Відвідати бібліобар, читати книжки лежачи, вивчати англійську у розмовному клубі та знайомитися з різноманітною літературою 32-ма мовами, голосно декламувати власні вірші – це, скоріше, схоже на опис якогось хабу, креативного освітнього простору, але не наукової бібліотеки. Втім, саме таким є сучасне обличчя Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Михайла Грушевського. Чим ще вона може здивувати відвідувачів і чому бувати у бібліотеках стильно, модно і корисно, дізнавалася наша кореспондентка.
Після кількох годин перебування у бібліотеці я остаточно переконалася, що інколи живу у полоні стереотипів і шаблонного мислення. Асоціативний ряд, що виникає у свідомості після слова «бібліотека», – довгі стелажі з вицвілими палітурками, картонний каталог, глибока тиша – суттєво змінився після відвідування Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Михайла Грушевського (ООУНБ).
Цей заклад з’явився в Одесі 145 років тому як громадська бібліотека при Одеському товаристві взаємної допомоги прикажчиків-євреїв. Має цікаву та багату історію, але саме зараз бібліотека може подарувати нам набагато більше, ніж просто читання.
Як і раніше, головна героїня закладу – пані Книжка, проте способи знайомства з нею, створені креативними працівниками бібліотеки, вражають, але про все по порядку.
Поважного віку пані, обов’язково в окулярах з невиразною зачіскою – переважно саме такий типаж виринає з наших спогадів, коли ми уявляємо працівника бібліотеки. Проте Олександр нівелює цей образ, гордо називаючи свою посаду: «Вітаю, я бібліотекар»!
– Я живу поруч і, проходячи повз приміщення бібліотеки, бачив, скільки цікавих заходів тут відбувається, – розповідає чоловік. – Я навчаюся у Політехнічному університеті (інформаційна справа) і коли прийшов час влаштовуватися на роботу, обрав саме це місце. Про свій вибір геть не жалкую.
Окрім роботи у читацькій залі, Олександр багато часу присвячує створенню цифрового простору та поповненню електронного каталогу. Чоловік працює тут не так давно, але має амбітну мрію – створення єдиної всеукраїнської електронної мережі бібліотек, щоб книжки ООУНБ могли читати в усіх бібліотеках країни.
– Хакатони, хроноскопи, літературні диліжанси, буктрейлери, бібліобари, флешбуки…– Побачивши здивований вираз мого обличчя у відповідь на перелік цих слів, Юліана Амельченко, директорка ООУНБ, продовжує: – Звикайте, це наші креативні заходи для популяризації читання. Взагалі, наша бібліотека – це унікальне поєднання сучасності й народності.
Безумовно, що головне призначення бібліотеки, до того ж наукової, – надання читачам різноманітної інформації, допомога у написанні наукових робіт. Проте водночас – це місце для обміну досвідом, ідеями, творчістю, яке дарує радість спілкування.
– Нам вдалося створити публічний безбар’єрний простір, де можна не лише ознайомитися з останніми новинками літератури, а й отримати психологічну підтримку у межах програми «Ти як?», знайти однодумців, відвідати різноманітні майстер-класи, вдосконалити українську та вивчити англійську у нашому розмовному клубі, а інколи і просто полежати на наших зручних диванах.
– Полежати? Це щось новеньке для бібліотеки.
– Розумієте, серед наших читачів багато ВПО та ветеранів. Це вразливі категорії населення, тому ми намагаємося залучати їх до арт-терапії: малювання, різні види рукоділля, а захисники діляться своїми спогадами, адже ми зараз збираємо свідчення та факти про війну.
– Доволі насичена діяльність.
– Чекайте, це ще не все. Окрім традиційних функцій, ми відкриті до зустрічей з авторами книг, журналістами, істориками, художниками, документалістами, митцями – вони часті гості у наших стінах. Ми намагаємося не лише збагатити знання читачів, а й допомогти зберегти людям їх крихкий внутрішній світ, часи ж нині нелегкі. Ну і, звісно, наукової роботи вистачає.
– Скажіть, пані Юліано, а як щодо поповнення фондів новими книжками?
– От і хотіла б поскаржитися, але приводів немає. Наразі фонди бібліотеки складають майже 10 мільйонів примірників, 74 з яких – нова література.
– Якщо ви йдете у ногу з часом, то, можливо, бібліотеки стали прибутковою інституцією, яка здатна заробляти кошти, наприклад, для своєї ж модернізації?
– Бібліотеки не можуть бути комерційним проєктом, і не лише з етичних міркувань, адже вони створювалися саме з метою загального і безкоштовного доступу до знань. Ми – некомерційне державне підприємство, ми лише можемо здавати зали в оренду для художніх виставок тощо. До слова, це світова практика – бібліотеки або фінансуються з державного бюджету, або підтримуються засновниками чи меценатами.
– Юліано Сергіївно, вам довелося приймати на роботу багато бібліотекарів. Якими вони мають бути?
– Окрім професійних якостей, бібліотекар має бути усміхненим, привітним, ошатним і, за можливістю, на підборах.
– На підборах?
