Лелеки повертаються щовесни, а люди роз’їхалися: як живе Бочманівка на Одещині

Ключові моменти:

• Бочманівка зберегла традиції кількох народів та унікальну культурну спадщину
• У селі бережуть свідчення очевидців Голодомору 1932-1933 років
• Будинок культури та бібліотека стали центрами життя громади
• Бочманівка відома фестивалями, народними піснями та борщем із любистком

Край, куди завжди повертаються лелеки

Бочманівка – село Подільського району, яке входить до складу Куяльницької громади. Воно є справжнім джерелом національної ідентичності: культури, народних пісень та традицій.

Наша журналістка Любов Кузьменко поспілкувалася з жителями села, працівниками закладів культури, місцевих історичних відомостей та свідчень очевидців трагічних подій ХХ століття, які зберігаються у сільській бібліотеці.

Історія Бочманівки демонструє, як громада з населенням близько 900 осіб продовжує зберігати традиції, підтримувати культурне життя та передавати пам’ять про минуле наступним поколінням.

Про історію виникнення села, про те, як воно живе сьогодні – читайте в «Одеському житті».

Тут не змагаються, а доповнюють одне одного

Коли в’їжджаєш у Бочманівку, місцевість здається рівнинною. Але насправді село лежить у межах Подільської височини і його рельєф – це зелені пагорби і квітучі долини, серед яких бере початок річка Кучурган та сріблиться ставкове плесо.

У Бочманівці живуть українці, молдавани, росіяни, болгари, роми, вірмени. І кожна родина зберігає свої традиції, але всі вони переплетені. На весіллях звучать українські пісні, молдавські мелодії, а на ярмарках можна скуштувати страви різних народів. Тут різні культури не змагаються, а доповнюють одна одну.

Спогади бочманівців про голод збережено

Бочманівка, як і інші українські села, важко пережила Голодомор 1932-33 років. У книзі «Спогади свідків Голодомору» зберігаються свідчення очевидців. Серед них спогади Івана Геруса (нині покійного). В ті роки його батько їздив на заробітки у Київ чи на Донбас, і в 1932 році додому не повернувся. Іван залишився за старшого.

– Мама часто кудись їздила, шукала батька. Але про нього ми так нічого й не дізналися. Всі ми працювали на колгоспному полі. Жили впроголодь. Їли траву, ягоди, гриби, ворон. За людьми пильнували, щоб вони не пиляли дерева на опалення хати. То ми влітку збирали сухий навоз і ним палили, – згадував Іван Дмитрович.

Валентина Лопатюк, якій виповнилося 99 років, у роки Голодомору була дитиною, але у пам’яті на все життя закарбувалась та голодна доба.

– Діти ходили збирати колоски. Але поля охороняли вояки і погрожували дітям. В селі за їжу йшло все: лобода, калачики, виноградне листя. Якщо знаходили картопляне лушпиння, то була багата знахідка. Активісти робили обшуки вночі, забирали останнє. Нас було троє у сім’ї. Ми не мали чим палити, хворіли від холоду й голоду. Батько робив в заготзерні завскладом, то йому давали пайок. Завдяки цьому й вижили, – згадує Валентина Павлівна.

У сільській бібліотеці зберігаються всі спогади очевидців Голодомору для збереження історичної правди щодо геноциду українського народу.

Колгосп-мільйонер, який проклав дороги, що служать дотепер

У період колективізації в межах сіл Чубівка, Тимотинівка та Бочманівка були створені колгоспи. Після закінчення Другої світової три колгоспи об’єдналися в один. А у 1962 році колгосп імені Тараса Шевченка очолив Володимир Овсянецький, який впроваджував інноваційні технології кращих тваринницьких ферм Херсонщини. Саме за часів його керівництва господарство розрослося та нараховувало понад дві тисячі голів великої рогатої худоби. Запрацював ковбасний цех, цементний завод, проклали дороги, деякі з яких і сьогодні служать бочманівцям. Тоді колгосп став мільйонером.

Згодом пережив реформації. Сьогодні це товариство «Інсахарпром», яке бере активну участь у житті села.

Від глиняної хати – до книгозбірні

Село має і сучасну бібліотеку, яка працює у Будинку культури. Очолює її Каріна Пушкіна.

– Нинішня бібліотека – це не просто сховище книг, а повноцінний сучасний культурний і освітній простір, – каже пані Каріна.

