У Ренійській громаді відбувся тренінг «Ті, що надихають. Життя без обмежень!» Психологиня, заступниця директора Ренійського ліцею №3 з виховної роботи Ірина Тихня нагадала учням 7, 8 та 11 класів про осіб з інвалідністю, що подають приклади сили духу та цілеспрямованості.
Тема – болюча до сліз
— Ця тема – адаптація людей з інвалідністю у суспільстві — для мене особисто дуже важлива, — казала Ірина Валеріївна, не ховаючи від учнів сліз. – Я знаю про проблеми не з книжок, не з інтернету – в мене брат, якому 21 рік, є людиною з інвалідністю, він пересувається з допомогою крісла колісного. Незважаючи на це, він отримав вищу освіту та став дипломованим педагогом. Своїм прикладом він доводить: якщо ти маєш силу в собі, якщо в тебе є жага до життя, то ти можеш все, і нічого тебе не завадить.
На тренінгу психологиня нагадала учням імена видатних людей, які, попри вади зі здоров’ям, стали відомими на увесь світ. Вони сьогодні, у часи війни, є головними мотиваторами для тих, хто повертається з фронту з пораненнями, та має заново будувати своє життя.
Як правильно себе поводити?
Ольга Вєрєсова
Нажаль, Рені ще недосконале місто для проживання людей з інвалідністю. Ще можна побачити, як людина, яка пересувається на кріслі колісному, вимушена йти по дорозі – бордюр для неї є нездоланною перешкодою.
— Однак не варто одразу кидатися такій людині на допомогу, — розповідає психологиня. – Насамперед необхідно поцікавитися: чи потребує людина вашої допомоги? Якщо так, то якої саме, що необхідно зробити? Якщо людина каже «ні», то не наполягайте, йдіть далі своєю дорогою.
Учні вчились застосовувати правильну лексику щодо людей з інвалідністю:
— Запам’ятайте, що на першому місці завжди слово «людина», — підкреслює психологиня. — Потім ми можемо додати, що це людина з вадами зору, людина з вадами слуху, людина з вадами мовлення, людина з психічними вадами чи інше.
Біжать швиденько на урок
Ренійський ліцей № 3 не лише теоретично доводить тему толерантного ставлення суспільства до людей з вадами здоров’я, цей заклад один з перших в Ренійській громаді відкрив інклюзивні класи, де сьогодні займаються вісім дітей, ще чотири – під патронатом.
Для учнів з особливими потребами облаштовано ресурсну кімнату, яка є найкращою серед шкіл Ренійської громади. Тут є декілька зон для корекційних занять – навчальна, соціально-побутова, спортивна, зона для відпочинку, де практикують навіть пісочну терапію.
— Найголовніша наша ціль – навчити дитину з інвалідністю жити в соціумі самостійно, щоб вона могла себе обслуговувати: щось приготувати, помити посуд, почистити зубки та інше, — розповідає Ірина Тихня після тренінгу. — Ці навички сім’я закріплює вдома. Батьки задоволені тим, як працює наш заклад.
— Ресурсна кімната облаштована нашими корекційними педагогами, вони навіть вкладали в це власні кошти, — розповідає директорка ліцею № 3 Ольга Вєрєсова. — Тут є все, що допомагає проводити корекційні заняття, дуже багато дидактичних матеріалів. Коли дитина чує, що за розписом у неї корекційні заняття, то біжить швиденько до ресурсної кімнати, а для вчителя це велика радість, якщо дитина поспішає на урок. Тільки батьки знають, яка це праця, скільки потрібно терпіння і чого це коштує – підняти дитину з особливими потребами, дати освіту і досвід для пізнання світу. Ці діти – особливі, у кожного є свій талант: хтось малює, хтось співає, у когось пам’ять феноменальна, є здібності до іноземних мов. З цими дітьми важко працювати, але дуже цікаво! Ми, педагоги, у них вчимося терпінню, волі, яку вони мають. І, звісно, співпрацюємо з батьками, тому що без їх зусиль результату не буде.
І повна вазочка цукерок
Звісно, таке ставлення педагогічного колективу до дітей з особливими потребами бачать всі ліцеїсти. А приклад дорослого – кращий вихователь.
Концепція Ренійського ліцею № 3: «Школа – наша родина». Обійми, жарти, спілкування на рівних – все це тут на кожному кроці. Соціальний педагог, психолог, класна матуся – всім можна довіряти секрети. Можна тет-а-тет поспілкуватись і з пані директоркою (вона сама психологиня). І навіть якщо Ольга Валеріївна запросила «на килим» і посварила за бешкетування, діти виходять з кабінету директорки з посмішкою: на прощання вона пропонує вибрати цукерку — цукерниця завжди у неї на столі.
— Сама атмосфера, яка склалася всередині нашого закладу протягом багатьох поколінь – це найважливіше, — каже Ольга Вєрєсова. — Ми намагаємось любов’ю і добром виховувати дітей. І дуже радіємо, коли батьки обирають саме наш заклад, коли нам довіряють діточок з особливими потребами.
Матеріал підготовлений завдяки фінансовій підтримці Української Асоціації Медіа Бізнесу за гроші «Німецького Фонду Маршалла з США» та «Українського Медіа Фонду»
