З перших днів війни з’явилися похмурі жарти про одеського бичка, який до літа розжиріє, годуючись російськими десантниками. І про український чорнозем, який буде щедро удобрений тілами російських піхотинців. З іншого боку, «зелені» вже б’ють на сполох, говорячи чи не про екологічну катастрофу.
Яка з думок ближча до правди і які можуть бути реальні екологічні наслідки військових дій, що зараз ведуться? Про це «Одеське життя» розпитало лікаря-судмедексперта Бориса Яворського.
«Одеський бичок цього й не помітить»
– Відразу обмовимося, що тут я змушений виходити за межі своєї компетенції, – уточнює судмедексперт. – Але я спеціально опитав спеціалістів-біологів, щоб поєднати своє розуміння долі тіла та його роль в екологічному процесі у щось ціле.
Борис Яворський
Виявилося, що окремо слід розглядати два варіанти. Перший – це забруднення водного середовища проживання і суші, другий – забруднення біоматеріалами і небіоматеріалами. І ось фактор забруднення біоматеріалами – найменш значущий. Оскільки, з одного боку, ми маємо досить сильні морські течії, а об’єм водної маси дуже великий. І для неї такі кількості біоматеріалу взагалі незначно малі в порівнянні з тією масою некротизованого матеріалу, яка виявляється в морі щодня з природних причин.
З іншого боку, людські тіла – лише окремий випадок. При обстрілі можуть гинути і повітряні, і водні жителі середовища, берегові тварини. І тут нагадаю, що матеріал, з якого складається людське тіло, не містить жодних унікальних речовин, яких не було б в інших живих формах. А вони теж мають звичай помирати, потрапляти в живе середовище та розкладатися. Біосфера за час еволюції до таких речей добре підготувалася, тому ніякі трупні феномени її не похитнуть. Течії та живі мешканці все оприбутковують. Тобто наш бичок цього всього не помітить.
Трупи на полях ніхто не залишить
– Щодо суші, тобто не міського середовища, а «зеленки»… У нас таки не тайга і не африканські джунглі. Лісів, та ще й таких, у яких відбуваються активні бойові дії, небагато. В основному це поля, що вирощуються, луки, та й щільність населення у нас теж досить висока. Так що 9 з 10 тіл, що загубилися, незабаром будуть знайдені і відправлені відповідно до законодавства до наших установ. Будь-який виявлений труп піддаватиметься дослідженню, ідентифікуватиметься, зокрема за ДНК-методом.
З погляду «перетравлення» екосистемою окремих незнайдених тіл є одна проблема: великих хижаків-падальників у наших широтах майже не залишилося. Так що все навантаження з очищення біосфери від забруднення впаде на комах. Але плюс у тому, що комахи у цьому сенсі навіть ефективніші.
Людська психіка має особливість надавати значення разовим піковим ситуаціям та недооцінювати значення хронічних факторів, які за сумою дають набагато більший ефект. Загибель тисячі людей за короткий час здається більш небезпечним для природи фактором, але в порівнянні з постійним забруднюючим навантаженням на біосферу – вона втрачається.
Що справді небезпечно для Чорного моря?
– Набагато гірше справа з забрудненнями небіологічного характеру. І на першому місці за небезпекою стоїть забруднення акваторії пально-мастильними матеріалами. Раніше, у мирний час, щоразу при подібному витоку належало проводити цілий комплекс біозахисних заходів. Нафтові та мазутні плями огороджувалися спеціальним обладнанням, вичерпувалися і таке інше.
Наразі, коли акваторія частиною прострілюється, а частиною мінована, це неможливо. Тому шкода, завдана біосфері, дійсно тотальна і непоправна. Про це слід бити на сполох, бо біоценоз до такого не підготовлений: простіше кажучи, ніяка еволюція не могла передбачити, що кораблі тут розливатимуть соляру. За динозаврів таких неподобств не було!
Шкода небіологічних забруднень на суші, можливо, не настільки масштабна, але вона багатогранніша. Крім забруднення ПММ є висока небезпека пожеж, які розвиваються внаслідок бойових дій. І окремо – небезпека подальшого «полювання на відьом», яке може початися внаслідок таких пожеж. Тут важливо пам’ятати, що лісова або степова пожежа може початися не тільки з вини зловмисника-палія, а й від снаряда, що випадково прилетів, або міни.
