Стежками війни і кохання: в одеській Музкомедії йдуть репетиції фолк-мюзикла (фото)

На сцені одеської Музкомедії — справжнє диво

Темна зала ще без глядачів… На сцені — репетиція за репетицією. Замислююсь в котрий раз: яка ж це важка праця — створювати отой «легкий жанр», готувати прем’єру. Особливо в оці самі «історичні часи», коли кожної миті може пролунати сигнал повітряної тривоги, а стрічка новин — розказати про жахливі події.

А на сцені створюється справжнє диво, бо розповідає не тільки про війну на тлі війни, а й про вічне — про кохання, яке все ж вище за війну і страждання.

Тривають репетиції, як триває саме життя. І вистава, яку готує театр — не просто творчий відгук на наше сьогодення, а й важлива для усіх нас підтримка. Це як своєчасна підказка усім нам: часи ми не вибираємо, і як би було важко, треба опиратись на силу духа, патріотизм, на Любов в її вищому сенсі. А ще (ми ж одесити!) — на гумор. Ось вам і рецепт-антистрес…

«Кохання січового стрільця» — це патріотична історія про Степана Балинського та його кохання до мадярської дівчини. Ви вже, мабуть, відчули відлуння сучасних подій в Україні?..

Ярослав Барнич і його оперета «Шаріка або Любов січового стрільця»

Трохи історії. Оперету «Шаріка або Кохання січового стрільця» написав у 1934 році Ярослав Барнич — композитор, музикант, перший диригент театру в Станиславі (сьогодні — Івано-Франківськ). Він спирався на спогади з власного життя (у 1914 році музикант добровольцем вступив до легіону Українських січових стрільців).

Прем’єра оперети відбулася у часи Другої світової війни у міському театрі Станіслава. Цю прем’єру потім назвуть «розстріляною». У 1943 році гестапівці арештували 27 патріотів-оунівців, які були на прем’єрі, а через три дні їх розстріляли на вулиці Страчених… Кажуть, серед затриманих був і автор «Шаріки», втім композитора не стратили. У ці дні Барнич посивів…

Ярослав Барнич емігрував до США. За океаном працював у різних установах, керував  хорами, ставив опери й оперети, викладав гру на скрипці в Українському музичному інституті. Він був художнім керівником та диригентом Українського хору імені Тараса Шевченка у Клівленді. За концертну програму, приурочену до відкриття пам’ятника Тарасові Шевченку, у 1961 році став Почесним громадянином канадського міста Вінніпег.

Натомість на батьківщині, з приходом радянської влади, всі оперети Барнича були заборонені. І лише в середині 90-х років, коли Україна виборола Незалежність, донька композитора Ірина Барнич-Дубас змогла передати лібрето і клавіри оперет «Шаріка» і «Гуцулка Ксеня» на батьківщину автора…

Одеська Музкомедія: «вистава про Любов, яка повертає людину з війни»

На сьогодні репетицію закінчено… Розмовляю з режисером-постановником фолк-мюзикла «Кохання січового стрільця» Віталієм Сініковим (Платовим):

Віталій Сініков (Платов), режисер-постановник фолк-мюзикла «Кохання січового стрільця».

— Завжди, в усі часи, в усі історичні події, класика має свій особливий настрій, свою подачу. Сьогодні, коли триває повномасштабне вторгнення росії в Україну, ми повертаємось до історії, до істинної української ідентичності. Ідея поставити на сцені нашого театру оперету Барнича виникла у мене ще у 1914 році, коли я в перший раз поїхав у Львів та побачив «Шаріку» в її класичному варіанті. Така мила, цікава, з прекрасною музикою вистава… Класичний легкий жанр. Але у час повномасштабного вторгнення ця оперета заграла іншими барвами. Січові стрільці того часу — це ж наші сьогоднішні хлопці з тероброни, наші військові. Такий ось історичний заворот: пройшло понад сто років — і українці знов захищають свою волю, свої землі від тих же москалів. Про ті історичні події так старанно замовчували довгий час, а тепер вони — наше сьогодення. Так забороняли довгий час і Барнича, а тепер його твори — наша сучасність. Як же не повернути наші традиції, нашу українську класику на сцену?! Це вистава про нас, про українців, які вміють не тільки співати-танцювати, а й виборювати свою свободу, палко кохати й захищати тих, кого любимо. Оце й вважаю нашим творчим фронтом…

Творчий фронт… Без бажання утримувати бойовий дух, без посмішки, а іноді й справжнього реготу від вдалої репліки нічого не складається — ні в житті, ні на війні, навіть коли життя і війна вже другий рік йдуть поруч.

— Головний герой мюзиклу — Степан Балинський. Ми розкажемо його історію — історію про людину, яка пройшла війну, багато втратила, але зберегла головне — кохання. Це людина сильна, яка вміє і тримати стрій, і тримати слово. Я б сказав так: це вистава — не просто про війну і любов, а про Любов, яка повертає людину з війни. Бо вона сильніше за все, вона зцілює, не дозволяючи людині носити в собі її страхітні марева… Тож хотів би додати, що глядач, який прийде на виставу, зможе й перепочити, згадати, яке ж це щастя — насолоджуватись життям, дарувати любов, творити і просто посміхатись. А присвячується вона, звісно ж, тим хлопцям і дівчатам, які зараз боронять нашу землю, захищаючи наше право на існування, — додає Віталій Сініков.

Слухаю Віталія, згадую про девіз сьогодення нашої Музкомедії: «Працюємо заради Перемоги!»…

Хай же наближує її й новий дарунок ОАТМК своєму глядачеві — фолк-мюзикл «Кохання січового стрільця». Він сповнений романтикою і гумором, прекрасною музикою, несподіваними сюжетними поворотами.

Пройдемося ж разом з героями вистави непростими, як саме життя, стежками війни й кохання!..

Диригент-постановник — головний хормейстер, лауреат міжнародних хорових конкурсів Сергій Савенко.
Художник-постановник і художник з костюмів — Олена Леснікова.
Балетмейстер-постановник — головний балетмейстер, лауреат Міжнародного конкурсу артистів оперети Віталій Кузнецов.
Хормейстер-постановник — головний хормейстер, лауреат міжнародних хорових конкурсів Сергій Савенко.
Аранжувальник — Олексій Пєтухов.

Читайте також:

• На сцені одеської Музкомедії вшановували зіркову пару
• В Одеській Опері чепурять свою гордість – що за церемонія? (фоторепортаж)

Фото авторки;
фото афіші — пресслужба Одеського академічного театру музичної комедії ім. М.Водяного.