«Одеське життя» раніше вже писало, що означають історичні назви районів Одеси, звідки вони взялися і коли райони були започатковані. Зібрати та структурувати інформацію виявилося цікавим та непростим завданням, оскільки відомості розрізнені та іноді суперечливі. Тоді наш журналіст Сергій Марін, за допомогою фахівців мобілізувавши наявні дані, зробив цю нелегку роботу. Пропонуємо до вашої уваги оновлений та розширений матеріал з історії назв районів Одеси.
Перша згадка – 1793 рік. Але, за деякими даними, виникла ще раніше. Тут селилися молдавани, а також болгари та навіть татари. Вже на початку 19 століття одна частина її називалася Булгаркою, інша — Новою Слобідкою. Українців було дуже багато, від них лишилися вулиці Запорізька, Степна. Молдаванка – найважливіший та найстаріший район Одеси. Була ніби передмістю, її частина (з північного заходу) – Бугаївка. Перше Одеське шампанське «Ексельсіор», як і перший Одеський коньяк, з’явилося на Молдаванці. З Молдаванкою пов’язана також історія виникнення знаменитого Одеського вина «Редерер».
Район складався вже у 1810-ті роки. Про походження назви є дві версії:
Нині престижний район, що колись був хутором на околиці. Козацьке поселення, за легендою, назване на честь козацького отамана Чуба. Заселяли козаки, які ще штурмували фортецю Єні-Дунья, а отже, район – ровесник Одеси.
Це досить великий район приватного сектору на захід від Черемушків, відокремлений від них вулицями Рекордної та Радісної. Своєю назвою цей район завдячує польським іммігрантам, які оселилися тут у середині ХІХ століття. «Курсак» польською – бігун, так називали людей, які залишали рідні землі у пошуках кращого життя.
Околиці нинішньої Балківської вулиці, звідки мешканці Бугаївки возили воду. На балці були джерела прісної води. Заселена з основи Одеси. У районі Балки (низовини), біля нинішніх Розумовської та Середньої була збудована найстаріша синагога – ще до заснування Одеси, 1792 року.
Також відомі практично з заснування міста, тут розвивалася найважливіша для Одеси борошномельна промисловість – звідси й назва. Вже до 1803 року на обох Млинах було 23 вітряки, потім з’явилися парові. Але вже до початку 20 століття млинів тут не залишилося, як на Фонтані – фонтанів.
Як елемент ландшафту, що відокремлював від моря Хаджибейський та Куяльницький лимани, відома ще з 15 століття. Козаки селилися тут ще з 1709 року, тобто після розгрому Запорізької січі. До заснування Одеси тут було не менше двох козацьких поселень.
Назву свою горб отримав від українського слова «шкода» — «шкода», «шкода». «Шкода, а не шлях», — говорили погоничі, намагаючись проїхати через Пересип по багатьох тутешніх вибоїнах. Але в дощову погоду це була правдапрактично єдина можливість потрапити в місто з північно-східного напрямку. А виникла ця назва ще до закладки Одеси: адже тут проходив давній Чумацький шлях.
Читайте також: Одеські гори: міфи та легенди трьох одеських вершин (фото)
Читайте також: Чарівна Жевахова гора: які таємниці зберігає одеське міжлимання
Для Одеси – це гора. А за мірками гірських країн це маленький горбок. Складається з глини, височить над морем на 40 м. З гори відкривається захоплюючий вид на Пересип, центр Одеси, затоку та обидва лимани. До штурму Хаджибея козаки називали гору “Довга Могила”. У 1833 році генерал-майор князь Іван Жевахов на прохання Михайла Воронцова поступився своїми землями для влаштування тут міських купалень.
Очевидно, найстаріший парк Одеси. Його розбив герцог (дюк) Рішельє навколо своєї дачі у 1810 році. Вже до 1830 року був покинутий і довго був депресивним місцем. Розташований парк на схилі Балки з боку Слобідки. Площа Дюківського парку становить 24,5 га, і на його території розташоване величезне озеро. Тут навіть збереглися фрагменти перших будов.