– Звісно, це жарт. Просто дуже давно, так десь кілька десятиліть тому, я прийшла до бібліотеки працювати… прибиральницею, а в нас була така уніформа – зелений страшний халат і капці, щоб тиші не порушувати. І я собі пообіцяла, коли стану директоркою, то видам розпорядження – усі халати і капці викинути. Якщо серйозно, бібліотекар повинен любити у рівній мірі і книжки, і людей. Зараз тяжкий час, до нас приходять по спілкування, нові враження, посмішку. І ми маємо читачам разом з книгою все це дати. Часті гості у нас зараз ВПО, які житло переважно орендують, площа мала – людей багато. Ці люди до нас приходять побути наодинці зі своїми думками, з гарною книжкою, у тиші. Тож запрошуємо їх на диванчик, хай відпочинуть.
– Навіщо зараз відвідувати бібліотеку? Адже «окей, Гугл», і все можна знайти не виходячи з дому.
– Інформацію – можна, а цікавих, розумних людей, а спілкування? Поговорити, посперечатися, здобути новий досвід? Особистості тут Гугл не суперник. І окрема порада молодим дівчатам. Придивіться до наших молодих відвідувачів. Ось я свого майбутнього чоловіка зустріла саме у бібліотеці. Моя мама сказала: «Юлю, треба брати, він читає, отже розумний і з гарної родини».
– Тож молоді серед ваших читачів вистачає?
– Так, молодь нині читаюча і це приємно.
Загалом у бібліотеці є кілька відділів: науковий, краєзнавчий, відділ іноземної літератури та інші. Пані Ольга працює у відділі соціокультурної діяльності, який відповідає за проведення різноманітних тренінгів, семінарів, лекцій, заходів з медіаграмотності, презентацій, зустрічей з авторами книжок, відомими журналістами, істориками, громадськими й культурними діячами. Вона розповіла, що попит на персоналії зустрічей й книжкові уподобання читачів дуже змінився.
– Попит на книжки під час війни дуже зріс. На мій погляд, це така своєрідна «книжкова терапія». Окрім того, зараз просто-таки «вибухнув» український книжковий ринок, люди відчувають потребу в українських виданнях. А якщо є попит, то буде і пропозиція.
– Яка література найбільше користується попитом?
– Окрім традиційних детективів, любовних романів, молодь багато читає про становлення української державності, взагалі історичну літературу, як художню, так і наукову, обов’язково українською або англійською мовами, ВПО частіше цікавляться мотиваційною.
– А відвідувачі питають ваших порад, що їм читати?
– І часто. Дуже приємно чути у відповідь: «А як ви знали, що саме ця книжка мені сподобається?» Для цього треба поговорити з людиною, поставити їй кілька питань. І самій багато читати, розбиратися у книжкових сучасних тенденціях. Ми ж не радянська крамниця з черговою фразою: «Все перед вами, обирайте», треба своєрідний психологічний портрет читача створити. Ми зараз орієнтовані на конкретну людину з її запитами, бажаннями, страхами і тривогами. Взагалі намагаємося підтримувати інтерес до читання, де б людина не перебувала. Ось, наприклад, у нас є постійний читач, який у перші дні війни записався до територіальної оборони. Ми йому надсилали книжки, а він після прочитання ділився ними з побратимами. Якось приїхав до нас у гості і каже: «Як ви гадаєте, який позивний мені дали на фронті? Бібліотекар!».
– Ви вже багато років у цій професії. Чим вона вас приваблює?
– Моментами вдячності відвідувачів та можливістю збагатити своє життя знайомством з цікавими людьми. Ось приїхав до нас Сергій Жадан, знайомі мені заздрять, мовляв, нам треба час знайти, щоб потрапити на зустріч з письменником, а він до тебе на роботу приходить. А ще новим образом бібліотекаря. У наш час це не нафталіновий працівник, він йде в ногу з часом, створюючи цікавий публічний безбар’єрний простір.
Пані Ганна – вчителька, тож для неї читання – стиль життя.
– Бібліотек у своєму житті у різні роки я бачила чимало, але ця – найкраща, – переконана Ганна Антонівна.
– Завдяки чому?
– А ви багато знаєте культурно-освітніх закладів, де вам буде комфортно з чоловіком та дитиною? Тут можна і читати, і зануритися у «світову павутину». Поки молодь дискутує, діти роздивляються картини на виставкових полицях або у формі гри вчать слова англійською. Це ж ідеальне місце для дозвілля! До того ж люди, що працюють тут, як би вам сказати – «затишні».
– Як це?
– Приходьте, зрозумієте.
Прийду, обов’язково. По нові книжки, які на жаль, часто не по кишені, по теплу і щиру розмову з людьми, які хочуть подарувати тобі найцінніше, – свій час, свою працю і магію слова.
Читайте також:
В ніч на 31 жовтня Росія знову атакувала Одеську область ударними безпілотниками. Один з промислових… Read More
Матері загиблого захисника Миколи Чарки з селища Бессарабське Болградського району вручили орден «За мужність» III… Read More
Атака Росії на енергосистему України знову поставила під загрозу роботу атомних електростанцій. Пошкоджено підстанції, які… Read More
Колись ця одеська вулиця на Слобідці мала ім’я академіка Воробйова. Це був геніальний анатом, який… Read More
Одеська міська рада уклала договір на ремонт спеціалізованого пляжу для людей з інвалідністю на Великому… Read More
Одеська область отримала 1600 доз вакцини проти гепатиту В. Препарат призначений для безкоштовної вакцинації дорослих,… Read More
