Це матеріал генічеського журналіста Віктора. Сам він з окупованого лівобережжя Херсонської області виїхав, однак у Генічеську залишились його рідні, з якими поки що вдається підтримувати зв’язок (через месенджер, оскільки українські мобільні оператори на окупованій території давно не діють). Тому, аби не піддавати життя людей загрозі, прізвища журналіста не називаємо.
«Вибори» для своїх
У тимчасово окупованому Генічеську на Херсонщині нині тихо і безлюдно. Раніше у цей час на узбережжя Азовського моря вже добирались електричкою перші відпочивальники з Харкова, Дніпра, Запоріжжя і менших міст, через які проходить залізниця. Нині гіпотетично у маленьке курортне місто могли б доїхати жителі Мелітополя, який також знаходиться в окупації, але, по-перше, залізниця не працює (хоча окупанти обіцяли запустити її ще минулого травня), а, по-друге, не до відпочинку зараз людям на окупованій території.
Азовське море у Генічеську пропустило вже два курортних сезони
Безлюдно на вулицях приморського міста стало ледве не від самого початку окупації. Були, звісно, періоди коли вулиці на короткий час наповнювались людьми. Останній раз таке спостерігалось, коли на окупованій частині Херсонщини «вибирали» путіна.
Ще 23 грудня минулого року почався так званий збір підписів за висування російського диктатора на черговий президентський термін. На Центральному ринку Генічеська і у супермаркеті «АБЦ» (вкрадений «АТБ» змінив вивіску і господаря) на проспекті Миру окупанти встановили палатки, куди підвозили своїх симпатиків. Біля палаток їх вже чекали пропагандисти окупаційного телеканалу «Таврія». Зрадники ставили підпис за путіна і розповідали на камеру, як ще краще заживуть після його чергової «перемоги» на «виборах».
Наступного разу гамірно у місті було з 15 по 17 березня, коли ці «вибори» безпосередньо проводили. Оскільки примусова паспортизація від окупантів провалилась, то вони, всупереч своїй конституції, дозволили кидати бюлетені в урни власникам українських паспортів. Однак бажаючих майже не було. Містом, як і під час попередніх «референдуму» і «місцевих виборів», ходили автоматники з урнами, але кардинальною відмінністю «президентських виборів» стало те, що заходили вони лише до своїх. Оскільки Генічеськ вже третій рік в окупації, своїх симпатиків місцеві колаборанти давно знають. Ще раз змусили їх «присягнути на вірність» під час так званої інформаційної кампанії, яку проводили перед так званими виборами. Тоді будинками і квартирами ходили жінки з окупаційного виборчкому і уточнювали, чи голосуватимуть генічани за путіна. Під час самого «голосування» містом пересувались так звані мобільні бригади у складі чотирьох чоловік (військовий у касці, бронежилеті і з автоматом; озброєний поліціянт і дві співробітниці окупаційного виборчкому). У двері квартир і брами приватних будинків вони стукали лише до тих, хто погодився «голосувати» за кремлівського пенсіонера.
Головні ж події розгортались на окупаційних виборчих дільницях у кінотеатрі «Україна» (окупанти повернули йому давню назву «Росія») і у міській школі № 3. Там всі три дні чергували пропагандисти з «Таврії» та російських федеральних телеканалів, а колаборанти «постачали» їм святково одягнених «виборців». Поряд з кінотеатром, на площі перед будівлею Генічеської районної ради, окупанти встановили мобільну сцену, з якої всі три дні волали російські і радянські пісні. Також, аби показати, як «багато» людей прийшло на «вибори», на площі у величезному казані варили «русскій» борщ. По телевізору потім сказали, що зварили його аж 1200 літрів і це, мовляв, стало «рекордом Росії». Але їли той борщ зовсім небагато людей. В основному, бомжі, члени окупаційної виборчої комісії і «міжнародні спостерігачі» – більше десятка людей інших національностей і рас (були і чорношкірі), які у окупантів періодично стають то «іноземними журналістами», то «спостерігачами з інших країн».
