Одесити по всьому світу допомагають Україні у війні з путінською Росією

У ці тривожні дні, коли в багатьох містах діє комендантська година і навіть у денний час порушено звичні маршрути, настало якесь загальне телефонне братерство. Майже кожен дзвінок між колегами, друзями та родичами несе насамперед оптимістичне начало: “Тримайся. Перемога буде за нами”. У цій ситуації особисто для мене особливо тішать дзвінки від рідних та близьких, зарубіжних друзів-одеситів, які волею долі опинилися далеко за межами рідного дому і, на їхню думку, вони як ніколи відчули свій кровний зв’язок зі своєю малою батьківщиною та усією Україною. Багато хто з них своє почуття висловив в організації різних демонстрацій на підтримку своєї рідної країни, збиранні коштів та придбанні різних речей для української армії та сотень тисяч українських біженців.

Молився Кельн за Україну

Мій рідний брат Анатолій Федоров вже близько 30 років живе та працює в Німеччині. Його діяльність пов’язана з розвитком економічних відносин між цією країною та колишніми республіками Радянського Союзу. Він постійно буває на різних міжнародних виставках, торгових конференціях, симпозіумах і за ці роки придбав велику кількість партнерів та друзів у багатьох країнах Європи.

– Першу інформацію про початок вторгнення Росії в Україну я отримав о 6-й годині ранку від мого голландського друга Тео фон Дорена з містечка Венло, – розповідає Анатолій. – Після цього повідомлення він відразу ж запитав: “Чим я можу допомогти?”. Цього ж ранку пролунало безліч дзвінків з різних країн і в кожному з них окрім співчуття, побажання мужності та відваги українському народу та його воїнам різними мовами звучали одні й ті самі слова: “Ми готові надати допомогу!”

Через кілька годин після ворожого нападу я вже дзвонив до Одеси своїм друзям та колегам з ротарі-клубу “Одеса-Рішельє”, членом якого я є, з проханням дізнатися про потреби Одеси для надання допомоги захисникам рідного міста та його мешканцям.

Природно, що насамперед вони мене вивели на Одеський військовий шпиталь. Професор Ілля Гайдаржі, ортопед зі світовим ім’ям, сказав, що багатьма носильними речами вони забезпечені, але зараз у госпіталь надходить багато поранених із ушкодженнями та переломами рук та ніг. У цій ситуації величезною допомогою могло б бути спеціальне обладнання для проведення ортопедичних операцій і подальшого ефективного лікування.

За рекомендацією Іллі Трохимовича ми зв’язалися з його німецьким колегою професором Кляйном, щоб він сприяв у пошуках та придбанні новітнього американського апарату вартістю до 20 тисяч євро. Частину цих грошей уже виділив на оплату мій бельгійський друг Штефаан Верстраете. Решту ми збиратимемо за підтримки німецьких ротарійців.

Одеські ротарійці також надіслали нам список речей та різного начиння, призначених для обладнання у підвалі пологового відділення пологового будинку, а також окреслили необхідність у ліках та медикаментах з боку Одеської міськради. З аналогічними проханнями звернулися і мої партнери з Дніпра, які зараз замість пошиття портьєр налагодили для фронту виробництво наметів та нош для поранених.

Маю наголосити, що всі мої сусіди та багато жителів району Кельн-Пеш миттєво відгукнулися на прохання про допомогу воюючій Україні, – продовжує Анатолій. – Голова нашого мікрорайону пан Отто Брунер зробив відповідне оголошення в мережі, плюс спрацювало “сарафанне радіо” і вже наступного дня у призначений час до мого гаража прийшли десятки німців з комплектами постільної білизни та подушками, спальними мішками, пакетами зі шкарпетками та термобілизною, упаковками з ліками, медикаментами та продуктами. Місцева лікарня виділила кілька спеціальних крісел та ліжок для поранених бійців. Потім мені зателефонували із фірми “Сіменс” і сказали, що вони додатково поставлять кілька повних комплектів цього обладнання для військових шпиталів України. Принесли навіть кілька ящиків кормів для котів та собак.

