Статті

Мер в кріслі колісному: про щоденні випробування, які для багатьох просто рутина

У питаннях комунікації, адаптації та ресоціалізації людей з інвалідністю голова Ренійської громади Ігор Плехов — експерт номер один в Україні: як відомо, керівник сам користується візком. Причому мером міста Ігор Вікторович став уже будучи людиною з інвалідністю.

А мером стати слабо?

Ігор Плехов потрапив в аварію 1999 року, через 10 днів після власного весілля: їхав трасою вночі втомлений, і заснув за кермом. Дружина не постраждала, а у 26-річного чоловіка — серйозне пошкодження грудного хребця. Операція, реабілітація. Довелося вчитися сидіти у візку.

Наполіг на розлученні — не хотів обтяжувати кохану жінку своїми проблемами, хотів, щоб вона була щаслива, стала мамою.

Пізніше Ігор Вікторович зізнавався, що був період, коли він дивився на мотузку — не бачив сенсу життя, не бачив майбутнього. Не розумів, як можна жити на копійчану допомогу по інвалідності. Однак один із родичів поділився торговою точкою на ринку — починай бізнес! Стартовий капітал сім’ї — Ігор жив у батьківській хаті — становив 200 доларів. Два роки він возив стегенця з Молдови. Поступово почав розширювати справу — відкрив магазин, кафе. Зібрав гроші на машину з ручним керуванням, але так її і не купив.

У 2015 році, коли йшла підготовка до чергових виборів мера, хтось із товаришів зачепив Ігоря Плехова за живе: а мером стати слабо?

Гроші, зібрані на машину, були спрямовані на передвиборчу кампанію, а саме — на будівництво 22 дитячих ігрових майданчиків на околицях міста.

Реальні справи справили враження — у порожні обіцянки кандидатів уже мало хто вірить.

Але ейфорія від перемоги на виборах тривала недовго: зайшовши в кабінет мера, Ігор Плехов усвідомив: він абсолютно не знає, що і як робити далі.

Захочеш — навіть злетиш!

Довелося не тільки набирати команду, освоювати нову роботу, а й освоюватися в нових обставинах.

— Перші шість років роботи в міськраді я в туалет додому їздив: у старій будівлі, де розташовувалася міськрада, неможливо було підійти до санвузла — двері вузькі, — розповідає керівник. — На роботі елементарно руки помити не міг. Більшість людей подібних проблем не помічають. Для когось встати й піти — секунда, він навіть не замислюється над цим. А мені треба спочатку продумати, як пройти, протиснутися, призвичаїтися. Таких моментів багато — тому кожна людина з інвалідністю починає соромитися. Та що казати про Рені: якось нас зібрали на конференцію в одному з центральних готелів Києва на 400 номерів, але там я в жоден туалет не зміг зайти — двері вузькі. Нюансів багато, елементарно дзеркала високо висять — як вранці поголитися? Тому в мене завжди дзеркало з собою, взагалі продумую всі моменти. Я багато їжджу: в яких тільки умовах я душ не приймав, як тільки не голився — з мене іржали всі. Але нічого, робили. Головне — хотіти. Знаєте, я мріяв політати на дельтаплані — і політав!

Ліфт — це не розкіш

Зрозуміло, питанням облаштування Ренійської громади для зручності людей з інвалідністю Ігор Вікторович надає великого значення. Коли до великої війни впорядковували тротуари, парки і сквери, дитячі майданчики та інші громадські місця, скрізь передбачалися зручні з’їзди. І ця робота триває, бо місто «радянського зразка» для людей з інвалідністю було не пристосоване.

— У першому корпусі Ренійської лікарні пандус є, але по ньому я забираюся, як Мауглі по ліанах — отже, треба переробляти, — розповідає наш експерт. — У другому корпусі лікарні пандус уже переробили. Ліфт для лікарні придбали, скоро почнемо монтажні роботи. Багато хто не розуміє, кажуть, що ліфт під час війни — недозволена розкіш, треба гроші спрямовувати на допомогу ЗСУ. Ми спрямовуємо: нещодавно перерахували з бюджету громади понад 12 мільйонів. Але ліфт для лікарні — це питання доступності. Наші захисники можуть повернутися додому з фронту з пораненнями, з травмами — як потраплять до медзакладу? Та й іншим пацієнтам ліфт необхідний, адже наші санітарки на третій-четвертий поверхи піднімають хворих на руках — куди це годиться? За вісім років, протягом яких я очолюю міськраду, привчив мешканців: людина на візку має мати змогу зайти куди завгодно. Так, бувають випадки, коли, щоб побудувати пандус, треба перегородити весь тротуар. У таких випадках робляться кнопки виклику.

Якби в якомусь магазині Ренійської громади не обслужили людину з інвалідністю, я б на такі моменти реагував, для мене це було б особисте.

Проблемою може стати відсутність уваги

Голова Ренійської громади, який звик долати різноманітні перешкоди, переконаний у тому, що головні перепони — у головах.

