Нові прогулянки Одесою: як змінилися міські екскурсії під час війни

Про нові запити туристів

Взимку 2022 року «гостями Одеси» були зовсім не туристи, а люди, які тікали від війни. Але вже влітку екскурсії почали проводитися — здебільшого для іноземних журналістів, які висвітлювали війну в Україні, волонтерів, представників гуманітарних місій і чиновників.

— У всіх був чіткий запит — процеси, що стосуються позбавлення від минулого, пов’язаного з Російською імперією і Радянським Союзом, — розповідає Олександр Бабич. — Запитували, чому Одеса сформувалася саме такою, як на це впливали Російська імперія, радянська ідеологія, наскільки радикальними є зміни, що відбуваються сьогодні. Такий дуже професійний інтерес. Волонтери та гуманітарні місії розуміють, що їм треба уявляти, наскільки ця територія в змозі втриматися в українській державі, формуючи стратегії допомоги Україні.

Кілька екскурсій Олександр проводив для японців.

— Вони конкретно просили провести їх місцями влучень російських ракет, — згадує історик. — Фотографували місце прильоту, запитували, яку цінність становив зруйнований будинок, яка в нього історія, які знаменитості в ньому жили, чи є перспективи відновлення або це неможливо.

Олександр сподівається, що ці екскурсії допомогли партнерам України зробити правильні висновки про природу агресора, важливість і необхідність надавати нашій країні всіляку підтримку.

Згодом заявки на екскурсії почали надходити і від українців. При цьому попит на маршрути змінився. Наприклад, зменшився інтерес до суперпопулярної колись теми «Кримінальна Одеса».

— Я думаю, це природний процес, — вважає Олександр. — По-перше, зараз сильні емоції та почуття українців пов’язані з війною, з боротьбою за незалежність нашої держави. Вони більш гострі, ніж бажання «полоскотати нерви» розповідями про якусь Соньку Золоту Ручку. По-друге, ми перестали «їсти» паскудний російський телепродукт, який лився на нас рясним потоком дешевих серіалів, де були міфологізовані кримінальні персонажі: та сама Сонька, Мішка Япончик, Котовський.

Про українську Одесу

Водночас за словами Бабича, різко проявився інтерес до української історії Одеси: надходили запити на такі екскурсії, виникали питання про українську складову міста на оглядових маршрутах. І тут — не на шкоду мультикультурності Одеси — є про що розповісти, адже внесок українців у розвиток міста величезний.

Українські козаки ходили на Хаджибей ще до виникнення Одеси і поряд із селянами були першопоселенцями на Пересипі та Слобідці. Отамани Головатий і Чепіга разом із де Рібасом штурмували укріплення фортеці Єні-Дунья. В Одесі бували Іван Франко та Леся Українка, тут творили Василь Василько та Олександр Довженко, місто славне іменами Євгена Чикаленка, Івана Луценка, Сергія Шелухіна, Юхима Фесенка, Івана Липи та інших.

— При цьому до початку 2000-х років в Одесі українське в туристичних маршрутах дуже сильно відсувалося, — не приховує Олександр. — Тепер завдання гідів — повернути це і грамотно вплести в маршрут оглядової екскурсії, яка, як і раніше, залишається найпопулярнішою.

Маршрут своєї екскурсії Олександр Бабич починає від пам’ятника отаману Головатому. Розповідає, як після ліквідації Січі козаки прийшли на вільні степи. Як чумаки на своїх волах везли сюди зерно з Поділля, а звідси — з Куяльника — сіль. Як у катакомбах українські роботяги добували камінь для будівництва міста. Також він описує події січневого повстання 1918 року, коли гайдамаки та юнкери, вірні Центральній раді УНР, за підтримки значної частини городян, виступили проти заколоту більшовиків. Полеглих з обох сторін поховали в братській могилі на Куликовому полі.

Про вік міста і троянську війну

Історія Одеси починається не з 1794 року, переконаний історик. І знаменитий рескрипт Катерини II не може вважатися указом про заснування міста.

