Літ тридцять тому пара чорногузів облюбувала це мальовниче село. Для гніздування обрали подвір’я гарної працьовитої сім’ї Матвієнків. Відтоді покоління птахів щовесни поверталося після зимівлі у насиджене рідне дворище. Гучним клекотом сповіщали округу про своє вороття. І, дбайливо відремонтувавши потріпане негодою гніздо, виводили нове потомство.
Лелека угорі – щастя у дворі
Родину фронтовика Якова Павловича Матвієнка, який прожив на світі 85 років, лелеки «ощасливили» п’ятьма діточками, онуками та правнуками. Коли старші діти «розлетілись», найменший син Павло (до речі, учасник бойових дій в Афганістані) залишився жити у селі й доглядав стареньких батьків. Родоначальники славної демидівської династії трударів, проживши довге і щасливе життя, «відлетіли» у засвіти. І хоча їхня ще добротна сільська оселя пустує, чорногузи продовжують тут жити.
Демидівці щиро радіють птахам. Спостерігають, як вони відновлюють свій дім та висиджують діточок. Нинішнього червня у гнізді вилупилося троє пташенят.
Та нещодавно трапилась біда — батьки-лелеки не повернулися до свого гнізда.
Хто такі Жужик, Максик та Леля?
Про нещастя з птахами стало відомо, коли одного спекотного дня до сусідньої садиби Олександра і Світлани Чумаків, у родині яких виховуються четверо дітей, придибало знесилене пташеня.
Першим його побачив десятирічний Максимчик. Лелеченя вже не могло ходити, і хлопчина приніс його до мами Світлани. Сердобольна жінка напоїла і нагодувала птицю. Другого дня злетів на землю ще один лелека і прийшов до Чумаків, а третій залишався у гнізді під палючим сонцем, вкрай знесилений від голоду та спраги. Пташеня вже майже не рухалося.
Сусідка Віра Тетеря розповіла, що Максим дуже хвилювався за долю лелеченяти й думав, як його врятувати. На допомогу підоспіли односельчани Віктор Оклюк і Олександр Тепеля. Керівництво місцевого господарства «Універсал» надало підйомник, щоб зняти пташеня з гнізда. Операція зі спасіння лелеки пройшла успішно.
Лелек поселили у просторій повітці. Юний рятувальник назвав їх Жужик, Максик та Леля. Щоб прогодувати трьох пташенят, Світлана купує м’ясо і рибу, бо лелеки зерно не клюють. З харчами допомагають вже понад десять демидівців, зокрема й Павло Матвієнко з родиною. Купують м’ясні напівфабрикати, заморожені котлети, фарш тощо.
Журавлики почуваються добре, бігають біля хати, граються з малечею. Буває, ненадовго відлітають на ставок пополювати, але завжди повертаються до своєї нової домівки.
Максимко, який вже зріднився зі своїми вихованцями, сподівається, що чорногузи восени відлетять у теплі краї, а весною повернуться у Демидівку і створять сім’ї на щастя і радість сельчан.
За народним повір’ям, білі лелеки є Божими посланцями, які приносять людям удачу та родинне щастя.
