Таємничі та непередбачувані, змії завжди були героїнями легенд та побутових страшилок. Останнім часом в Одесі цих віддалених родичок стародавніх морських ящерів стає дедалі більше. З чим це пов’язано та як поводитися під час зустрічі зі змією, розповідає директор Одеського зоопарку герпетолог Ігор Бєляков.
Про жовті вушка і «злі вуха»
В Одесі та на Одещині змій досить багато. Тут переважно мешкають чотири види: вужі — звичайний і водяний, полози — жовточеревий та сарматський. Всі вони не отруйні. А полози ще й належать до зникаючих видів — занесені до Червоної книги України.
Наймасовіший вид на Одещині — водяний вуж.
— Нерідко люди, бачачи, як вуж пливе лиманом, приймають його за гадюку, бо в нього немає жовтих вушок, — зазначає Ігор Беляков. — Жовті вушка — у вужа звичайного. У водяного їх немає. Але його також не треба боятися. Він ніколи не кусається. Щоправда, може шипіти, погано пахнути, робити випади.
Отруйна змія — гадюка Микільського — мешкає на півночі Одещини, у Савранському урочищі. Але зустрічається вона дуже рідко.
— Жовточеревий полоз — найбільша змія Європи. Буває більше двох метрів завдовжки. Він не має поганого запаху, але він дуже агресивний. Може кусатися, налякати, дуже активно себе захищає. Їх раніше називали в Україні «злі вужі», — розповідає герпетолог. — Укусити може й сарматський полоз. Але він також не отруйний.
Про змій, корисних у господарстві, та переселенців з Херсонщини
З кожним роком вужів та полозів в Одеському регіоні стає дедалі більше. Кліматичні умови для змій стають сприятливішими. І кормова база є: харчуються вони гризунами, птахами, ящірками.
— Це позитивний чинник, — переконаний герпетолог. — Адже будь-яка екосистема стійкіша, що більше у ній видів. До того ж змії, можна сказати, наші друзі. У людей, які до змій ставляться спокійно, на дачних ділянках нерідко живуть жовтобрюхи. Вони борються з мишами та щурами, поїдають слимаків та равликів.
Після Каховської екокатастрофи на Одещину серед дрібних тварин принесло водяних вужів.
— Той самий вид, що й у нас, щоправда, відрізняються забарвленням. Після реабілітації ми їх випустили у природу, — розповідає Бєляков. — Я весь час шукав, чекав, що зустріну степову гадюку. У тих місцях, де сталася трагедія, вона є. Я думав, що вони сюди допливуть. Але жодного випадку не було. Вони, мабуть, усі загинули. Гадюка добре і плавати не вміє.
Подивися змії в очі
— Хоч отруйних видів в Одесі немає, люди, коли зустрічають змію вдома чи в машині, мало не щодня мені дзвонять. Зазвичай проблему можна вирішити по телефону. Висилають на вайбер відео чи фото. Але краще — кілька хороших знімків. Якщо знімки якісні, я можу визначити, що це за вид і що потрібно зробити. Нерідко говорю: цю можете брати руками — вона вас не вкусить, винесіть на лиман і там випустіть. А мені відповідають: а раптом ви помиляєтесь, раптом ця змія отруйна? І бояться її чіпати. Тому треба вчитися змій розрізняти.
Усі гадюки, пояснює герпетолог, невеликих розмірів. Отже, якщо ви бачите велику змію — вона точно не отруйна. До того ж гадюки бувають або зовсім чорними, або з характерним зигзагоподібним малюнком на тілі.
— А якщо є можливість — подивіться в очі змії, — рекомендує Беляков. — У вужа зіниця кругла — як у нас з вами. А у гадюки — вертикальна, як у кішки. Так що по очах одразу можна відрізнити безпечну змію від отруйної.
Про порятунок полоза і стаціонар для змій
Не завжди можна вирішити проблему телефоном. Іноді доводиться виїжджати на виклик, щоб врятувати людину від змії та змію від людини.
