У самому серці північного степу Одещини стоять криниці, яким понад три століття. Їх називають то козацькими, то турецькими — бо й досі ніхто не знає, хто першим викопав ці глиняні глечики з водою. Але місцеві селяни їх бережуть, як святиню, — бо в спеку вони дають життя і людям, і худобі.
Ключові моменти
Між Любашівкою і Зеленогірською громадою, серед безкраїх подільських степів, стоять мовчазні свідки минулих епох — стародавні кам’яні криниці. Їх викладено з дикого каменю, форма нагадує глечик, а дехто з місцевих переконаний: це — сліди козацьких часів.
Та історики схиляються до іншої версії. Такі криниці, кажуть вони, з’явилися ще за часів Османської імперії. У тюркських народів слово «чемша» означає «джерело» або «криниця». Будували їх уздовж торгових шляхів, щоб мандрівники й чумаки могли втамувати спрагу, а поруч обов’язково ставили кам’яне або дерев’яне корито для худоби.
Одна з таких пам’яток чудово збереглася біля села Шлікареве Зеленогірської громади. Її історія загубилася у віках, але вона й нині справно служить людям.
«Криниця тут була завжди, — каже місцевий житель Володимир Байрак. — Ще наші прадіди приганяли сюди худобу на водопій. Але останніми роками вона майже замулилася».
Щоб не втратити джерело, чоловік разом із сусідами вирішив його врятувати: почистили дно, укріпили кам’яне мурування, встановили нове цямриння та відновили журавля.
«Тепер із сусідніх сіл приїжджають навіть бочками набирати воду — у нас вона найсмачніша й найпрохолодніша», — усміхається Володимир.
Селяни називають її «турецькою», бо, за переказами, колись нею користувалися ногайські татари, що кочували цими землями. А неподалік, кажуть, є ще одна — захована в бур’янах. Ходять чутки, що на її дні лежать військові трофеї або навіть скарби.
Дивіться також відео, як одесити отримали доступ до питної води:
Старожили Любашівки й досі пам’ятають незвичайний обряд викликання дощу. У спекотні дні діти збиралися біля старої криниці, викопаної ще турками, і з примовляннями кидали туди глиняні глечики.
«Щоб дощ пішов, глечик треба було обов’язково вкрасти, і щоб ніхто не бачив, — згадувала старожилка Ольга Заплітна. — Якщо злякається “відьма”, яку облили водою, — дощ неодмінно поллє».
Ще десять років тому місцеві священники влаштовували хресні ходи до степових криниць — просили в Бога дощу для посушливої землі.
У сусідньому Ясеновому жінки поливали водою могили самогубців або утоплеників, приказуючи:
«Іди, іди, дощику, зварю тобі борщику в полив’янім горщику!
Тобі каша, мені борщ — щоб ішов рясненький дощ».
У Комарівці досі стоїть ще одна турецька криниця — заросла бур’янами, але непохитна. Колись біля неї збиралися селяни, молилися за врожай, а тепер сюди приходять краєзнавці й школярі. Для них це — не просто камінь, а частинка історії, яку можна торкнутися руками.
Такі джерела є й біля Солтанівки, Шкарбинки, Петрівки — усі вони колись були частиною великої мережі шляхів, якими рухалися чумаки до Криму за сіллю.
Серед гарячого степу ці криниці здаються дивом. Вони пережили війни, зміну імперій, забуття, і все ще дають воду тим, хто мандрує цими землями.
Бо вода тут — не просто дар природи. Це — жива пам’ять, яка з’єднує покоління. І поки стародавні криниці на Одещині напувають людей, історія цього краю продовжує свій плин.
Читайте також:
На анонсному зображенні – історичне фото турецької криниці в Одеській області
Редакція «Одеського життя» завжди мала безліч проєктів, які знайомили читачів з історією і сьогоденням міста,… Read More
У селі Борсуки Балтської громади є чимало див. Одне з них – етнографічний музей, що… Read More
Після масованої атаки на Одесу Укрзалізниця залучила теплотяги. Деякі поїзди курсують із запізненням, частину рейсів… Read More
Енергетики частково відновили електропостачання в Одесі та області після ворожої атаки. Світло повернули майже 100… Read More
Одеса досі оговтується після однієї з наймасованіших атак РФ. Актуальна інформація про водопостачання та бювети… Read More
РФ вночі застосувала балістичну ракету та ударні безпілотники. Частина цілей була уражена, ЗСУ відбили більшість… Read More
