У вересні цього року Одеський зоопарк відзначає свій сторічний ювілей. Виник вiн на початку минулого століття, пережив безгрошів’я, розруху, байдужість чиновників. У роки фашистської окупації був врятований своїми самовідданими співробітниками. І зараз, під час уже російсько-української війни, як і раніше, залишається острівцем світу і невичерпної різноманітності природи.
У зоопарку побувала кореспондент «Одеського життя».
З палацу – на Привоз
Один із найстаріших в Україні Одеський зоопарк був створений у вересні 1922 року. Батьком-засновником та першим його директором став вчений секретар товариства «Югоклімат» Генріх Бейзерт.
Спочатку зоопарк розташовувався на Приморському бульварі – біля нижнього саду Воронцовського палацу. Тут було висаджено понад 200 хвойних дерев, збудовано басейни для водоплавних птахів, укріплено схили, в яких було вирубано майданчики та гроти для утримання тварин.
У першій колекції Одеського зоопарку, згідно з збереженими документами, знаходилися «кілька ведмедів, кілька мавп різної породи, одна лисиця, три молоді орли, одна лебідь і кілька кроликів різної породи». У самому Воронцовському палаці розташувався музей природознавства.
1928 року зоопарк закрили. Почасти через протести громадськості про утримання тварин на території історичної пам’ятки. Почасти – через борги. Адже працював зоопарк на повному госпрозрахунку, без будь-яких бюджетних асигнувань.
Свою постійну прописку Одеський зоопарк отримав лише 1937 року. Оселилися звірі біля Привозу на території 1-го Християнського цвинтаря, на той час «перепрофільованого» у парк культури та відпочинку.
Під час оборони Одеси у зоопарку розмістили підсобні господарства зенітної батареї протиповітряної оборони. І зенітники «взяли шефство» над тваринами: доглядали, надавали допомогу пораненим, годували чим могли. А відразу після звільнення міста, 12 квітня 1944 року, зоопарк знову відчинив свої двері для відвідувачів.
Програма «Зоопарк-100»
Генріх Бейзерт мріяв про зоологічний парк, який був би справжнім будинком для звірів – просторим та затишним. Але, що гріха таїти, Одеський зоопарк, за всієї любові до нього одеситів, упорядкованим назвати було ніяк не можна. І це – у місті-мільйоннику, визнаному туристичному центрі!
Тому у 2013 році міська влада прийняла амбітну програму реконструкції та розвитку Одеського зоопарку на 2013-2022 роки «Зоопарк-100».
Чого тут тільки не планували! Для ведмедів та мавп – справжні «острова» по півтори тисячі квадратних метрів. Для рукокрилих – павільйон «Нічний світ». У тропікарії мали пурхати екзотичні метелики. А щоб за тваринами та взимку можна було спостерігати – передбачені зимові оглядові зали з вікнами із міцного скла. Загалом через сім років зоопарк мав змінитися до невпізнання. Але щось пішло не так. Остаточний проект реконструкції ухвалили лише торік. Отже, перетворити зоопарк, на жаль, вдалося лише частково. Фінансів вистачило на новий вхід, кілька вольєрів, просторі та впорядковані тигренята та ведмежатники.
Другий етап проекту мав початися зі зносу старих вольєрів для копитних та спорудження нових. Потім запланували реконструкцію слонівника, перенесення господарської зони. Будівельна техніка для початку робіт мала зайти на територію зоопарку на початку березня. Але плани жорстко скоригувала війна.
Стаття на тему: Одеський зоопарк у воєнний час: здорове харчування, музичне виховання та дефіцит вольєрів
Тимчасово переміщені леви
Нині у зоопарку мешкають 1600 тварин 240 видів. До того ж, у перші тижні війни одесити, що залишали місто, принесли сюди близько 700 своїх домашніх улюбленців. Зоопарк приймав усіх (крім кішок та собак), лише просив допомогти з вольєрами та клітинами для «переселенців». А згодом знайшов для залишених тварин нові родини. Своїх вихованців забирають сьогодні й колишні господарі, які повернулися до Одеси.
А ось пару білих левів із зруйнованого рашистами харківського Екопарку Фельдмана привіз до Одеського зоопарку його директор Ігор Бєляков.
