Маразліївська: як одеський пустир перетворився на вулицю палаців мільйонерів (ВІДЕО)

Маразліївська — не просто вулиця з красивими фасадами, а частина історії Одеси, у якій переплелися міське планування, архітектура, підприємництво та драматичні події ХХ століття. Команда Youtube-каналу «Одеського життя» пройшла її від перехрестя з Троїцькою до будинків, що пам’ятають заможних домовласників, перших градоначальників, радянські установи й студентські театри. Історія цієї вулиці розкривається e у відео, на ґрунті якого й створено цю статтю.

Ключові моменти

• Спочатку тут були фортеця, голий степ і військова еспланада.
• Після ліквідації фортеці місто почало ділити землю під забудову.
• Відкриття Олександрівського парку перетворило непоказні задвірки на престижну вулицю.
• Розкішні прибуткові будинки пережили революції, зміну влади й перейменування.

Від військового степу до міської забудови

Наприкінці XVIII століття на місці нинішнього стадіону «Чорноморець» стояла Велика Суворовська фортеця. Навколо неї навмисно залишали відкритий простір — еспланаду, де ворог не міг сховатися за деревами чи кущами. Земля, на якій згодом пролягла Маразліївська, тоді не призначалася для забудови.

Ситуація змінилася після 1812 року, коли Російська імперія анексувала Бессарабію. Одеська фортеця втратила стратегічне значення, а колишні військові землі перейшли до цивільного використання. Місто почало розмежовувати територію, прокладати квартали й поступово освоювати ділянки навколо Канатної.

Частина майбутньої Маразліївської виникла з тильних боків будинків, що виходили фасадами на Канатну. Спершу це були радше задвірки, ніж самостійна престижна вулиця.

Чому Маразліївська складається з трьох клаптиків

Однією з особливостей вулиці стала її непроста історія формування. У першій половині XIX століття тут з’явився канатний завод купця Новикова. Підприємство перенесли на ділянку між Базарною та Великою Арнаутською, і згодом його територія розділила майбутню вулицю на частини.

У 1840-х роках у торці Троїцької збудували храм архістратига Михаїла. Відрізок перед ним у народі називали Михайлівською або Михайлівською-Новою. За заводом залишалася Нова вулиця, а далі тягнулися задвірки Канатної.

Так утворилася своєрідна конструкція з трьох частин. Офіційно вся вулиця ще довго залишалася Новою, а назва Михайлівська жила переважно в повсякденному вжитку. Слід цього минулого можна помітити й тепер: біля перехрестя з Троїцькою транспорт трохи змінює напрямок, а нумерація будинків має свої несподіванки.

Читайте також: Сонька Золота Ручка: як одеська аферистка стала легендою (ВІДЕО)

Імператорський візит змінив долю вулиці

Переломним став 1875 рік, коли на місці колишньої фортеці заклали Олександрівський парк — нинішній парк Шевченка. На відкриття приїхав імператор Олександр II, який, за історичними свідченнями, власноруч посадив дуб.

Парадні алеї парку різко контрастували з немощеними задвірками поруч. Міська влада вирішила замостити дорогу, продовжити Нову вулицю до морського обриву й продавати ділянки на вигідних умовах, але з вимогою зводити сучасні комфортабельні будинки.

Задум спрацював. Якщо 1875 року на ділянці між Барятинським і Сабанським провулками було п’ять домовласників, то через двадцять років — уже шістнадцять. Тут оселялися заможні торговці, підприємці та представники аристократичних родин.

У 1878 році міським головою Одеси став Григорій Маразлі. Він керував містом 17 років, підтримував благодійність та освіту. 1895 року вулицю перейменували на його честь ще за життя посадовця. Згодом закріпилася назва Маразліївська.

Читайте також: Авангард біля Одеси: як дача архієрея перетворилася на «7 кілометр» (ВІДЕО)

Особняки, прибуткові будинки й незвичайні деталі

На межі XIX–XX століть Маразліївська набула аристократичного характеру. За деревами ховалися особняки, уздовж вулиці стояли чавунні огорожі й електричні ліхтарі. Утім, жвавого торговельного руху тут майже не було.

