Нещодавно хутір Кирган, що розташований на узбережжі озера Кагул в Ренійській громаді, знову був охоплений вогнем. Горіли десятки гектарів очерету, що росте вздовж узбережжя водойми. Полум'я підповзло до населеного пункту – почало горіти кілька ділянок, вітер гнав вогонь у напрямку житлових будинків.
Тільки зусиллями мешканців та за участю двох варт пожежного підрозділу міста Рені вдалося запобігти загибелі хутора.
Хутір Кирган розташований на березі озера Кагул. Цей населений пункт заснували рибалки, ймовірно, старообрядці.
Видобувачам «живого срібла» після важкої фізичної роботи треба було десь відпочивати – почали будувати будинки на узбережжі.
Наразі на хуторі три вулиці – Нижня, Верхня та Поперечна, всього 87 ділянок.
– На 35 ділянках є будинки, решта – без домоволодінь, – розповідає староста села Долинське Тетяна Дога (хутір належить до цього старостинського округу). На хуторі постійно мешкають десять сімей, решта – дачники.
Є діти шкільного віку, тож, за словами начальника відділу освіти Лілії Бондаренко, сюди приїжджає шкільний автобус, щоб доставити їх до Рені на уроки.
А ще тут розташована унікальна спортивна база – яхт-клуб. По озеру Кагул під вітрилами ходять діти та дорослі.
Специфіка хутора в тому, що між ним і портом Рені – величезний масив, кілометри три-чотири, суцільних очеретів.
В окрузі – інтенсивний рух: крім порту, це залізниця на Галац (Румунія), неподалік пролягає траса міжнародного значення Одеса – Рені (на Бухарест). І якщо в потоці трафіку хтось кине непогашений недопалок – чекай, Киргане, лиха.
До людського чинника додається чинник війни. Країна-агресор вже неодноразово атакувала порт Рені дронами. І якщо збитий БПЛА впаде в сухий очерет, це потенційна загроза для хутора.
Щороку весною, коли багато сухого очерету, а озеро Кагул ще не наповнили свіжі дунайські води, Кирган відбивається від вогню.
– Цього року вогонь знову з’явився десь близько порту і пішов на хутір, – розповідає депутат Ренійської міськради Олексій Андріанов, у якого на Киргані дача. – Очерет ніхто не косить, та й непроста ця справа, потрібна спеціальна техніка. Але очерет нікому не потрібен і цим ніхто не займається.
Ситуацію загострює те, що на хуторі Кирган є покинуті ділянки, де багато сухої трави. І якщо вогонь підповзає до населеного пункту, то ці ділянки стають «провідниками» полум’я.
– Ми постійно лаємося із сусідом, який не доглядає город, – розповідає мешканка хутора Наталія Мунтяну. – Не дай Боже хтось кине сірник – і наш будинок згорить. Хутір – це не лише задоволення відпочити та подихати свіжим повітрям, тут працювати треба. Я вважаю так: не хочеш працювати – продай ділянку. Тим паче останнім часом попит є.
Занедбані ділянки – лише один із факторів небезпеки. Мають всі шанси спалахнути й доглянуті подвір’я, адже тут є виноградники, кущі, фруктові дерева, хтось заготовляє сіно для живності – і це теж добре горить. Власне, так і поповз вогонь цього сезону ділянкою Віктора Семененка, знищивши сіно та багаторічні насадження.
– Пожежна машина під’їхати не могла, боролися з вогнем самі, – розповідає Віктор Семененко. – Гасити дуже складно: коли горить очерет, що сягає чотирьох метрів, температура така висока, що близько не підійдеш. Ми з сусідами спочатку тягали відрами воду з каналу, але побачили, що не впораємося – вогонь йшов у напрямку сусідського будинку, і вже почав горіти дерев’яний сарай. Добре, що в мене було два вогнегасники – ними ми збили полум’я. Якби на цьому етапі вогонь не зупинили, згоріло б усе село.
– Під час пожежі мій чоловік Степан із сусідами гасили вогонь з боку залізниці, бо полум’я йшло і звідти, – розповідає мешканка хутора Наталія Мунтяну. – Працювали дві пожежні машини. Страшно було.
Чи є спосіб вберегти населений пункт від трагедії?