І, нарешті, є шкода, завдана заповідникам, зоопаркам та іншим біологічно цінним об’єктам. Знищуються як самі рідкісні тварини, так і унікальні місця їх проживання.
Коли і місце злочину, і вбивця – війна
Читачі «Одесського життя» можуть пам’ятати серію матеріалів «Місце злочину – Одеса», що виходила у нас. Там судмедексперт Борис Яворський давав цінні рекомендації щодо того, як слід поводитися цивільній особі, виявивши мертве тіло. Військовий час вніс у ці поради важливі корективи.
Ще більше уваги безпеки!
– Як і в мирний час, убивця все ще може бути поблизу, – нагадує експерт. – І для початку – краще взагалі не чіпати труп. По можливості, захистити від зовнішнього впливу, хоча б кілочками з мотузкою, і обов’язково викликати спеціаліста. Громадянська особа розпізнати факт мінування не зможе!
Вибухонебезпечна ситуація може скластися з двох різних причин: це може бути як мінування трупа цілеспрямоване, здійснене після смерті, так і ситуація, коли якийсь вибуховий пристрій був у руках ще живого бійця, і він з ним помер. Класика – це граната, яка вибухнула, і спроба переміщення теж призведе до вибуху.
Не забуваємо і про улюблену снайперську «підколку»: прийом, коли труп чи поранена людина залишається на видному місці, а снайпери вичікують рятувальників. Щоразу до пораненого наближається хтось, щоб надати допомогу чи відволочити в безпечне місце, і по ньому теж «працюють» снайпери.
А якщо не ясно, чи жива людина чи ні?
– Тоді ми опиняємось перед дилемою: або ми гуманісти і ризикуємо, що нас порве на частини разом із загиблим, або бережемо себе і не ліземо надавати допомогу. Сказати як треба тут не можна. Я можу тільки дати спільні орієнтири та поради щодо безпеки.
Щоб переконатися в тому, що людина мертва, доведеться поставити себе в небезпечне становище. Достовірні трупні ознаки «на відстані» – це лише явні гнильні зміни, тобто вже зелена шкіра, чітко видні бульки з сукровичною рідиною, гнильна венозна мережа тощо. Як правило, тіла людей, які загинули в результаті військових дій, досить сильно забруднені, вкриті землею та кіптявою, закутані та замотані у щось. Найчастіше з відстані кілька метрів усе, що ти можеш побачити, – це ганчірки у формі людини. Відсутність голови чи ніг – так, найімовірніше, труп. Але багато здалеку не розглянеш.
Поворушити палицею на відстані, кинути предмет?
– Цілком можливо, що поряд з тілом – «розтяжка», яку ціпком ти не ворушиш, а виявиш, вже привівши її в дію. Що стосується вибухонебезпечних предметів на тілі, то, припустимо, затиснута ременем або деталями одягу граната при перевороті або ворушінні трупа не спрацює, але з великою ймовірністю підрив станеться при спробі розстебнути одяг на тілі.
Є діапазон дій між абсолютною гуманністю та відсутністю ризику. Якщо людина поранена серйозно, то, повертаючи її своїм двометровим ціпком, ти теж можеш спровокувати смерть. Вибирайте, чи готові ви ризикувати собою заради цієї конкретної людини.
Вигадана «трупна отрута» та реальні інфекції
– «Трупна отрута» – це все-таки в галузі народного фольклору. Але є серйозна епідеміологічна проблема – трупи можуть становити ще й інфекційну небезпеку. Коронавірус з початком війни щасливо зник, але нікуди не поділися ні туберкульоз, ні ВІЛ-інфекція, ні решта, ніж жива людина може заразитися від мертвого тіла.
На жаль, з продовженням бойових дій неминуче з’явиться і педикульоз, а з ним і всі інфекційні захворювання, що переносяться вошами, і щури. При проблемах із санітарією та чистою питною водою підключиться дизентерія.
Розмовляла Тая Найденко
Фото з відкритих джерел