Читайте також: Одеський Дюківський парк: ставок чистий – ставок брудний (фото)
Нинішня Слобідка – не та, що була відома у 19 столітті. Тоді була Слобідка-Воронцівка, на землях, виділених особисто Михайлом Воронцовим між Молдаванкою та Млинами «для найбіднішого класу людей» наприкінці 1830-х. Там з’явився перший вокзал та товарна станція (1865 рік) Одесько-Парканської залізниці. Сучасна Слобідка — це так звана Слобідка-Романівка, перші будинки якої з’явилися в 1850 -Х роках. Наприкінці 19 століття тут почали будувати великі лікарні, тихе передмістя росло і злилося з козацьким передмістям Кривою Балкою (яка починалася на захід від вулиці Академіка Воробйова).
Район між Середньофонтанською та Водопровідною вулицями, заселений з 1820-х років. Прилягав до Тюремного замку: жили в ньому бідняки-робітники та карні злочинці. Через нього ж гнали етапи ув’язнених у порт, щоб садити на судна та везти на «всеросійську каторгу» — Сахалін. «Навколо море, в середині гори», — ця приказка про реального Сахаліну цілком підходила і до цього, можливо, самого похмурого одеського району.
Район Одеси отримав назву райської місцевості на Пелопоннесі (Греція), оспіваної поезією Античності та Відродження. Розташування – 5-а – 7-ма станції Фонтану. Цікаво, що навіть з’явилася Аркадія як курортне місце – тут у 1890-х влаштував ресторан директор Бельгійського трамвайного акціонерного товариства в Одесі мосьє Камб’є.
Район міста з найцікавішою для нас, совріменних одеситів, історією. Суть її в тому, що тут ще 1817 року знаменитий тоді садівник Десмет почав облаштовувати перший в Одесі громадський Ботанічний сад, який міг стати першим парком південної степової України. Але вже на плані 1910 парку немає: його розтягли, захопивши землі, приватні власники. Нічого не нагадує? Сама назва району, за легендою, вигадала якийсь земельний маклер, щоб вигідніше продавати ділянки.
Прибережна частина міста: там була дача Новоросійського губернатора Олександра Ланжерона. Місце відоме приблизно з 1820 року.
Фонтани: Малий (1-а – 7-а станції), Середній (від 7-ї до 11-ї станції), Великий (до 16-ї станції) – названі на честь джерел прісної води (фонтанів). Селище Великий Фонтан простягалося від «Нової Швейцарії» (район 10-ї – 11-ї станцій) до монастиря і, кажуть, існувало ще до заснування Одеси. Усі Фонтани – престижний район, де завжди були дачі чиновників, а біля моря тулилися будинки рибалок.
Застави залишилися одеситам із часів Порто-франко. Точніше, з 1827 року: через ці місця проходила третя межа Порто-франко, і застави були саме митними постами між «вільним портом» та митною територією Російської імперії. Перше населення – солдати, митники.
Площу можна вважати найстарішою в Одесі. Ще за існування поселення Хаджибей у районі цієї площі існував ринок (перший головний ринок міста приблизно з 1792 року), а трохи далі Грецькою вулицею, у бік Катерининської, – мусульманський цвинтар.
По карті 1835 року – порожній простір від Канатної до майбутнього вокзалу, був з 1864 року військовим плацом, і вважався майже окраїною і тягнувся аж до Молдаванки. Збудована в 1879 – 1883 роках архітекторами Шретером та Бернардацці Пасажирська будівля «Куликове поле» (нині – вокзал) зайняла більшу частину Куликового поля. Назва місця пов’язана не з полем Куликівської битви, як думає багато хто, а з ім’ям таврійського поміщика Миколи Овсянико-Куликовського, у якого тут був великий маєток.
Район нинішньої 1-ї станції Люстдорфської дороги називали жахливою далечінь, – там були Артилерійські склади та стрільбища. Коли в 1959 році тут з’явилися перші будинки майбутніх Черемушок, доріг майже не було, і новоселам доводилося влітку ковтати пил, а взимку – місити бруд: гумові чоботи вважалися найпридатнішим взуттям, хоч і вони не рятували.
У перекладі з німецької «Радісне село». Це приморський кліматичний курорт в Одесі, колишня німецька колонія. В даний час за Чорноморкою розташоване котеджне селище Совіньйон. Населений пункт було засновано 1805 року. 1886 року став німецькою колонією Люстдорф Грос-Лібентальської волості Одеського повіту Херсонської губернії, в якій проживало 717 осіб.
Заміський маєток Йосипа Дерибаса (приблизно 1796), знаходиться в районі нинішніх вулиць вулиць Люстдорфська дорога – Костанді – Левітана – Ільфа і Петрова.