Будинки й сьогодні зберігають чимало деталей, за якими можна впізнати смаки та заняття колишніх власників. Наприклад, будинок №54 замовив парфумер Роман Аудерський. Деякі декоративні елементи його фасаду нагадують флакони для парфумів.

У будинку №36 жив Йоганн Ген, власник заводу сільськогосподарських машин. У дворі досі стоїть стовп із написом «СПБ. Інженер Цейтшель», який пов’язують із фабричною символікою підприємства.

А в будинку №34б інженер Ігнатій Маргуліс облаштував розкішне житло для заможних орендарів. Окремі квартири мали площу до 700 квадратних метрів, а сам власник мешкав у дворівневій квартирі. У липні 2026 року ця будівля зазнала пошкоджень під час російської атаки на Одесу.

Маразліївська мала й свої світські розваги. Щороку 31 травня тут влаштовували «Бій квітів»: вулицею рухалися карети та екіпажі, прикрашені квітковими гірляндами. Серед учасників був і Василь Навроцький, засновник газети «Одеський листок».

Вулиця пережила революції та зміни влади

Після революції Маразліївська втратила частину свого колишнього характеру. У 1920 році її перейменували на честь Фрідріха Енгельса, а великі квартири почали ділити на комунальні помешкання. У деяких будинках розмістили радянські установи.

На місці зруйнованого Архангело-Михайлівського монастиря звели житловий комплекс для працівників держбезпеки. Інший будинок, №34а, спочатку займав Селянський поземельний банк, а згодом там розмістився клуб держбезпеки.

УМаразліївська34а 1960 році будівлю передали Палацу студентів. Тут виступав театр мініатюр «Парнас-2», організований за участю Михайла Жванецького, Віктора Ільченка та Давида Макарівського. Згодом колектив став основою одеської команди КВК.

Вулиця стала свідком і трагічних подій окупації. 22 жовтня 1941 року вибух зруйнував частину будівлі, де розміщувалися румунська військова комендатура та штаб піхотної дивізії. Загинули 67 людей. Окупаційна влада використала вибух як привід для масових убивств і посилила переслідування євреїв. Ця адреса стала частиною історії Голокосту в Одесі.

Після війни на місці зруйнованої будівлі звели Морехідне училище. Назва Енгельса залишалася за вулицею до кінця радянського періоду: історичну назву Маразліївська їй остаточно повернули 1991 року.

Читайте також: Античне місто під городами: які таємниці приховує село Роксолани на Одещині (ВІДЕО)

Три епохи на одному перехресті

У 2008 році пам’ятник Григорію Маразлі перенесли з Грецької площі на вулицю, названу на його честь. Він опинився біля будинку №1а — неподалік місця, де колись стояв храм архістратига Михаїла, а згодом звели радянський житловий комплекс.

Так на одному клаптику землі зійшлися різні епохи: релігійна історія міста, радянська забудова та пам’ять про міського голову, який доклав зусиль до розвитку Одеси.

Маразліївська й сьогодні нагадує вулицю, зшиту з різних частин. Її минуле можна прочитати в поворотах дороги, фасадах, старих табличках і будинках, які пережили зміни назв та призначення. З колишніх задвірків виросла одна з найвиразніших архітектурних вулиць Одеси.

Подивіться відео про Маразліївську на YouTube-каналі «Одеського життя» — там можна роздивитися будинки зблизька й почути більше історій про їхніх власників.

Що ще є у відео, але не увійшло до статті:

• Історія Великої Суворовської фортеці та військової еспланади.
• Деталі архітектури будинків №5, №14б, №20 і №34а.
• Історія Сергія Панкеєва, відомого як «людина-вовк» у психоаналізі.
• Подробиці про першу лінію електричного трамвая в Одесі та політ Сергія Уточкіна.
• Історія будинку №34а, де працював «Парнас-2», і дворового фестивалю «Цимес-маркет».

Читайте також: Епіцентр одеського шику: які таємниці приховують два будинки на Дерибасівській