Ключові моменти
- У Рені з’явилася нова ветеранська організація «Ветеранське серце», що має на меті підтримку ветеранів та їхніх родин.
- Громадська ініціатива виникла з особистого болю та досвіду військових сімей, які потребують реінтеграції та розуміння.
- У громаді відчутний психологічний бар’єр між цивільними та ветеранами — від упереджень до втоми суспільства.
- «Ветеранське серце» прагне створити місце довіри, де захисники та їхні родини отримають підтримку, юридичний супровід і спільноту, що приймає.
– Коли твоя родина живе війною – все сприймається інакше, – каже Ірина Тимошевська. – Я бачу, як важко діючим військовим та непросто повернутися до мирного життя тим, хто пройшов фронт. Адже їм необхідно бути почутими, є потреба в гідній реінтеграції, в розумінні, що після повернення ти не «зайвий».
Я знаю, як важко родинам військових знайти підтримку й розуміння. Саме з цього болю і любові народилась ідея створити «Ветеранське серце». Хотілось об’єднати людей, які розуміють одне одного без слів, і зробити все можливе, щоб ніхто не залишався сам на сам із пережитим.
– Хто наразі в команді?
– Наша команда невелика, але надзвичайно щира й вмотивована. Це дружини військових, ветерани, діючі військовослужбовці, мати військового, який нещодавно звільнився з полону, волонтери, які вже не один рік допомагають армії. Усі ми об’єднані спільною метою – створити в громаді систему підтримки, де кожен ветеран і кожна родина відчуватиме себе потрібними.
– Кого ви хочете об’єднати у ГО «Ветеранське серце»?
– Ми відкриті для всіх, хто дотичний до теми війни, – ветеранів, військових, членів їхніх родин, родичів військовополонених, безвісти зниклих захисників та загиблих героїв, волонтерів, людей, яким не байдуже. Бо ветеранська спільнота – це не лише ті, хто воював, а й ті, хто щодня чекає, підтримує, переживає біль.
Наразі в нас налагоджена співпраця з фахівцем із супроводу ветеранів, спеціалістами Бюро правничої допомоги. Але нашій команді потрібен психолог, звісно, який спеціалізується на роботі з військовими та членами їхніх родин.
– Якщо сформулювати місію організації в одному реченні, яким воно буде?
– Біль перетворити на силу, а вдячність – на дію, і разом лікувати серця захисників України.
– Як ви плануєте залучати ветеранів, які не схильні до громадської активності?
– Через довіру. Ми не нав’язуємося, а пропонуємо – зустрітись, поговорити, підтримати. Важливо, щоб ветеран знав: «Ветеранське серце» – це місце, де його приймуть і допоможуть, коли він буде готовий.
– Чи відчуваєте ви, що між ветеранами і «цивільними» все ще існує психологічний бар’єр?
– Так, і це природно. І він буде ще більше нарощуватися, на жаль.
Поки хтось живе найкраще життя, життя військових та їхніх родин стоїть на паузі. Вони живуть у нескінченній фазі очікування. А ще відчувається фаза втраченого життя – повноцінного, родинного, яке не купиш і не компенсуєш.
Причини бар’єрів: цивільні асоціюють військових із насильством або психічними розладами, дозволяють собі казати захисникам або членам родини такі фрази: «ми вас туди не відправляли», «ну, зате гроші маєш», «не всі створені для війни», «повернуться звідти контужені та агресивні», «він сам обрав».
У цих фразах – знецінення й викривлення дійсності. Вони не обирали, а взяли відповідальність. І ця відповідальність має бути розподілена між усім суспільством, а не між тими, хто зрозумів, що вибору немає.
У деяких військових є відчуття відчуженості, непотрібності, беззмістовності життя після повернення. Люди, які пережили війну, бачать світ по-іншому. Для них близькими стають побратими, адже тільки вони можуть зрозуміти переживання один одного. А цивільні їх не розуміють.
Ще однією причиною бар’єрів є байдужість і втома суспільства. Коли війна триває довго, люди починають менше говорити про тих, хто зараз на передовій, менше думати про тих, хто повернувся. Військові дуже болісно сприймають той факт, що цивільні знецінюють їхні вчинки, їхню боротьбу та перебування у надважких умовах, вважають Героями тільки тих, хто загинув. Тобто військові не втомились, а цивільні втомились… Це якийсь нонсенс.
Нам важливо це змінити – нагадати, що наші захисники потребують людського тепла, підтримки, можливостей.
– Яка роль місцевої громади у реінтеграції військових?
– Величезна. Бо саме громада зустрічає ветерана після війни. Саме тут ветеран починає нове життя. Громади повинні бути готові: мати фахівців, створювати умови для зайнятості, підтримувати ветеранський бізнес, ініціювати спільні проєкти. Справжня реінтеграція починається на рівні вулиці, школи та сусідів.
– Чи бачите ви перспективу співпраці з бізнесом або міжнародними партнерами?
Абсолютно! Бізнес може запропонувати робочі місця, підтримати ветеранські проєкти, долучитись до соціальних ініціатив. Міжнародні партнери можуть поділитися найкращими світовими практиками ветеранської політики та надати грантову підтримку. Ми активно відкриті до такої співпраці.
– Якщо б ви могли змінити одну річ у системі підтримки ветеранів – що б це було?
– Я б змінила підхід до гідності та поваги. Це має бути фундаментальна цінність на всіх рівнях. Вся система – від медкомісії до соціальних служб – має працювати з безумовною повагою до людини, яка захищала країну, а не створювати нескінченні перепони.
– Про що вам хочеться, щоб люди говорили після цієї розмови? Що зробили?
– «Ветеранське серце» – це не лише про ветеранів. Це про всіх нас.
Хочу, щоб кожен замислився: що я можу зробити для тих, хто зараз воює або вже повернувся. Це може бути щось просте – слово підтримки, дзвінок родині військового, участь у соціально важливих ініціативах. Фраза «Якщо не на фронті, то для фронту» – це гасло, яким повинен керуватися кожен.
Читайте також:
- На вулиці Рені щоранку виходять люди з прапорами: що відбувається у місті під час Хвилини мовчання
- Чому хвилина мовчання на Хмельниччині стала традицією, а на Одещині – досі ні?
- Сьогодні місто Рені зупинилось на хвилину: містяни провели акцію Пам’яті (фото)