— Цього року зателефонувала жінка із Сухого Лиману. Каже, у хаті змія, собака її налякала, — згадує герпетолог. — Надіслала знімки — дуже поганої якості, здалеку. Ближче підійти боялася. Я дивлюся: наче це жовточеревий полоз. Але трохи не така форма голови. Не можу визначити вид. Приїхав туди, знайшов гадюку. Виявилося, що це молоденький жовточеревий полоз, якого собака пом’яв — прикусив йому голову, там були рани, але на знімках здавалося, що така форма голови. Я його забрав. Вдалося підлікувати цю змію, і її випустили. Ми не тримаємо жовточеревих полозів — вони погано живуть у неволі.
До речі, змії теж хворіють.
— Вони мають проблеми з паразитами, з кладкою яєць. Зміям і уколи ставлять, і зонди, — розповідає Бєляков. — Лікарі, які працюють у зоопарку, — дуже цінні фахівці. Їм треба вміти лікувати і змій, і слонів, і тигрів.
«Дряпав, як кошеня»
Спіймати жовтобрюха, особливо великого, не фахівцю досить складно. Іноді без прямого втручання фахівця не обійтись.
— Нещодавно їздив я на виклик у район Совіньйона, — згадує Бєляков. — Приїжджаю, у ніші під п’ятиповерхівкою сидить великий жовтобрюх. Шипить на всіх. Навколо натовп, чоловік зо тридцять. Я в цю нішу не можу залізти — не можу його дістати. Починаю його провокувати, щоб він кинувся на мене. І він кидається. Хапає мене за руку. Натовп при цьому хором ахнув. Я не боявся цих укусів. Вони не дуже болючі. У жовтобрюха маленькі зубки. Їх багато, і вони загнуті назад приблизно як у щуки. Вони дуже гострі, як голочки, але дрібні. Полоз завдає подряпин, як кошеня, — подряпає до крові, але не глибоко, особливого болю немає, — розповідає Бєляков. — Потім я випустив цю чудову рідкісну змію на території Нижньодністровського національного парку — у дику природу, де її люди не турбуватимуть.
Як «пригріти змію на грудях»?
В Одесі змії мешкають у парках та на морському узбережжі. А нерідко люди самі привозять їх до міста.
— Ви виїхали на пікнік, зупинилися. Змія, якщо погода прохолодна, шукає, де їй погрітися, і лізе на теплий двигун. Так до Одеси й приїжджає. У спеку машина розжарюється, коли стоїть. Змія змушена піти — і опиняється у під’їздах, підвалах, — розповідає Бєляков. — До речі, вислів «пригріти змію на грудях» — не зовсім метафора. Справді, таке буває, коли людина спить у наметі. Щоб погрітися, змія може залізти їй на груди, притиснутись до тіла. Ось такий «добрий ранок»!
Зі змією під машиною
Власною машиною минулого літа привіз змію до Одеси співробітник Малиновського суду. З’ясувати це вдалося, коли один із працівників звернув увагу на незвичайну поведінку пса, який живе у дворі установи. Подзвонили Бєлякову.
— Приїхав: усі співробітники суду стоять на парковці біля однієї машини. Під днищем автівки виявили змію. Хазяїн каже: я її бачив, вона шипить, до машини підійти боюся. Під машину залізти не зміг. Попросив відігнати, наїхати колесами на бордюр, щоб вона вище стала. Спочатку господар просто боявся в машину сісти, але потім все ж таки заїхав. Я туди заліз і бачу — сидить сарматський полоз. Врізався якось у всі ці механізми. Я його півгодини не міг дістати. Адже треба було йому не нашкодити — не подряпати, не порвати. Я насилу його звідти витяг. Лежав на спині весь цей час. Потім вилажу, сідаю, тримаю цю змію на витягнутих руках. Спека — відчуваю, що можу свідомість втратити. Співробітники суду це бачать, але кажуть: «Ми вам не можемо допомогти». До змії підійти бояться, — сміється Ігор Бєляков.
* * * * *
Люди змінюються на краще, стверджує директор зоопарку. Вони стають більш гуманними, жалісливими. 20-30 років тому, побачивши змію біля себе, в машині, відразу намагалися її вбити. Зараз намагаються її не образити.
Він любить цитувати давньокитайську приказку про змій: «Спочиває, як камінь. Тече, як струмок. Серед усіх істот на землі править змія мудрістю, бо не поспішає і не зволікає». І переконаний — людині у змій є чому повчитися.
