Складно не любити борошняні вироби, коли мешкаєш в аграрному регіоні з тоннами пшениці. Тут кожна господиня має свій особливий рецепт хлібобулочних виробів і в кожному з них обов’язково приховується якась болгарсько-молдавсько-гагаузька нотка. Край у нас такий – багатонаціональний та колоритний.
Сьогодні ми розповімо вам про тутманіку, який пече Ганна Константинова із села Городнє Болградського району.
Приготування тутманіка починається нехитро — необхідно взяти кілька яєць, збити їх у великому посуді, додати сіль, дріжджі та борошно. Все це старанно замішується руками.
— Тісто любить руки, його треба відчувати, — каже досвідчена господиня, згадуючи, як раніше місили хліб на цілий тиждень, та ще й на велику родину.
Згадала вона про нього невипадково, бо раніше, коли пекли хліб, завжди пекли і тутманік, адже тісто для цих виробів однакове. Тільки хліб пекли довго, а тутманік готувався швидше, і для нетерплячих домочадців він завжди був і залишається улюбленою стравою. Сьогодні тісто навіть для хліба замішують у невеликих кількостях, проте це енерговитратний процес.
Захоплена замісом тіста, Ганна Константинова розповіла нам стару болгарську притчу:
— Молода дівчина вийшла заміж. Потрапила до чужої родини, а там свекруха каже: відтепер хліб у домі міситимеш ти. У батьківській хаті дівчині хліб місити не доводилося, тому вона поставила цілком логічне запитання: скільки за часом його треба місити? А свекруха відповіла їй, що місити треба доти, доки не спітніє греда (дерев’яна балка) на стелі. Так бідолашна дівчина місила і дивилася, місила і дивилася, вже вся сама була мокра, а греда все не потіла. Однак треба було продовжувати – свекрухи суперечити не можна. Цим свекруха і скористалася, а дівчина сприйняла все буквально.
Так, за розмовами, тісто в руках Ганни Михайлівни ставало слухняним, однорідним та повітряним.
Тутманік любить багато бринзи
Далі добре вимішане тісто накривають та залишають відпочивати на 30 хвилин. А тим часом готується начинка. Береться шматок бринзи. Його розмір залежить від рівня любові до цього продукту. Але наша героїня уточнює, що тутманік любить більше бринзи, ніж, наприклад, баниця, тому що для дріжджового тіста потрібно більше начинки. Бринза кришиться і збивається із яйцями.
— У болгарській родині дівчата мали обов’язково вміти замішувати тісто. Адже вони всі проходили випробування, і не колись, а на другий день після весілля. Наречена мала підмістити двір, принести воду і замісити тісто — і все це в присутності гостей (весілля раніше гуляли по три дні). Я свого часу також проходила через ці випробування, — посміхаючись, згадує жінка.
Тісто, що піднялося, потрібно розділити на кілька частин і кожну з них розкотити. Розкочаний корж рясно змащується спочатку свинячим жиром, а потім вже присипається начинкою і закручується в рулет. Те ж саме робиться з кожною частиною тіста, після чого всі рулети укладаються в змащений жиром лист. Кожна господиня робить це по-своєму – хтось загортає їх у равлик, хтось викладає рівними рядами. Тут немає чітких інструкцій до дії – лише особисті уподобання. Так само як і немає точних рецептурних доз. Для досвідчених господинь заглядати у зошит із рецептами – не комільфо. Всі вони діють або на око, або з натхнення — і при цьому ніколи не помиляються. Викладений на лист тутманік залишають на 30 хвилин, щоб тісто знову піднялося. А далі обов’язково надрізають на квадрати, змащують збитим яйцем та відправляють у духовку.
Гарячий тутманік відламують руками і з апетитом уплітають обидві щоки. Жителі української Бессарабії люблять також посипати його червоним перцем та мерудією.
Особисто я вже відчула цей запашний аромат і маю намір приготувати тутманік у найближчі вихідні, а ви?
Читайте також:
