Таємниці степових криниць: як козаки й турки залишили свій слід на півночі Одещини

Ключові моменти

• На півночі Одещини збереглися стародавні криниці XVI–XVIII століть, викладені з піщанику.
• Їхня унікальна форма нагадує глечик, а слово «чемша» походить із тюркських мов і означає «криниця».
• Селяни власноруч відновлюють старі джерела, які досі дають чисту воду.
• Біля криниць колись проводили обряди викликання дощу та зберігали легенди про скарби.
• У степах Поділля ці водні пам’ятки стають символом живої пам’яті й зв’язку поколінь.

Козацькі чи турецькі?

Між Любашівкою і Зеленогірською громадою, серед безкраїх подільських степів, стоять мовчазні свідки минулих епох — стародавні кам’яні криниці. Їх викладено з дикого каменю, форма нагадує глечик, а дехто з місцевих переконаний: це — сліди козацьких часів.

Та історики схиляються до іншої версії. Такі криниці, кажуть вони, з’явилися ще за часів Османської імперії. У тюркських народів слово «чемша» означає «джерело» або «криниця». Будували їх уздовж торгових шляхів, щоб мандрівники й чумаки могли втамувати спрагу, а поруч обов’язково ставили кам’яне або дерев’яне корито для худоби.

Одна з таких пам’яток чудово збереглася біля села Шлікареве Зеленогірської громади. Її історія загубилася у віках, але вона й нині справно служить людям.

Як селяни врятували стародавню криницю

«Криниця тут була завжди, — каже місцевий житель Володимир Байрак. — Ще наші прадіди приганяли сюди худобу на водопій. Але останніми роками вона майже замулилася».

Щоб не втратити джерело, чоловік разом із сусідами вирішив його врятувати: почистили дно, укріпили кам’яне мурування, встановили нове цямриння та відновили журавля.

«Тепер із сусідніх сіл приїжджають навіть бочками набирати воду — у нас вона найсмачніша й найпрохолодніша», — усміхається Володимир.

Селяни називають її «турецькою», бо, за переказами, колись нею користувалися ногайські татари, що кочували цими землями. А неподалік, кажуть, є ще одна — захована в бур’янах. Ходять чутки, що на її дні лежать військові трофеї або навіть скарби.

Дивіться також відео, як одесити отримали доступ до питної води:

Як за допомогою криниць викликали дощ

Старожили Любашівки й досі пам’ятають незвичайний обряд викликання дощу. У спекотні дні діти збиралися біля старої криниці, викопаної ще турками, і з примовляннями кидали туди глиняні глечики.

«Щоб дощ пішов, глечик треба було обов’язково вкрасти, і щоб ніхто не бачив, — згадувала старожилка Ольга Заплітна. — Якщо злякається “відьма”, яку облили водою, — дощ неодмінно поллє».

Ще десять років тому місцеві священники влаштовували хресні ходи до степових криниць — просили в Бога дощу для посушливої землі.

У сусідньому Ясеновому жінки поливали водою могили самогубців або утоплеників, приказуючи:

«Іди, іди, дощику, зварю тобі борщику в полив’янім горщику!
Тобі каша, мені борщ — щоб ішов рясненький дощ».

Османська спадщина, що дожила до наших днів

У Комарівці досі стоїть ще одна турецька криниця — заросла бур’янами, але непохитна. Колись біля неї збиралися селяни, молилися за врожай, а тепер сюди приходять краєзнавці й школярі. Для них це — не просто камінь, а частинка історії, яку можна торкнутися руками.

Такі джерела є й біля Солтанівки, Шкарбинки, Петрівки — усі вони колись були частиною великої мережі шляхів, якими рухалися чумаки до Криму за сіллю.

Поки б’є джерело — живе пам’ять

Серед гарячого степу ці криниці здаються дивом. Вони пережили війни, зміну імперій, забуття, і все ще дають воду тим, хто мандрує цими землями.

Бо вода тут — не просто дар природи. Це — жива пам’ять, яка з’єднує покоління. І поки стародавні криниці на Одещині напувають людей, історія цього краю продовжує свій плин.

Читайте також:  

• Одеські історичні колодязі: чергові знахідки та давні проблеми
• Коли вода дорожча за м’ясо: шокуюча історія одеського водопостачання (відео)
• Як село Ламбрівка на Одещині рік жило без води

На анонсному зображенні – історичне фото турецької криниці в Одеській області