– Раніше, ще за часів рибоколгоспу, який працював на Киргані, було прорито канал, що відокремлює частину хутора від чагарників, – розповідає Віктор Семененко. – Ця водна перешкода – наш єдиний захист. Але канал замулився, він вузький. Коли вітер посилюється, іскри перелітають на городи. Якщо розширити канал, можна мінімізувати ризик загорянь. Ми із сусідами вже обговорювали це питання. Розуміємо, що земляні роботи дорогі. Але безпека понад усе. Чимало мешканців згодні вкласти власні кошти в розширення каналу. Я готовий надати свою земельну ділянку для проходу техніки. Ми плануємо написати колективне звернення до Ренійської міськради.
Чи розглядалася ситуація органом місцевого самоврядування, адже є постійно діюча комісія з техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій?
Як повідомив заступник міського голови Олексій Самбурський, питання пожежної безпеки хутора Кирган поки що комісією не розглядалося. Невже треба дочекатися трагедії?
Чому ж, незважаючи на всі складнощі, на хуторі Кирган, де немає навіть де купити хліба, постійно живуть десять сімей?
– Ми приїхали із заробітків у 1993 році, – розповідає пенсіонерка Ніна Рєкачинська. – У місті житла не було, а на хуторі стояв старий будинок дідуся. Тут вирішили зупинитися. Будинок відремонтували, потім добудували. На хуторі мешкаємо вже тридцять років.
Раніше на станції Кирган робив зупинку пасажирський поїзд, яким ми добиралися до Рені, – це було зручно. Наразі поїзд не ходить. За продуктами та ліками треба їхати на авто. Якщо хтось зібрався до Рені, виконує прохання сусідів – що кому привезти. Ми один одному допомагаємо.
З благ цивілізації на хуторі є електропостачання, вночі вулиці освітлюються. Років двадцять тому Долинська сільрада допомогла поставити башту для артезіанської свердловини, а жителі власним коштом проклали водогін. Це було великим полегшенням, адже до цього воду возили бочками із сусіднього села, що було клопітно та дорого.
– Один із недоліків хутора – поганий зв’язок, – розповідає Тетяна Яшкова. – Я живу в Рені, а батьки – на хуторі. Звісно, я за них переживаю. Додзвонитися буває складно. А взагалі, на Кирган я приїжджаю з дітьми з великим задоволенням, їм тут дуже подобається – роздолля.
– Життя на хуторі – справа звички, – продовжує Ніна Рєкачинська. – Деякі городяни дивуються: «Ну як ви там живете?». А нам подобається. Ми дихаємо свіжим повітрям, тішимось природі. Хижаків, щоправда, боїмося, намагаємось вечорами не виходити на вулицю. Тут виють шакали, а наші собаки навчилися їм підспівувати.
Живе на хуторі і подружжя Мунтяну – Степан та Наталія.
– Тато все життя працював рибалкою і збудував на хуторі хату, – розповідає Наталія. – Ми з чоловіком отримали квартиру у Рені, але віддали її сину, самі живемо тут. Маємо тридцять соток землі, де є всілякі ягоди, великий виноградник і близько шістдесяти фруктових дерев. Щоправда, кроти поїдають усю городину. Навіть не знаємо, що цього року садити.
Так, по сусідству з людьми живе дуже багато дичини – в окрузі водяться козулі, очеретяні коти, в’ють гнізда фазани. Усі вони, а також змії, жаби та інші мешканці очерету гинуть під час пожеж.
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
Читайте також:
Знана майстриня страв та випічки Марія Саракій з Гвоздавки Першої Зеленогірської громади у свої 73… Read More
Фестивалі, зіркові гості та гумористичні шоу. Все це відбудеться в Одесі цими вихідними. Ми допоможемо… Read More
Неймовірно насичені та різноманітні вихідні чекають одеситів. Від україно-китайського фестивалю до занятть з новітніх технологій… Read More
Житель Кулевчанської громади Білгород-Дністровського району погрожував підірвати осколкову гранату в будинку, де перебували дружина, теща… Read More
Зарплата мера Одеси Геннадія Труханова за рік зросла вчетверо і вивела його в десятку міських… Read More
В Одесі продовжать капітальний ремонт гімназії № 5, яка розташована на вулиці Олексія Ватадурського (колишня… Read More