– Вольєри хижаків у Екопарку було зруйновано. А самих їх уже мало не приспати збиралися. І тоді різні зоопарки забирали із Харкова левів, тигрів, леопардів. Місця у нас у зоопарку зайвого немає, але все ж таки ми вирішили взяти пару білих левів. Вони були в дуже поганому стані: перелякані бомбардуваннями, з ранами на тілі і носами, що кровоточать – мабуть, у страху металися по клітці, – згадує Ігор Беляков. – Ми їх в Одесі підлікували, оточили турботою. І за місяць їх було не впізнати. Наші тварини сирени не бояться – вони не знають, що за цим може бути. А білі леви спочатку дуже боялися сирени, панікували. Потім це минулося.
Ігор Біляков
Читайте також: В Одеський зоопарк евакуювали пару білих левів із Харкова
Спочатку леви жили у тигреняті. Але незабаром одеська підприємниця, яка побажала зберегти анонімність, подарувала їм лев’ятник. Він більший, є опалювальний зимник. У вольєрах зберегли всі дерева. Тільки одягли на стволи спеціальні захисні спідниці. Вони вбережуть дерева і не дадуть левам видертися на них. Проте тіні у тварин достатньо.
Після війни харків’яни планують поновлювати свій зоопарк. І тимчасово переміщених білих левів заберуть. Тоді до нового лев’ятника переселяться одеські леви. Можна спробувати утворити левовий прайд.
Лікарня для птахів та звірів
Практично щодня до зоопарку приносять травмованих тварин. Зокрема – чимало поранених птахів.
– Це не завжди може бути пов’язане з прямим попаданням у них уламків снарядів. Збільшилася кількість контужених птахів, – розповідає Ігор Бєляков. – Птахи лякаються вибухів, роботи ППО, прильотів. Коли це відбувається у польоті, вони в паніці можуть натикатися на якісь предмети. Якщо птах ударяється головою – він контужений. На кілька днів вона взагалі втрачає координацію. Як правило, потім це відбувається. Але такому птахові треба допомагати.
Приносять до травмпункту зоопарку лелек, чайок, хижих птахів. А нещодавно директор привіз контуженого орлана-білохвоста. Травмований птах – занесений, до речі, до Червоної книги України – приземлився у дворі приватного будинку в районі Балтської дороги. Наразі орлана вже вилікували і незабаром збираються випускати у дику природу.
Виходили в зоопарку та цуценя єнотовидного собаки, врятованого в Біляївці із пастки співробітниками ДСНС.
– Звірятко був у важкому стресі, повний занепад сил. Потягнув собі м’язи та зв’язки. Не реагував навіть коли його брали на руки. На щастя, виходити його вдалося. Наразі щеня вже встає на ноги, їсть самостійно і навіть намагається кусатися. Тож після повної реабілітації його випустять назад у плавні, – ділиться Бєляков. – Якщо є така можливість, тварина має жити у природі. У зоопарку ми залишаємо його тільки в тому випадку, якщо на волі не виживе, наприклад, птах без крила. У природі тваринам, звісно, краще.
Про «тваринне» кохання та взаємодопомогу
Щастить Одеському зоопарку і на меценатів, і на незвичайні подарунки. Подарували їм, наприклад, гієнову собаку.
Читайте також: В Одеському зоопарку з’явився новий мешканець «неймовірної чарівності»
– Я давно хотів цих собак – це досить велика рідкість, – розповідає директор зоопарку. – А оскільки ці тварини зграйні, наш молодий кобелек на самоті нудьгував. Почали шукати йому дівчинку. Знайшли у Гостомелі, у зоопарку «12 місяців». Привезли – і в них таке кохання, порозуміння з першої хвилини!
Гостомель із перших днів рашисткої агресії став епіцентром боїв за Київ. Зоопарк дуже постраждав. Але вистояв, зберіг майже всіх тварин, відновився і зараз працює.
Немає сильних руйнувань у зоопарку Миколаєва. Хоча є проблеми із водою. А для зоопарку це дуже тяжко. Але тварин евакуювати поки що не збираються. Працює Миколаївський зоопарк лише у вихідні. Відвідувачі там – рідкість. Адже зараз у Миколаєві лишилося менше половини населення.
Одесити перенаправляють до Миколаївського зоопарку корми та ветеринарні препарати, отримані від Європейської асоціації зоопарків та акваріумів. У самому Одеському зоопарку навіть невеликий стратегічний запас кормів утворився – про всяк випадок. Адже допомагають йому усі – волонтери, благодійні фонди, одесити.
* * * * *
Після війни реставрація Одеського зоопарку обов’язково продовжиться, переконаний Бєляков. А сьогодні він дуже потрібен людям – шматочок мирного життя, який дає спокій та впевненість у нашій Перемозі.