Моя дружина Наталія викладає українську мову німецьким дипломатам і розповідає, як багато її високопосадовців організують зараз гуманітарну допомогу в землі Північна Рейн-Вестфалія. Друг нашої родини пан Штефан Гундлах очолив комітет допомоги Україні у своєму містечку Бедбург. Декілька годин тому зателефонував мер містечка Керпен-Зіндорф, який рік тому сильно постраждав від руйнівного потопу. Він сказав, що після того, як вся Німеччина допомагала жителям цього містечка, залишилося багато незатребуваних речей і всі передає українським біженцям. Всю цю гуманітарну допомогу ми відвезли і до центрального пункту Кельна, куди вона доставляється до централізованого відправлення в Україну. Тут же у центрі прийому біженців «Каритет» періодично працює волонтером моя донька Маргарита. У цьому центрі з’явилася додаткова потреба у перекладачах. У зв’язку з її періодичною зайнятістю і у бабусі, моєї дружини Наталі в години волонтерства доньки з’явилися додаткові турботи щодо догляду за півторарічним онуком.

Анатолій Федоров разом із дружиною Наталією перед навантаженням гуманітарної допомоги

Відкрився ще один канал транспортування після дзвінка одного з волонтерів, який зголосився на своїй вантажівці відвезти гуманітарні вантажі до українських біженців. Упевнений у тому, що після того, як ця клята війна буде закінчена, німці нададуть допомогу моїй рідній країні у подальшому відновленні.

Ця позиція дуже добре відчувається під час мого спілкування з німецькими волонтерами та друзями. Я вірю в те, що якась генетична пам’ять про жахіття Другої світової війни та зловісну роль німецького народу в тому, що вони привели Гітлера до влади, залишається в їх масовій свідомості. Тому, як на мене, вони, як ніхто в Європі, сприймають біль і страждання українського народу.

Я дуже гостро відчув їхні почуття під час масової демонстрації мешканців Кельна на центральній площі біля знаменитого Домського собору. Розмахувалися Українські прапори, звучали гімн України, українські пісні та пронизливі слова на підтримку нашої країни та його народу у боротьбі проти путінської Росії. А наприкінці мітингу всі 50 тисяч людей в єдиному пориві опустилися навколішки, щоб піднести молитву за Україну та її перемогу!

Відродилося лицарство на Мальті

10 років тому Настя Кириленко вела програму на одному з одеських телеканалів. Потім вийшла заміж за австрійського льотчика. Зараз вона носить прізвище Кістлінг та живе на Мальті, а точніше поряд на острові Гоза.

– Наша українська діаспора налічує 30 осіб, – розповіла телефоном Настя. – З першого дня війни ми всі долучилися до різноманітних акцій для допомоги рідній країні. Підтримав нас і уряд Мальти. Але особливо гостро ми відчули цю допомогу, коли на наш мітинг та збір гуманітарної допомоги прийшли сотні мальтійців. Вони прийшли з цілими пакетами різних речей, ліками та медикаментами, призначеними для біженців. Бачили б ви, як проникливо підспівували вони, коли ми під жовто-блакитними прапорами виконали гімн України, як у ході мітингу закликали свій уряд закрити українське небо від ворожої авіації та крилатих ракет. Один із моїх мальтійських друзів сказав, що такоі мужність і відвагу, як українські воїни, мали мальтійські лицарі, коли захищали свій острів від набігів ворога. А я йому пояснила, що зараз такі риси демонструє весь український народ.

У баварському містечку Бургхаузен неподалік Мюнхена мама Насті – Наталя Кириленко разом із сусідами допомагає українським біженцям. Вона розповідає, що у цьому районі вже не один автобус із гуманітарною допомогою відправив до Польщі для біженців місцевий журналіст Андреас Беалас. У цій посилці дуже багато речей для дітей, спеціальне харчування та навіть іграшки.

Мітинг українських мальтійців

Звучать у Дахабі пісні України…

У цьому єгипетському містечку неподалік популярного курорту Шарм-ель-Шейх у дні ворожої агресії виявопинилося близько 300 українців, які зараз не мають можливості виїхати в рідні краї.

– Зараз у нашій діаспорі, що утворилася, ми всі – українці, і діємо єдиним фронтом, щоб донести до місцевих жителів правду про віроломство Росії і жах війни в нашій країні, – розповідає художниця з Чернігова Ярослава Білозір. – Ця війна доволі далекою від єгиптян, проте багато хто з них надає в розпорядження українців готелі та своє житло для тих українців, які поки змушені залишатися в Дахабі. На багатьох будинках ми вивісили українські прапори, проводимо флешмоби, а одного вечора влаштували для місцевих жителів імпровізований концерт із виконанням українських пісень.

На вулицях Дахаба з’явилися українськи прапори

Автор Олександр ФЕДОРОВ

На світлині:

– Анатолій Федоров разом із дружиною Наталією перед навантаженням гуманітарної допомоги

– на антивоєнній демонстрації у Кельні;