Землі сучасної української Бессарабії, колись необжиті та пустельні, з початку 19 століття стали активно заселятись представниками різних народів – болгарами, гагаузами, албанцями, молдаванами та німцями.
Нащадки багатьох з них залишилися тут назавжди, роблячи наш південний регіон неповторним завдяки своїй працьовитості, колориту та національним особливостям. А ось історія німецьких поселень, подібних до міста Сарата, на українських землях закінчилася 1940 року, коли після приєднання Бессарабії до СРСР 1939 року бессарабські німці змушені були репатріюватися на історичну батьківщину. Так, на початок 1941 року німців у Бессарабії не залишилося. Але до наших днів збереглися результати їхньої праці.
Нещодавно я побувала в старій кірсі, що вже не функціонує, – євангелічно-лютеранській церкві — в селі Світлодолинське Саратської громади. Прогулювалися біля майже 200-річних, але стін, що все ще добре збереглися, ми з уродженцем села Володимиром Продановим, який розповів про село і його унікальну церкву. Ще будучи старостою села, він багато зробив для його збереження та розвитку, продовжує це робити і зараз, у своєму поважному віці.
Село Світлодолинське засноване німецькими переселенцями з південної Німеччини у 1834 році. Називалося воно тоді Ліхтенталь (у перекладі з німецької – Світла долина).
Вже через 8 років після заснування в центрі Ліхтенталю з’явилася перша церква – проста будівля, яка відрізнялася від інших поселенців лише масивною дзвіницею. Оскільки, незважаючи на переселення та епідемії, кількість жителів сильно зросла, у 1902 році стара церква була зруйнована і на її місці під керівництвом Готтліба Деєга збудовано нову, більш ґрунтовну — висотою 10,6 метра, довжиною 38,3 метра та шириною 17, 4 метри.
Висота дзвіниці склала 32 метри. Церква була збудована з цегли, на той момент – за останнім словом архітектури. 18 вікон зі стрілчастим склепінням підкреслювали новоготичний стиль. Неф мав 900 місць і міг вмістити ще 300. Між нефом і основним приміщенням була встановлена величезна арка з написом: «Блаженні будьте, хто слухає і береже слово Господнє».
Освячена 5 жовтня 1903 року, нова церква стала візитівкою села і служила євангелічно-лютеранській громаді до великого переселення восени 1940 року.
На початку червня 1941 року, під час Другої світової війни, церква постраждала від пожежі і відтоді – понад 80 років – стоїть у руїнах.
Але навіть у цій напівзруйнованій безмовності вона вражає своєю красою.
Місцеві жителі та керівництво села проводили необхідні заходи щодо збереження її стін та вцілілих будівель. На місці вівтаря встановлено хрест, і по всій території навколо пам’ятника архітектури підтримується порядок.
Про церкву в Ліхтенталі знають і в Німеччині. Сюди не раз приїжджали нащадки тих давніх переселенців, які з любов’ю і старанням зводили стіни культової будови.
І ви, дорогі читачі, якщо будете неподалік села Світлодолинське — загляньте в Ліхтенталь. Восени тут особливо красиво, і неприкриті дахом старі стіни випромінюють незвичайне тепло та світло. А в поєднанні з тишею і невловимою магією кожен, хто опинився тут, обов’язково отримає свої особливі емоції.
Читайте також:
Депутат Одеської міської ради Ольга Квасніцька вимагала від в.о. міського голови Ігоря Коваля негайно зняти… Read More
У лікарнях Одеси ветеранам допомагають не лише лікуватися, а й пройти складний шлях оформлення документів,… Read More
У четвер, 10 вересня, погода подарує одеситам ще один по-справжньому теплий і комфортний день без… Read More
Гвоздавка Перша та Гвоздавка Друга стоять на двох берегах річки Кодима. Тут скорочується кількість школярів,… Read More
Через п'ять місяців після масштабного розливу олії в порту Чорноморська екологи продовжують знаходити його сліди… Read More
В Одеській облраді підготували звернення до Ради щодо визнання гагаузів корінним народом України. Очікується, що… Read More