— «Поважаючи вигідне становище Хаджибея при Чорному морі і пов’язані з ним користі, визнали ми за потрібне влаштувати там військову гавань купно з купецькою пристанню», — цитує історик. — Тобто вона сама визнає, що на цьому місці вже є населений пункт.

На території сьогоднішньої Одеси, за свідченнями істориків, жили турки, євреї, греки, українські козаки. А ще раніше — був розташований литовський форпост Коцюбеїв. Уперше він згадується в історичній хроніці 1415 року, де йдеться про те, що з порту з такою назвою виходив караван із хлібом.

— Історія про хлібну торгівлю починається ще з античних часів, коли греки вивозили звідси хліб. І троянська війна — це війна за трафік зерна через Босфор, — стверджує історик. — Точно ця історія не про яблучко, не про Олену з Парісом. І все, що відбувається зараз у Чорному морі — мінування, бомбардування нашого порту, портів Ізмаїла та Рені, — це все історія, якій уже 2500 років. Боротьба за контроль над найголовнішим продуктом нашої землі — хлібом.

За словами Олександра, саме з хлібною торгівлею пов’язаний «золотий вік» Одеси. І цьому сприяла поява «унікальних за своєю харизмою і цілісності чиновників» — Рішельє, Ланжерона, Кобле, Воронцова.

Про знесення пам’яток та «голий степ»

Сьогодні, згідно з чинним законодавством, пам’ятник дюку де Рішельє має бути знесений. Адже легендарний градоначальник Одеси був «керівником окремої території Російської імперії» і до того ж — фельдмаршалом. Така ж доля загрожує пам’ятнику генерал-губернатору Михайлу Воронцову. Керівниками високого рангу армії Російської імперії були Йосип де Рібас і Олександр Ланжерон. Отже, деімперіалізація не повинна оминути і цих знаменитих одеситів. Але, як стверджує Олександр Бабич, якщо чітко виконувати норму закону, міський ландшафт може сильно змінитися. Щоб разом з імперськими символами не було стерто ідентичність міста і краю, історикам доводиться відстоювати більш зважений підхід і йти на компроміси.

— Доводиться пояснювати так: якщо ми знесемо пам’ятник Воронцову, нумо зносити Воронцовський палац. А потім знесемо всі будинки, які були зведені чиновниками або купцями Російської імперії. Вийдемо на рівень голого степу і спробуємо тоді розповідати в цьому степу про «безкрайнє українське море». Можна й до такого абсурду довести ситуацію, — пояснює історик.

Він зазначає, що про необачні рішення, ухвалені під час війни, можна пошкодувати одразу після перемоги. Адже прийде час, коли одеським екскурсоводам знову потрібно буде розповідати про історію нашого міста, зокрема XVIII-XIX століть, і показувати цю історію через пам’ятники та архітектуру.

Час допомагати

Олександр Бабич разом із благодійним фондом «Українська душа» організували курси підготовки гідів. Займаються тут 50 осіб, які приїхали до Одеси з прифронтових та окупованих територій: Маріуполя, Бердянська, Мелітополя, Херсона, Миколаєва, Бахмута, Харкова. Лекції читають одеські професори історії та гіди. Роботи з фондами навчають співробітники Одеської національної наукової бібліотеки та Державного архіву Одеської області. Крім історії Одеси, її архітектури, біографій знаменитих художників і музикантів, тут можна дізнатися про специфіку професії та створення авторських екскурсій, пройти тренінг з техніки мовлення, риторики та сценічної майстерності, адже гіду необхідні акторські дані. Є також практичні заняття в катакомбах і на вуличних екскурсіях.

— Це об’ємна професійна підготовка і водночас психологічна реабілітація. Я бачу, як «відтають» люди, які пережили страшні дні оборони Маріуполя, які вийшли з окупації Херсона. Після закінчення курсів, я впевнений, багато хто водитиме екскурсії, зароблятиме гроші і сприйме Одесу як свій новий дім, — вважає Олександр Бабич.