти в біологічному кабінеті на стінах?
На жаль, сучасні діти, хоч і сільські, приходять без елементарних навичок, навіть молоток не вміють правильно тримати. Дається взнаки те, що трудове навчання не викладається в школах на достатньому рівні, що батьки мало залучають дітей до домашніх справ.
Завжди кажу учням, що робоча професія обов’язково стане у пригоді, навіть якщо працювати в іншій сфері.
Світлана Пісарогло, комендант гуртожитку ліцею:
– У нас створені гарні умови – кімнати розраховані на двох-трьох студентів, на кожному поверху є душові, санвузли, вбиральні, кухні, кімнати для відпочинку. Ремонт в гуртожитку робимо ми і студенти. Ви самі бачите – тут чисто і затишно. А ще – на півдні Одещини ми єдині, в кого є окремий гуртожиток для дітей-сиріт підвищеної комфортності.
Що говорять роботодавці?
Олег Узун, підприємець, селище Бессарабське:
– У мене своя будівельна бригада. Коли мої троє хлопців пішли воювати, я запросив на роботу випускників ліцею – двох штукатурів і одного зварника. Чесно кажучи, спочатку сумнівався – «зелені», недосвідчені. А вони мене здивували – молодці. Дещо на перших порах довелося підказувати, але через місяць-два працювали вже без підказок. Зараз їх взагалі не контролюю – впевнений, що все зроблять якісно і вчасно.
Зоя Бахова, директор комунального закладу «Дитячий оздоровчий табір «Буревісник» (знаходиться в селі Рассейка, Татарбунарська громада):
– З ліцеєм ми співпрацюємо дуже давно. Зараз наш табір тимчасово не працює, однак до війни кожного року влітку ми брали студентів-кухарів на практику. Разом з ними завжди виїжджав і наставник.
Праця в їдальні – нелегка, підйом о п’ятій ранку і тричі на день потрібно нагодувати двісті дітей. Але вони молодці – справлялись. Ми платили їм зарплату, і частину коштів по договору перераховували ліцею. Наші сусіди – Арцизький дитячий табір – також запрошували кухарів з нашого ліцею.
Щоб не гаяти час, а отримати професію
Зі студентами другого курсу спеціальності будівельник-тесляр Іваном Костромицьким і Олександром Сєріковим ми знайомимося в теслярській майстерні. Хлопці обидва з села Миколаївка Бородінської громади.
– Ми товаришуємо з дитинства, тому вступити до ліцею вирішили разом. Разом і обрали професію будівельник-тесляр. Вчитися в ліцеї подобається більше, ніж в школі – тут до нас ставляться як до дорослих. Отримуємо стипендію 1250 гривень, це, звичайно мало, але допомагають батьки. Після ліцею планую вступити в Одеський державний інститут будівництва і архітектури – з дипломом ліцею мене приймуть одразу на другий курс, – каже Іван.
– Чому саме будівельник-тесляр? Тому що зараз цінуються дерев’яні вироби ручної роботи. Можливо, в майбутньому свою майстерню відкрию. І це така професія, що завжди згодиться в житті. Ось нещодавно приїхав додому, бачу – у бабусі паркан покосився, то взяв і відремонтував. Бабуся досі сусідам хвалиться, які в її онука руки золоті. Взагалі багато хто чомусь думає, що до ПТУ йдуть тільки ті, хто погано вчиться. Це не так. У мене, наприклад, не було проблем з навчанням, просто подумав: навіщо гаяти час в десятому, одинадцятому класі, якщо за ці роки можна отримати професію, – поділився Олександр.
***
Наразі у Бессарабського аграрного ліцею єдиний вихід – стати філією Арцизького аграрного ліцею. Однак ситуація може змінитися на краще в 2027 році, коли почнуть створювати професійні ліцеї. Скоріш за все, такий заклад буде створено саме в аграрному ліцеї.
Питання одне – чи набере тоді ліцей 400 учнів? У разі, якщо це вдасться, буде можливість відкрити у ньому, крім існуючого центру будівельних технологій, ще один, наприклад, громадського харчування. Адже, щоб стати конкурентоспроможними, треба запропонувати молоді більше сучасних професій.
Якщо ж необхідної кількості учнів не буде, тоді вся надія – на Тарутинську і Бородінську громади, які, за рахунок місцевих бюджетів, можуть взяти на себе фінансування. Але все залежить від фінансової спроможності громад.
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
Читайте також:
