Ключові моменти:
- У селах Одещини корів стає дедалі менше.
- Утримувати худобу селянам стає невигідно через дорожчі корми та нестачу пастухів.
- Через це домашні молочні господарства скорочуються, а разом із ними зникає звичний уклад села.
- Старші селяни ще тримають корів, але молодь не хоче продовжувати цю справу.
Ще недавно корови були звичною частиною сільського життя Одещини. Сьогодні в деяких селах корів залишилося зовсім мало: у Сергіївці Любашівської громади — лише 29, хоча раніше їх було близько 500.
Журналіст «Одеського життя» Юрій Федорчук побував у селах Любашівщини, поспілкувався з господарями, які ще тримають худобу, побачив сільські пасовища та дізнався, чому навіть багаторічне молочне господарство сьогодні скорочується до кількох корів.
Село без корів: як це стало реальністю
Село без корів – раніше таке було годі й уявити. А тепер це реалії. Причини цього явища очевидні. Нині утримувати корову стає економічно невигідно. Молочна продукція зі справжнього молока на нашому столі – це важка праця селян біля худоби без вихідних зранку до смерку, яка здебільшого не окуповується. Сіно коштує дорого, випасати худобу часто немає кому, та й пасовища розорюються, ставки міліють. І в селах залишається дедалі менше людей, здатних на «голому ентузіазмі» утримувати велику рогату худобу. Молодь давно почала виїжджати або у місто, або в Європу на навчання та заробітки.
З початком війни проблема тільки загострилася – молоді чоловіки здебільшого стали на захист країни.
Отже як результат явище «село без корів» стрімко поширюється багатьма регіонами країни, зокрема Одещини.
Першими почали зникати коні, а корови – як слони в зоопарку
Першими в селах почали зникати коні. Тепер значно поріділи стада корів, ще більше – отари овець. На черзі, напевне, свині.
В селі Сергіївка Любашівської громади тепер уся худоба – в одній череді, а в ній – лише 29 корів. Ще три утримуються на припоні, менше десяти – в сусідніх селах Олександрівка та Янівка. А раніше корів у степу паслося майже пів тисячі.
– Ще трішки – і корови на селі стануть екзотикою, як слони у зоопарку, – скрушно зауважила найкраща місцева сировар і молочниця пані Тетяна, яка разом із чоловіком доглядає три корівчини. – Мало не щодня через подорожчання бензину і солярки зростає вартість утримання дійного стада, а заразом – і собівартість молочної продукції. Сир і сметану продаємо в межах 160-180 гривень за кілограм, вершки – по 250-280 гривень за літр.
Головні проблеми сільських тваринників – відсутність охочих пасти стадо, навіть за 800 гривень в день, та достатня кількість калорійних кормів. Адже лише в травні-червні корови напасаються і щедро дояться. У спекотний липень тварини більше ховаються у тіні. Тож більшість турботливих власників, щоб не впали надої, підгодовують їх пійлом з макухи, дерті та сіном. Дерть – це грубо подрібнене зерно або борошно грубого помелу без спеціального очищення, яке використовують переважно на корм сільськогосподарським тваринам.
Сергіївська господиня додала, що сіно заготовляють самі, зерно і соняшник отримують на паї. Соняхи на олію і макуху перебивають на приватній олійні в Кривому Озері, що на Миколаївщині. Раніше переробляли сировину аж в Первомайську, де вихід олії був набагато вищий, але сьогодні туди надто дорого добиратися.
– Мабуть, ми – останнє покоління селян, які ще хочуть і можуть доглядати корів, копирсатися в гною, косити траву. Нинішня молодь не хоче займатися традиційним сільським господарством. А ще якийсь десяток літ тому село не уявлялося без корівки і коня. У кожному дворі було по дві-три худобини. Тепер молоді немає. А старшому поколінню вже не вистачає снаги і здоров’я опікуватися тваринами, от і рідіє череда, – розповіла пані Тетяна.
Пасовища є, а пастухів нема
На пасовиськах селища Любашівка корів також щорік меншає. На різнотрав’ї північно-східного кутка селища не так і давно випасалося 120 корів, тепер у десять разів менше – 12.
Місцева жителька Олена Гайворонська розповідає, що тримати корову нині не вигідно, бо доволі важко продати домашні сир чи молоко. Купувати майже нікому, прибутки мізерні.
– Пасовища є, а пастухів зовсім немає. Кажуть, що в Бобриках – селах над Кодимою – вже платять до півтори тисячі гривень в день, а пасти нікому. Ми ж пасемо череду самі. Стосовно заготівлі кормів, то на околицях Любашівки ще можна відшукати клаптики нерозораної невдоби, щоб трохи накосити сіна для своїх корів. Базарні ціни «кусаються»: кілограм макухи коштує 12 гривень, клумачок дерті – 200 гривень, – розповіла Олена Гайворонська. – У літню спеку є проблема з водопоєм тварин, бо місцевий м’ясо-молочний комбінат безконтрольно скидав неочищені стоки в нашу долину. Тепер у ближньому ставочку вода непридатна. Тож гонимо корів під автобаном Одеса – Київ до ставка Високого, де вода набагато чистіша, а водойму облюбували сотні диких качок. Щоправда, вже давненько не ллється смердючий потічок із заводу. Кажуть, що підприємство, де вироблялися твердий сир і масло, закрилося. Можливо, молока для переробки не вистачає, бо, як бачимо, череди рідіють з дня у день.
Також пані Олена розповіла, що утримування корів суттєво подорожчало. Так, на півторарічне вигодовування телички з теляти вона затратила близько 50 тисяч гривень, а виручила лише половину. Іноді тваринам потрібне і лікування, послуги ветеринара також не дешеві.
Молочний бізнес родини з Ясенового
В селі Ясенове Перше Зеленогірської громади ще 2008-го селяни виганяли в череду майже 150 корів. Зараз на пасовищі біля великої водойми, що використовувалась колись для зрошування навколишніх полів, і тридцяти тварин не набереться.
Колись десятки місцевих селян поспішали на обіднє доїння, й околицю одразу заполоняв запаморочливий дух парного молока. Уміло та швидко працювали доярки, й у дійниці лилося білосніжне молоко. Коли доїння завершувалося, вервечка жінок із відрами поспішали до підводи заготівельниці Тетяни Турської.
Приймав продукцію її чоловік Микола, який виміряв молоко і занотовував дані у блокнот. А його дружина разом із помічниками саме закінчувала доїти власних корів. Тоді у Турських було дванадцять корів – найбільше в селі. Ще вони мали і пару гнідих, чимало свиней та птиці.
Управлятися з чималеньким господарством батькам допомагали діти. Вони приганяли з пасовиська і прив’язували до стійла корів. Пізніше на підмогу підоспіли онуки, яких дідусь із бабусею мають вже одинадцять. Також подружжя займалося заготівлею молока та започаткувало невеличку сімейну справу.
Цілих 35 років Турські щотижня возили до Одеси на «Привоз» власну молочку та випічку, які миттєво розкуповувалися постійними покупцями. Цим молочним бізнесом «підняли на ноги» свою велику родину.
«Будемо господарювати, доки сил вистачить»
Нині корів у хліві Турських залишилося лише дві – пані Тетяні після перенесеної хвороби вже важко доглядати велику кількість тварин і тричі на день їх доїти.
– Захворівши, вже не змогла біля печі стояти, щоб сир відігрівати і смаколики пекти для продажу, – розповіла Тетяна Турська. – Тепер тримаємо корів лише для власних потреб та приготування гостинців дітям з онуками, які живуть в Одесі та Миколаєві. Задля сіна городи засіваємо суданкою і еспарцетом та маємо для покосу невеличку долину. Клаптик землі залишили під картоплю, гарбузи та іншу городину. На паї отримали пшеницю, а кукурудзу викупимо у сусіда. Кормів для худоби вистачить.
В череду подружжя гонить одну корову, яку пасе їхній син Сашко з онуками, а другу – припинають на власному городі.
– Ми вирішили – будемо господарювати з чоловіком, доки сил вистачить, – каже пані Тетяна.
На сільському кутку, де мешкають Турські, не так давно нараховувалося 130 голів, зараз залишилося 28. І по пальцях можна перерахувати господарів, які утримують по декілька корівчин.
ЦИФРА
Станом на серпень 2026 року у приватному секторі країни нараховується понад пів мільйона голів великої рогатої худоби.Згідно з даними Головного управління статистики в Одеській області, станом на 2026 рік в регіоні налічується приблизно 78,1 тисячі корів. Загальна кількість великої рогатої худоби становить понад 131 тисячу голів.