Нині – Староазарна площа. Була ринком із 1795 року. Досягши розквіту до 1820 року, цей ринок був головним в Одесі. “Привіз” тоді був просто складським майданчиком.
Місце, сумно відоме: тут з водонапірної вежі зістрибнув сам Ковалевський, зневірившись вибратися з фінансової пастки і так і не добудувавши до кінця перший в Одесі водопровід (хоча цим водопроводом вода в місто все ж таки пішла). Будівництво водонапірної вежі у Великофонтанського джерела почалося в 1845 році. Його затіяли відомі купці Пішон і Віттенберг, а 1849 року, після смерті Пішона, до справи приєднався таганрозький купець Тимофій Ковалевський.
Один із курортних мікрорайонів в Одесі, розташований поруч із морем і входить до складу Суворовського району. Лузанівка з’явилася після того, як у 1819 році імператор завітав землю генерал-майору від інфантерії Хомі Лузанову, а той на дарованих землях створив маєток, що дав назву селу, який дуже довго не входив до складу Одеси.
Почав забудовуватися в перші роки існування міста, і, головне, він формувався продумано – по єдиному прямокутному плану Франца Деволана.
Цінність районів у власних очах одеситів змінювалася у різні періоди. У 1960-ті нинішні Черемушки, які тільки будувалися, одесити вважали страшенно далекими висілками, і люди з Молдаванки зверхньо відмовлялися переїжджати туди. Старожили розповідають, що на місці нинішнього парку Горького був пустир із звалищем, уночі туди було страшно ходити: зі степу сюди забредали вовки та вили ночами. Що говорити, якщо в ті ж приблизно роки Сегедська вважалася окраїною.
В Одесі три гори – Шкодова (на Пересипу), Жевахова. (на селищі Більшовик), Чумка (на Водопровідній, то є на околиці Сахалінчика). Жодна з них не може вважатися повноцінною горою, але одесити так їх називають. Чумка, висотою 8 метрів, – взагалі штучного походження: це могильний пагорб одеситів, які померли від чуми у 1812-му, 1829-му роках. Втім, це лише найвідоміше «чумне» поховання: всього їх 12.
В одеських назвах чимало дивовижного: перейменовували вулиці багато та пристрасно. Але якщо логіку перейменування Сквера Спінози на Театральну площу ще можна зрозуміти, то вловити сенс перейменування Інвалідного провулка на провулок Молодих піонерів імені Леніна набагато складніше.
Після зміни державного устрою більшовики намагалися утвердити свої, комуністичні назви на карті Одеси. Насамперед перейменування стосувалося вулиць, але подекуди – і районів. У той же час місто активно будувалося, з’являлися нові житлові та промислові масиви. Навколишні села входили в межу міста: тепер у ній селище Ленінське (він же Ленселище) та селище Дзержинського, район за Бугаївкою стало селищем Цукровим, Жевахова гора потрапила в район Більшовик. Навіть Усатове, Корсунці, Крижанівка, Ліски, Фонтанка – сьогодні майже частина Одеси. Що казати, якщо на південному заході частина Одеси – Червоний Хутір та селище Мізикевича, а на півдні до складу Київського району міста входить більша частина Чорноморкв.
Варто зазначити, що до районів, що з’явилися в Одесі після СРСР, належать «Царське село» (частина селища Мізікевича) та Совіньйон.
Редакція дякує за допомогу керівництву Одеського історико-краєзнавчого музею та особисто завідувачу відділу «Стара Одеса» Олегу Гаву.
Джерела: history.odessa.ua; wikipedia.org
Сьогодні, 10 листопада 2024 року, в Україні святкують День виноградарів та виноробів. Також розповідаємо про… Read More
Сьогодні, 10 листопада 2024 року, у православних за новим стилем день пам'яті апостолів від 70-ти,… Read More
Сьогодні, в неділю, 10 листопада 2024 року, магнітосфера Землі перебуватиме у збудженому стані, але суттєвих… Read More
Увечері в суботу, 9 листопада, в Одесі знову пролунав сигнал повітряної тривоги. І вже четвертий… Read More
В Одесі на Привозі, а ще в кіосках і просто з лотків на вулицях, перехожим… Read More
Степовий південний розпис – напрям українського декоративно-орнаментального мистецтва – здавна побутував у Причорномор’ї й формувався,… Read More