Ось і нещодавно, в рамках Інтелект-форуму «Українська книга на Одещині» на базі бібліотеки відбувся круглий стіл «Українська книга на Одещині».

Сам Будинок культури, який очолює Катерина Мельнік, є головним культурним джерелом Куяльницької громади. Сьогодні і не скажеш, що розвиток культури у селі розпочинався у глиняній хаті. Але вже тоді тут діяли хор та ансамбль. Згодом започаткували театр мініатюр, гумористичні сценки якого й досі пам‘ятають селяни.

Нещодавно Будинок культури відремонтували у межах програми розвитку півночі Одещини.

Фестивалі, відомі всій Україні

У 2020-х роках Бочманівка стала відомим культурним осередком, зокрема як локація для виїзних святкувань Всеукраїнського форуму «Українська книга на Одещині» та гастрономічного фестивалю «Вишня-Fest».

Аматорські театральні та фольклорні гурти беруть участь у обрядодійствах. Дитячі та молодіжні гуртки образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, вокальний – «Домісольки», «Елегія», «Легіт», театральний гурток, клуб дозвілля «Ігросвіт», читці художнього слова – збагачують культуру краю.

Всі вони постійні учасники масштабних свят громади, фестивалів, конкурсів, просвітницьких заходів та благодійних концертів на підтримку ЗСУ.

Читайте також: У селі на Одещині письменники збирали черги за автографами – як Бочманівка стала центром книжкового свята

Борщ із любистком закохав у себе американців

Тут бережуть історію села. Чудовою ініціативою Катерини Мельнік став відеопроєкт «Село моє». Він про традиції та колорит села, туристичні місця й загалом про його культурно-історичну спадщину.

На свята тут завжди накривають великі столи. Делегація з міста Берлінгтон (США), наприклад, була вражена смачнючим бочманівським борщем із любистком, який презентували на фестивалі «Пан Борщ» у селі Коси.

– Побувавши одного разу в нашому краї, ви знову захочете сюди повернутись, – переконана пані Катерина. – Вірю, що і наші люди, які через війну роз’їхалися, повернуться до Бочманівки, як лелеки, які щовесни повертаються до нашого села.  

Історична довідка

• Засноване село у 1800 роках. Коли Північне Причорномор’я було звільнено від панування Османської імперії, землі, які відійшли до російської імперії, надавали українським і російським поміщикам.
• Територія села дісталася управителю Поділля, до якого входили Житомирська, Хмельницька, Вінницька області.
• Першими заселили землі українці, румуни та переважно поляки. Тож і стали називати жителів села польщаками.
• На території теперішньої Бочманівки у 1830 роках виникли села Єлисаветівка (у подальшому – Чубівка), Тимотинівка, а згодом і Бочманівка.
• Нині ці три села утворюють Бочманівський старостинський округ Куяльницької громади.
• Перша згадка про село датується 1882 роком у метричному записі в церкві села Коси. Хоча офіційною версією є 1852 рік.
• Першу хату-читальню у 1918 році тут відкрив Юхим Притуляк. В ній налічувалось 25 книг. Згодом вона перетворилася на бібліотеку, яка до війни мала 1100 книг і 150 читачів.
• Під час Другої світової війни бібліотеку було знищено.
• У 1946 році жителі села, на чолі з Миколою Паліонко, почали створювати нову книгозбірню.
• У селі живе близько 900 жителів.

Їхні нащадки й досі живуть у селі

• Серед родин, які започаткували поселення, чиї нащадки й досі живуть у селі, були Чабани, Стелі, Цуркани, Кабаки, Борівські, Хмарські, Якубовські, Банташі, Тимуші, Карауші.
• Перші крамниці належали єврейським підприємцям Фудвану та Морозовському, які возили товар з Балти та Одеси.

Є декілька версій щодо походження назви села. Одна з них говорить про те, що управителя звали Бочман – звідси і пішла назва. Інша стверджує, що назва села походить від фрази «Бач, як манить земля».

Раніше ми розповідали, що у селах на Одещині закрили школи й садки – як сьогодні виживають Червоне та Єлизаветівка.

Читайте також:

• Озеро з лебедями, порожні хати і три учні у школі: чим живе село на Одещині
• Тисячі овець, 70 тонн вина і дідусів скарб: чим вражає старе село на Одещині