Окупаційний губернатор Херсонщини володимир сальдо свій голос віддавав на виборчій дільниці у школі № 3. Пропагандистам у цей час доводилось нелегко – вони щосили старались, аби у кадр телекамери не потрапило щось, окрім вестибюлю, де проходило «голосування». Адже все інше окупанти знищили.
Красиво лише у центрі
Містом окупанти по одному не ходять, незважаючи на те, що на всіх в’їздах стоять масивні блокпости з купою озброєних військових. У патрулях ходять по троє і більше. Обов’язково з автоматами. Після того, коли у колишнє зерносховище на окраїні міста, де базувались кадирівці, прилетіла ракета, стало більше військових у касках і бронежилетах.
Щоправда, у Генічеську вони так, як у селах району, не скаженіють. Там війська національної гвардії росії проводять рейди з примусової паспортизації. У місті ж репресії «точкові» і для більшої частини населення малопомітні. Сьогодні громадянин висловлює свою проукраїнську позицію у людному місті, а завтра з ним вже проводять «профілактичну бесіду» «на підвалі» (під катівню окупанти переобладнали підвал Генічеського вищого профтехучилища № 17). Молоді люди після цих «бесід» виходять з синцями на обличчі, старші – у пригніченому стані. Як правило, після цього стараються будь-що знайти кошти і залишити рідне, але окуповане місто. Проте написи зі зверненням до російського корабля і впевненістю у перемозі України на парканах і автобусних зупинках все одно продовжують з’являтись.
Якщо вдень перехожих у Генічеську ще можна зустріти, то ввечері і до ранку воно ніби вимирає – триває комендантська година. Спочатку окупаційний губернатор призначив її дію з 20.00 до 6.00, а з 1 квітня – з 22.00 до 5.00. До цього часу генічани з усіх сил намагаються потрапити додому. Цим користуються таксисти, більша частина з яких не є місцевими – після 20.00 беруть подвійний тариф. Тих, кого росіяни зупинять під час комендантської години, ретельно перевіряють – від документів до повідомлень у телефоні. Якщо щось знаходять, далі «розмовляють» з людиною у вищевказаному підвалі. «Щось» – це проукраїнські гасла чи навіть слово «окупанти» стосовно «освободітєлєй».
У центрі – рівна дорога і сальдо на білборді
Донедавна до початку комендантської години дуже спішили додому і учні вищезгаданої школи № 3. Пару років тому окупанти вирішили її ремонтувати. Чому саме її – незрозуміло. Це була найновіша і найбільша школа міста. Перша бригада будівельників на дорогих іномарках з російськими номерами обдерла стелі і стіни, повиймала частину вікон, повикидала з вікон майже нові меблі і… поїхала. У кожної нової бригади машини були все гірші. Нині на «об’єкті» працюють юнаки, схожі на студентів, а машини – старі радянські з українськими номерами. Все схоже на те, що на «ремонті» просто відмивають гроші. А поки терміни її здачі в експлуатацію переносяться і переносяться, кілька сотень учнів змушені навчатись у другу зміну у санаторно-курортній школі-інтернаті і школі № 2. Уроки закінчувались близько сьомої вечора і за годину їм треба було потрапити додому у мікрорайон (він у маленькому місті один, тому без назви).
На пустирі поряд зі зруйнованою школою більше року тому росіяни обіцяли побудувати житловий комплекс. Ще один мав, за їхніми словами, з’явитись на окраїні біля училища № 17. Пригнали будівельну техніку, обгородили майданчик – на тому і все. Нині у мікрорайоні вирізали дерева і копають широку траншею. Кажуть, проводитимуть нові водогін і каналізацію.
На окраїні мікрорайону випиляли дерева і копають траншею
Де, справді щось зробилось, це у центрі міста. Окупанти заасфальтували центральний проспект Миру і пару прилеглих вулиць. Здерли штукатурку на районній бібліотеці для дорослих і краєзнавчому музеї, а цеглу покрили лаком, аби було під старину. Біля музею висадили туї, встановили лави і урни.
