Як Кульм став Підгірним: про село на Одещини із норовливим характером

Із трьох землянок – у мільйонери

Підгірненці дуже шанують свою історію і по крихтах багато років збирають історичні факти про рідне село.

У 1815 році приїхали до Бессарабії 80 німецьких родин і оселилися на землі, на якій на той час було лише три землянки пастухів. Поселенці завзято почали будівництво села, яке назвали Кульм (у перекладі з німецької – «місто на пагорбі»), на честь перемоги австро-російсько-пруських військ над наполеонівськими під Кульмом у Богемії.

Від влади перші поселенці отримали будівельні матеріали, повозки, плуги, борони та насіння зерна для посіву. Дуже швидко німці почали розвивати виноградарство, скотарство, а також будувати школу, кірху.

Кульм ширився та розвивався. Аж поки у вересні 1940 року не почалася репатріація німців. Першим кінним обозом вивезли працездатних чоловіків і жінок,  другим – стареньких та дітей.

Після Другої світової війни Кульм перейменували у Підгірне. В радянські часи село славилося своїм колгоспом-мільйонером «Бессарабський», який багато років очолював орденоносець  Володимир Буркацький. Саме в цьому колгоспі було найбільше механізаторів, доярів, виноградарів, нагороджених орденами та медалями.

І в горі, і в радості ми разом

Зінаїда Тасмасис була головою Підгірненської селищної ради, зараз вона староста Підгірненського старостинського округу:

– Підгірне – село, яке має волелюбний і норовливий характер. Мабуть, тому, що ці риси властиві гагаузам. Я сама гагаузка і чоловік мій теж. Селяни дружні, працьовиті, і в біді, і в радості завжди тримаються разом. На жаль, під час війни горя багато – ми поховали десятьох наших захисників. До 210-річчя села відкриваємо Алею Слави на знак пошани подвигу наших хлопців.

Підгірне – одне з перших сіл на Тарутинщині, яке було газифіковане. Налагоджено водопостачання, працює вуличне освітлення. Є ліцей, дитсадок, ФАП, два великі сільські господарства «Благоє» і «Бессарабський», які допомагають селу. Є Будинок культури, бібліотека, поштове відділення, багато крамниць, кафе. Проблеми благоустрою села вирішує комунальне господарство «Джерело» (керівник Олена Іовчу) і працівники з благоустрою Раїса Калєва, Мар’яна Камбур, Вадим Яценко. У парку є дитячий майданчик і спортивні тренажери. У селі знаходиться прикордонна застава, багато місцевих чоловіків служать в прикордонних військах і в ЗСУ.

За пожертви мешканців була побудована церква імені Георгія Побідоносця. Велику фінансову допомогу для будівництва куполів надав наш земляк, який зараз мешкає в Одесі, Віталій Аріков. Зараз ми всі разом готуємося до ювілею нашого села. Запрошуємо і вас, ми завжди раді гостям.

Авторка віршів і… герба

Валентина Главчева – талановита, творча людина, яка сприймає світ через вірші. Крім цього, Валя ще художниця, авторка прапора і герба Підгірного, а ще займається художньою фотографією і влаштовує в бібліотеці, де працює бібліотекарем, свої фотовиставки.

– Я люблю своє село, односельців, саме вони надихають мене. Мешкаю в домі, де зберігся німецький підвал, якому вже понад 120 років. Мій дідусь Гаврило Васильович разом з бабусею теж мешкали в цьому домі. Він чинив овечі шкіри та робив кожухи. Прожив 93 роки – кожного дня випивав склянку вина до обіду і після. Мій батько Іон був почесним дояром, його портрет навіть був на дошці пошани в Одесі. Він – болгарин, мама Федора – гагаузка з Твардиці (Молдова). В бібліотеці я працюю вже 33 роки. Зробила в ній краєзнавчу кімнату, де серед експонатів є речі й моїх пращурів.

Створила собі роботу сама

– Кажуть, що в селі важко знайти роботу, а я створила собі робоче місце сама. Той, хто має бажання і шукає роботу, завжди її знайде, – вважає Людмила Неміровська, швачка за професією. Вона працювала в Одесі, а коли настали важкі часи, повернулася до рідного села. Придбала обладнання і створила власну швейну майстерню. З приміщенням Людмилі допомогла сільрада.

– Думала, що буду шити одяг на замовлення. Проте частіше приносять одежу на ремонт. Клієнтів вистачає – комусь щось підшити, підлатати, застібку-блискавку замінити. Люди задоволені. Шкода тільки, що на пошиття одягу, саме творчу роботу, часу не вистачає, – відзначає Людмила.