— Вісім років тому, під час передвиборчої кампанії, найскладнішим для мене було подолати власний психологічний бар’єр — вийти на люди у візку, — згадує Ігор Вікторович. — Не те щоб хтось щось неприємне сказав — бар’єр був у моїй голові. Сама людина має морально це пересилити і на своєму характері рухатися по життю — по-іншому не вийде. Звісно, у сім’ї важливо організувати побут так, щоб людина з інвалідністю була максимально самостійною, мобільною — тоді буде легше всім оточуючим. Але головна перепона, повторюся, в голові. Нещодавно бачив фотосесію в стилі ню колишнього бійця, який втратив на війні обидві ноги, і я захопився ним: молодий чоловік не посоромився позувати, показати силу чоловічої фігури. Я дуже вітаю ініціативу хлопців, які, будучи на протезах, роблять фотосесії. Якщо в людини немає ноги — це не порок! Ну, так сталося. І це має усвідомити суспільство. Я так скажу: відсутність пандуса — це не проблема. Проблемою може стати відсутність культури, уваги. Ось мобілізували воїна після поранення — ми одразу маємо взяти його під руки, швидко оформити необхідні документи. Ми маємо розуміти моральний стан людини, яка повернулася з війни, бути готовими до того, що в неї загострене сприйняття.

«Не скаржтеся мені на свої болячки»

На сьогодні в Ренійській громаді немає громадської організації, яка б об’єднувала людей з інвалідністю, допомагала формулювати проблеми та сприяла їх вирішенню. Чому?

— Можна таку організацію створити, але, як показує досвід, сам же будеш тягнути цю роботу, — каже Ігор Плехов. — У майбутньому (не вік же мені бути мером) я буду займатися такою громадською роботою, мені це подобається. Але відразу скажу, що я жорсткий: не люблю, коли хтось приходить і скаржиться, ниє, особливо на свої болячки. Є проблема — йдемо і вирішуємо її разом. Страшніші для громади хвороби іншого роду. Коли один, наприклад, упорядковує набережну, а хтось приходить і все ламає. Коли викидають цуценят на вулицю — і в місті множаться бездомні собаки. Коли не хочуть біля свого ж будинку порядок навести. Нещодавно ми впорядкували магалу — частину околиці міста: провели воду, вистелили плиткою дороги. І от мешканці мене запитують: «Тепер у нас на магалі двірники будуть підмітати так само як і в центрі міста?» Я зазвичай намагаюся не висловлюватися, але у відповідь на це запитання лаявся так, як ніколи собі не дозволяв.

Коментар від редакції

Коли інтерв’ю з головою Ренійської громади було опубліковано в газеті «Одеське життя», стало відомо про те, що Вищий антикорупційний суд ухвалив вирок про визнання Ігоря Плехова і депутата Ренійської міськради Івана Пойдолова винними у скоєнні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України. Мер міста Рені в Одеській області Ігор Плехов засуджений ВАКС до 9 років колонії з конфіскацією майна.

Зазначено, що вирок ВАКС набирає законної сили через тридцять днів із дня його проголошення, якщо його не буде оскаржено до Апеляційної палати ВАКС.

Як нам повідомили Ігор Плехов і його адвокат, скаргу буде подано.

Оскільки на сьогодні вирок не набув чинності, редакція визнала правомірним розмістити інтерв’ю з Ігорем Плєховим на сайті, оскільки йдеться про проблематику, яка не має відношення до кримінальної справи.


Матеріал підготовлений завдяки фінансовій підтримці Української Асоціації Медіа Бізнесу за гроші «Німецького фонду Маршалла з США» та «Українського Медіа Фонду»

Share
Антонина Бондарева

Училась в Киевском национальном университете им. Т.Г. Шевченко, однако настоящим университетом для меня стала районная газета «Ренийский вестник». Исколесила все Придунавье, 14 лет работая собкором газеты «Одесские известия». В последние 7 лет увлечена созданием видеорепортажей (ютуб-канал «Новости Рени»). Сотрудничество с редакцией газеты «Одесская жизнь» для меня – это возможность рассказать, насколько интересен южный регион Одесчины, где живут и работают уникальные люди

Recent Posts

  • Статті

На Одещині рибалки самостійно зарибили річку та врятували її

У селі Гвоздавка Друга на Одещині рибалки-ентузіасти взяли на себе відповідальність за порятунок річки Кодими.… Read More

2024-11-24
  • Новини

Анекдот дня: про Сему, Фіру та проституцію

Усім великий привіт! Гадаємо, цей недільний день виявиться кращим за попередній. Почніть його з усмішки… Read More

2024-11-24
  • Новини

Сьогодні День Біблії, День еволюції та День моржа: свята та події 24 листопада

Який сьогодні день - що святкують в Україні та світі 24 листопада. Історичні події, пам’ятні… Read More

2024-11-24
  • Новини

Православні свята та традиції 24 листопада в Україні: ким була та як загинула свята Катерина

Одеське Життя розповідає, яке сьогодні церковне свято за новим та старим стилем і в кого… Read More

2024-11-24
  • Новини

Болить голова? Важливий прогноз магнітних бур на 24 листопада

Магнітні бурі можуть негативно вплинути на здоров'я людей. І тому завчасний прогноз цього несприятливого явища… Read More

2024-11-24
  • Статті

Приватизація квартири в Україні: покрокова інструкція для кожного

Мрієте стати повноправним власником свого житла? Приватизація – це законний шлях перетворити державну чи комунальну… Read More

2024-11-23