Краєзнавчий музей і району бібліотеку повернули у часи російської імперії
Центр зробили біль-менш гарним тому, що сюди часто навідується перший заступник керівника адміністрації президента росії сєргєй кірієнко з купою пропагандистів з центральних телеканалів. Таким чином потурбувались про споживачів російських «новин».
Економічна складова
Розраховуватись українською валютою в окупованому Генічеську заборонено. Про кожний такий випадок треба повідомляти в окупаційну поліцію. У магазинах є майже все, що стосується продуктів. Але, по-перше, російські продукти низької якості і гидкі на смак (рятує те, що частина продукції – власного виробництва, або привезена з окупованих українських Бердянська, Мелітополя, Сімферополя, Севастополя, Джанкоя), а, по-друге, багатьох від купівлі стримують ціни. Які вони, пропоную подивитись на прикладі Центрального ринку і найбільшого супермаркету міста Family.
- Калкани – 150-300 руб/кг
- Піленгас – 250 руб/кг
- Скумбрія холодного копчення – 850 руб/кг
- Свинина, м’якоть – 400, з кісточкою – 360 руб/кг
- Яловичина, м’якоть – 600 – 650, з кісточкою – 450 – 500 руб/кг
- Курятина – 360 – 400, грудка – 345, крило – 270 руб/кг
- Індичка, грудка – 687 руб/кг
М’ясо генічани купують не щодня
- Бринза – 700 руб/кг
- Сир твердий «Російський» – 644 руб/кг
- Майонез «Провансаль» 67 % – 85 руб/400 г
- Йогурт (Джанкой) 1,5 % – 115 руб/900 г
- Сметана (Мелітополь) 20 % – 99 руб/400 г
Молочку у місто везуть з Джанкою і Мелітополя…
- Кефір (Мелітополь) 2,5 % – 74 руб/900 г
- Молоко (Мелітополь) 2,5 % – 38 руб/500 г
- Чай «Майский» «Корона Российской империи» – 98 руб/100 г
- Кава «Jacobs Monarch» – 271 руб/95 г
- Борошно (Крим) – 48 руб/кг
- Цукор – 75 руб/кг
- Сіль – 32 руб/кг
- Гречка – 53 руб/700 г
- Манка – 55 руб/800 г
- Арнаутка (пшенична крупа) – 34 руб/800 гПерлова крупа – 27 руб/800 г
- Рис круглозернистий – 142 руб/900 г
- Горох – 36 руб/800 г
- Макарони «Makfa» – 66 руб/400 г
- Сік апельсиновий – 128 руб/л
- Апельсини – 162 руб/кг
- Банани – 194 руб/кг
- Яблука – 100 руб/кг
- Помідори рожеві – 452 руб/кг
- Огірки – 244 руб/кг
- Цибуля – 38 руб/кг
- Картопля – 25 руб/кг
- Морква – 32 руб/кг
- Капуста – 40 руб/кг
- Перець солодкий – 527 руб/кг
- Кабачки – 162 руб/кг
- Баклажани – 201 руб/кг
- Часник молодий – 439 руб/кг
- Печериці – 330 руб/кг
Перевести ціни у гривні, аби зіставити купівельну здатність на окупованій і підконтрольній території, доволі важко. Можна, звісно, просто поділити за курсом НБУ на 2,5, але особливого розуміння це не дасть. Справа у тім, що добре живуть і можуть собі дозволити все купити у Генічеську лише колаборанти.
Більшість населення – без роботи і без заробітків. Сім’ї рятують пенсіонери. Окупанти платять їм, у середньому, по 10 тисяч рублів пенсії. Але більшість цієї суми все одно забирає аптека. Наприклад, угорський препарат від тиску «Екватор» (на відміну від російських «аналогів», дієвий) коштує 1000 рублів за пачку, у якій 30 пігулок.
Фото з власних джерел автора.
