Війна не щадить ні людей, ні твори мистецтва. І шедеври з колекції Одеського музею західного і східного мистецтва, подібно до біженців, перебувають на виставках за кордоном, подалі від війни. Тому зараз тут відбуваються сучасні покази та лекції, які читають наукові співробітники. І якщо в мирний час візит до музею через головні двері та зі службового входу разюче різнився і за емоціями, і за враженнями, то зараз викликає однакове відчуття болю та якогось сирітства. Ми хотіли показати те, що не зможуть побачити звичайні відвідувачі — як працюють співробітники музею, його майстерні, служби, сховища. Можливо, якби не війна, фотоекскурсія була б набагато цікавішою та яскравішою. Однак враження від того, що ми побачили, несподівано виявилося набагато сильнішим, ніж у мирний час…
Буквально за тиждень до війни в реставраційних майстернях збиралися робити ремонт, і реставраторів виселили в спорожнілі експозиційні зали. Це виставкове приміщення — одна з них, але зараз тут тимчасово працюють художники-реставратори. Звісно, ця зала не годиться під реставраційну майстерню — тут немає води, працює лише одна розетка, але висококласним фахівцям музею доводиться з цим миритися і працювати.
Так упаковують картини — загортають у спеціальний папір, а потім складають у ящики, щоб прибрати їх із залу. Але перебувати в герметичних ящиках картини весь час не можуть, це шкодить творам мистецтва. Нам пояснили, що живопис час від часу потрібно виставляти — він має дихати, бачити сонячне проміння. Тому воєнний час для картин так само згубний, як і для всього живого.
Так зараз виглядають багато експозиційних залів. Уся колекція музею, його золотий фонд, нині перебуває на виставках у Берліні та Вільнюсі.
Спорожнілі експозиційні зали. Рами, складені на підлозі залів, без картин, нагадують остови кораблів, викинутих на берег штормовим вітром. Але, на відміну від загиблих кораблів, у них є надія — адже рано чи пізно картини обов’язково повернуться і знову займуть своє місце в рідних рамах на музейних стінах.
У цьому залі знаходяться всі музейні меблі з різних залів.
Дерев’яний секретер, який після реставрації привезли з Києва.
Кабінетна шафка в готичному стилі, XIX століття.
До 100-річчя музею співробітники готують традиційну виставку подарунків — того, що подарували колекціонери, художники, друзі музею. Така виставка проходила і раніше, поповниться колекція новими творами і цього разу.
Так оформляють графічні аркуші — вони були звичайними аркушами, а тепер стануть експонатами. Багато з них подарувала музею реставраторка графіки художнього музею Галина Шувалова, є твори одеського майстра Віктора Єфименка — серія офортів «Слово о полку Ігоревім».
Деякі зали відкриті, тут проходять виставки сучасних художників і фотографів. Наприклад, фотовиставка Полякова «Поза годиною» або виставка, присвячена Шевченку, яка триває в музеї з березня. Є виставка Музею сучасного мистецтва, якому зараз ніде виставляти свої роботи, там можна побачити твори творчої молоді з Києва.
Ми йшли спорожнілими залами, у яких гулко лунали кроки. Зник неповторний музейний запах — ледве вловима суміш мастики, фарби та ще чогось особливого, що невиразно відчувається в повітрі й «живе» тільки серед старовинних речей. Але музей не здається — він живий і бореться, прагне до світла і допомагає в цьому нам.
Напевно, краще було не озиратися. Враження залишилося сумне до сліз, а музей нагадав нам добре знайомий дім, який покинули близькі друзі. Але ми віримо, що вони повернуться, допомагаємо наблизити цей час і не втрачаємо надію…
