Ключові моменти:
- У Гидеримі українці й молдавани століттями живуть однією громадою
- Майже в кожному дворі є виноградник і власний винний льох
- До цілющого джерела щомісяця приїжджають паломники з різних областей
- Свято-Успенський храм залишається головною святинею села
Журналістка «Одеського життя» Любов Кузьменко побувала у Гидеримі Куяльницької громади Подільського району. Вона поспілкувалася з місцевими жителями та настоятелем Свято-Успенського храму отцем Павлом. Також у матеріалі використані історичні відомості про село та інформація органів місцевого самоврядування Куяльницької громади.
Як виноград рятував мешканців села
Гидерим – невелике село на Поділлі, де вже кілька століть разом живуть українці й молдавани.
Кажуть, що виноградну лозу сюди принесли поселенці. Першу лозу біля своєї хати посадив старійшина і загадав: якщо вона приживеться, то й село буде жити й рости. Лоза пустила коріння, розквітла. З тих пір виноград став символом сили громади. І кожна молода сім’я садить свою лозу – на щастя й добробут.
У важкі часи, під час голодомору, саме виноградні лози рятували життя – їхнє коріння варили і їли, щоб вижити. Крім того, рятувало й чудодійне джерело.
Серце села – Свято-Успенський храм
Головний оберіг Гидерима видно здалеку. На високому пагорбі стоїть Свято-Успенський храм (церква Успіння Пресвятої Богородиці).
Першу дерев’яну церкву селяни звели тут у 1750 році. За легендою, у ніч, коли Дід Рим спочив у Бозі, над пагорбом бачили дивне світло – матір Божа опустила свій невидимий омофор, щоб благословити і взяти під захист село.
Минали віки, дерев’яні стіни занепали. Спільними зусиллями у XIX столітті під керівництвом священика Іоанна Берещинського уся громада – молдавани й українці – разом звели храм з каменю. Церква вистояла у найтемніші часи, бо селяни стали навколо неї живим щитом, не даючи її зруйнувати.
Храм і сьогодні є духовним осередком села.
Нещодавно віряни вирішили побудувати тут трапезну, їм пообіцяли спонсорську допомогу. Коли ж потрібно було заливати фундамент, спонсор відмовив. Тоді люди самі назбирали необхідну суму і спільними зусиллями завершили справу.
Сьогодні храм знову шукає благодійників – трапезній потрібен дах, а це великі гроші.
До порожньої криниці не ходять
Отець Павло (в миру Павло Глухий) служить у Свято-Успенському храмі понад тридцять років.
– Коли переїхав сюди, почув від місцевих про цілюще джерело, яке колись тут було. Зацікавився, попросив працівника архіву Олександра Челея допомогти знайти це місце. Вже за кілька днів він повідомив, що джерело знаходиться в районі Доги. Ми зі старостою знайшли це джерело з кришталево чистою водою. Дітлахи допомогли його розчистити. Згодом встановили хрест. Місцеве керівництво та сільгосппідприємство впорядкували дорогу, – розповідає отець Павло.
Завдяки його ініціативі тут побудували дерев’яну капличку та криту купальню-басейн. Тепер кожного першого понеділка місяця сюди з’їжджаються віряни на хресну ходу та освячення води.
– Біля джерела завжди є люди. Знаєте, до порожньої криниці не ходять, – переконаний отець Павло.
Сюди їдуть звідусіль. Ця вода смачна, вона має солодкуватий присмак і високу мінералізацію. Крім того, люди вірять у її цілющу силу.
Читайте також: Палац посеред степу: як князі Гагаріни створили на Одещині ботанічне диво
Дві мови і особлива гордість чоловіків
У Гидеримі люди живуть так, як їх навчили батьки. Тут усі свої – зроду-віку ніхто не ділився на українців і молдаван. І говорять у селі двома мовами. На свята співають і тужливі молдавські дойни (так називають молдавську або румунську ліричну народну пісню), і запальні українські козацькі пісні.
Місцева кухня – це окремий вид мистецтва. Господарі вас обов’язково запросять до хати. А у хатах зазвичай є справжнє диво – яскраві килими з молдавськими ромбами. А пригощатимуть вас і українським борщем із пампушками, і гарячою мамалигою із запашними плациндами. І, звичайно ж, домашнім вином.
Особлива гордість кожного чоловіка – погріб, або, як тут кажуть, пімніца. Це великі, сухі й прохолодні підземелля, які є у кожному дворі. Виноградарство для тутешніх мешканців – справа честі і неоголошене змагання. Восени кожен чаклує над своїм урожаєм, а потім всі ходять одне до одного в гості і куштують – в кого ж вино вийшло кращим, солодшим, міцнішим. Отже діжки в пімніцах ніколи не бувають порожніми.
Довідка «ОЖ»
Село виникло на початку XVIII століття, коли ці землі належали князю Любомирському. До революції 1917 року воно входило до Херсонської губернії. Тепер – до Куяльницької громади Подільського району.
Звідки пішла назва села?
Щодо назви села є дві версії. Офіційна: назва походить від прізвища місцевого поселенця Гидеримського.
А ось місцеві жителі розповідають легенду.
Кажуть, колись у тутешніх лісах оселився Дід Рим. За переказами, він був чи то колишнім козаком, чи молдавським гайдуком, який заступався за бідних. У нього був особливий дар – він умів знаходити воду під землею: де він копав, там з’являлися чисті джерела. Люди з Бессарабії приходили сюди, щоб оселитися біля цілющої води. Так і виникло село, яке згодом стали називати Гидерим. Старожили й досі іноді кажуть «ДедРим».
А ще переказують, що Дід Рим закопав на тутешніх пагорбах свої скарби. А те золото розчинилося в гидеримській воді, тому вона не псується і лікує різні хвороби.
Про властивості води у Гидеримі
- Особливим був весільний звичай: молодята мали прийти до джерела і набрати води у глиняний глечик. Цю воду вони несли батькам, щоб шлюб був міцним, а сім’я жила довго і щасливо.
- Дівчата перед весіллям умивалися, вірячи, що вода дарує красу і чистоту.
- У воді купали немовлят, щоб росли здоровими.
- Хворим давали три ковтки води до схід сонця, щоб недуга відступила.
- Господарі окроплювали худобу, поріг хати, щоб нечиста сила не сміла поріг переступити.
Як допомагає цілюща вода: розповіді очевидців
- Старожили згадують діда Василя – сторожа городньої бригади. Якось він, йдучи на роботу, зайшов провідати знайому, яка вже два роки не піднімалася з ліжка. Жінці хтось зі знайомих розповів про цілющі властивості води, вона й попросила діда її принести. Дід Василь виконав прохання. Два тижні вона пила цю воду та вмивалася нею, а потім стала на ноги.
- Подружжя десять років не мало дітей. Вони теж навідались до джерела, зайшли в купель та набрали води з собою. Через деякий час приїхали до отця Павла вже зі своєю дитиною.
- А ще розповідають про проскурницю, яка ночами не могла спати, бо усе тіло свербіло. Лікарі ради не дали. Тоді вона стала митися джерельною водою і вже за три ночі хвороба відступила.
Раніше ми розповідали про столітній млин на Одещині та чому по борошно їдуть саме в Шершенці.
Читайте також: Безкоштовна реабілітація, психолог і відпочинок: на Одещині відкрили ветеранський простір