Школа в селі все одно буде

З Тетяною Торлак ми знайомі ще з дитинства. Вона вже двадцять років керує Підгірненським ліцеєм:

– Зараз в ліцеї навчаються 155 учнів, до війни було 190. Цьогоріч в нас всього п’ять першачків. Так мало – вперше в історії школи. Правда, у наступному році їх буде десять. З початку війни ми працювали за змішаною формою, бо в нас було маленьке укриття. Минулого року в укритті зробили ремонт і додали ще одне приміщення, тепер працюємо в звичайному режимі. Усі наші класи мають сучасне мультимедійне обладнання. Харчування безкоштовне: початкові класи харчуються за рахунок держбюджету, старшокласники – за рахунок бюджету громади.

На жаль, ми не можемо вплинути на шкільну реформу і розуміємо, що через два роки станемо гімназією. Проте, що б не сталося, школа в Підгірному буде все одно.

Є і медсестри, і ліки для екстреної допомоги

У ФАПі працюють Надія Чучева, медсестра сімейної медицини вже 36 років, Світлана Білик, медсестра сімейної медицини, і Валентина Топчу, молодша медсестра.

– У ФАПі є процедурний, прийомний, гінекологічний кабінети. До війни нам провели газ. Є медичне обладнання для надання екстреної допомоги. Зараз у селі мешкає 1100 жителів, серед них 44 дитини дошкільного віку. Ми проводимо вакцинацію, патронаж, робимо уколи, бігаємо на виклики. В екстрених випадках, враховуючи, що Бессарабське поряд, підгірненці викликають швидку. На жаль, у селі немає аптеки. Є тільки медикаменти для екстреної допомоги, які нам надає Бессарабський центр первинної медико-санітарної служби.

Взагалі маємо все необхідне для надання екстреної медичної допомоги, а головне – досвід, – розповідає Надія Чучева.

Будинок культури – у кірсі

Якщо ви будете в Підгірному, обов’язково навідайтеся до Будинку культури, таку архітектуру рідко де можна побачити. Адже він знаходиться в будівлі німецької кірхи. У глядацькому залі збереглися старовинні колони, на місці сцени колись був вівтар з органом. А яка тут акустика! Навіть без мікрофона виступаючого чути в кожному куточку.

Олеся Калінкова працює директором Будинку культури десятий рік:

– У нас є дитячий танцювальний колектив Happy Kids, колектив народного танцю «Мрія» і вокальний колектив «Веселка». Під час війни ми більше влаштовуємо патріотичних заходів, а також проводимо народні свята Бабіндень, Колєда. Дуже б хотілося більше додати до репертуару гагаузьких танців, пісень, щоб ми поновили такі народні свята, як Хедерлєз, Касим. Зараз готуємося до ювілею села – це перший великий захід з початку війни. Значну допомогу в підготовці нам надає Бессарабська селищна рада, відділ культури, старостат.

Дати і цифри

• У 1850 році в Кульмі мешкало 1306 поселенців, з них 108 мали свої фермерські господарства.
• У селі було побудовано три школи, де навчалися 300 дітей.
• У 1868 році за гроші селян була добудована кірха. Будівництво тривало сімнадцять років.
• У селі більше десяти німецьких колодязів, якими підгірненці користуються досі.
• Мешканці села живуть у німецьких будинках, яким вже понад 100-120 років.
• У 1872 році в Підгірному було 11 вітряних млинів, сім тягових і один паровий млин, цементний і цегельний заводи.  ?когда
• у селі було 2500 голів великої рогатої худоби, 2870 овець,  320 коней.

У 1988 році вперше після репатріації до Підгірного завітала німецька делегація. Приїхали потомки людей, які мешкали в Кульмі. Це була незабутня і зворушлива зустріч, яка стала початком великої дружби, що продовжується і дотепер. На честь своїх пращурів 5 вересня 2004 року німці встановили біля Будинку культури – колишньої кірхи – меморіальну плиту «Засновникам села, що мешкали тут 125 років» із вигравіруваною цитатою з Біблії: «І на місці цім я дам мир».

Читайте також:

• Чи закриватимуть сільські школи на Одещині: репортаж з районів області
• Болгарські традиції та  працьовиті люди: про особливості села Виноградівка, яке має дві назви
• Не пий з-під крану – козенятком станеш: Чи безпечну воду п’ють в громадах Одещини?
• Хто відремонтує холодильник: як працює сфера послуг в селах Одещини