Валентина Мемей (у дівоцтві Спринсян) родом із села Нестоїта — одного з найстаріших сіл області і України. Сьогодні пані Валентина з родиною проживає у Сполучених Штатах Америки — повномасштабне вторгнення змусило покинути рідне село. Про те, як живеться родині за кордоном, та спогадами про отчий дім, звичаї і традиції ділиться пані Валентина з читачами «Одеського життя».
— Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, мій брат, який живе в США, почав кликати нас до себе. І переконав у необхідності переїхати до Америки. Так ми опинилися тут, — розказує пані Валентина.
Читайте також: Одеська область експортує кулінарний делікатес
Сім’я швидко адаптувалася за кордоном. Може тому, що тут було рідне плече, а може завдяки характеру та звичці працювати і досягати успіху. Молодші вчаться, старші працюють. Як каже пані Валентина, не сидять на дотаціях від держави. Вже самі є платниками податків.
Діти мають друзів, досконало володіють англійською. Пані Валентина зізналась, що їй мова дається трохи важче, бо в школі та інституті вчила німецьку. Але переконана, що мовний бар’єр з часом буде подолано. Жінка каже, що місцеві дуже добре ставляться до українців. Все добре, однак душа болить за Україною, за селом. І не дивно, що наша розмова 28 серпня, коли село Нестоїта відзначало своє храмове свято, навіяла спогади.
— Цього дня наше село ставало особливим. Я це свято дуже любила і чекала, — згадує пані Валентина. — До нього ретельно готувалися. Починалася підготовка, мабуть, за місяць, а то й більше. Починали з хати. Її потрібно було викрасити, вибілити, переклеїти шпалери, де було потрібно. Щоб все сяяло. На вікнах чисті і нові фіранки. Призьби на хаті та шуба — пофарбовані синьою фарбою. Обмостка фарбована сажею, розчиненою у воді з вапном. Коли хата і подвір’я причепурені, починалося приготування їжі.
Готували багато, бо ніхто не знав, скільки гостей буде на Пречисту. А в село їхали всі, хто мав там родичів, батьків, кумів.
— До цього дня гнали багато горілки — сливової, абрикосової. До свята обов’язково потрібно заколоти кабана, наробити ковбас і копченого м’яса. Напекти піч хліба, ще піч пряників з маком і варенням. Наварити холодцю з півня. Насмажити казан котлет і сирників із солоного сиру. Натушкувати мʼяса, накрутити голубців казан. Зробити бабку в печі, спекти торт, зварити кисіль з молока і вишень.
А ще обов’язково — бігус (страва з капусти, перцю, моркви, цибулі та помідорів). Баклажани, перець, фарширований морквою. Кровʼяна ковбаса, мʼясна ковбаса. Стіл ломився. І ще квас домашній, холодний, з погреба. Накривали стіл і чекали гостей, — розповідає жінка.
Коли я попросила пані Валентину поділитися рецептом традиційної нестоїтської страви, вона сказала: «Я розповім вам про хліб, який є головним на святі».
— Мама завжди казала, якщо вдасться хліб на свято, то вдасться все. Бо ніяка страва на святковому столі не могла перевершити смак хліба з печі. На стіл його ставили у спеціальні високі вази.
Для хліба потрібно було якісне борошно з місцевого млину. Батько був млинарем і знав, з якого борошна виходить найсмачніший хліб. Тому борошно готувалося заздалегідь. Потрібні також якісні домашні дріжджі — фрикацеії. Мама дуже прискіпливо до цього ставилася, — пригадує пані Валентина.
У ці дні з далекої Америки пані Валентина шле вітання землякам. У Нестоїті вона прожила сорок п’ять років, з яких двадцять два працювала вчителькою.
— Наша Нестоїта — єдина на всій планеті — колоритна і неповторна. Тільки наше село ділиться на Кріпаки і Молдовани, Царани і Нахалівку. Тільки наші люди і посваряться, але й допоможуть. Такі ми.
Хочу сказати, що війна це не лише про територію, яку хоче захопити ворог. Це про нашу ідентичність: про нашу мову, про нашу віру. Якщо ми збережемося, збережеться Україна
Пекли хліб зазвичай у четвер або суботу. Напередодні ввечері до хати з комори заносилося велике дерев’яне корито. У нього мама просівала борошно і накривала ковдрою. Були дві спеціальні ковдри, які використовували тільки для хліба і зберігали окремо.
Мама з вечора замочувала дріжджі з цукром, борошном і теплою водою, укутувала і ставила в тепле місце. Як тільки вони підходили, починався процес замішування. На плиті було гаряче молоко. Його мама лила у борошно, робила ніби заварне тісто. Тоді додавала розведені дріжджі, сіль, олію, могла ще додати сироватку, що залишилася після проціджування м’якого сиру. І починала вимішувати до тих пір, доки корито не залишалося чистим — щоб до нього нічого не приставало. Тісто вона укутувала і залишала.
Вночі вставала двічі, щоб перемісити його і перевірити, чи не охололо. Звечора тато приносив дрова, які теж ретельно відбиралися, — мали бути сухі, дубові, бо дадуть кращий жар.
Читайте також: Як з’явилася вежа з курантами в старовинному селі Нестоїта
О п’ятій ранку хліб переминався ще раз, і мама починала готувати дека: змащувала їх олією і розкладала на краю печі, щоб вони теж були теплі. Потім починала виробляти хліб і розкладати його по деках.
У хаті панувала тиша, тільки в печі потріскували дрова. Коцюбою дрова постійно перегортали, щоб піч прогрілася рівномірно, черінь дзвеніла, а цегла ставала світлою. Тоді піч вважалася готовою до випікання. Виробивши хліб, завжди залишали невеличкий шматочок тіста для парпалака — це розкатаний шмат тіста, який випікався безпосередньо перед вогнем у печі, він був подзьобаний виделкою і ми його їли ще гарячим із сіллю та олією.
Потім жар вигортався на край печі і спеціальною хлібною лопатою хліб садився у піч. За один раз випікали не менше дванадцяти хлібів. Закривали піч заслінкою і починали прибирати в хаті.
Через півтори години хліб діставали з печі. Перший хліб мама передавала батькові, він його цілував і клав на спеціально підготовлене застелене місце на бік, щоб охолонув. Обов’язково накривали «хлібною» ковдрою. Коли повністю охолонув, його виносили у велику хату, де він зберігався тиждень, а то й більше. Ще була така традиція: позичати хліб сусідам. А коли вони пекли, то віддавали свіжий. Ось такий він, Нестоїтський Хліб!
Читайте також:
У п'ятницю, 19 червня, мешканцям Одеси та передмістя варто заздалегідь зарядити гаджети та павербанки. Через… Read More
Кінець робочого тижня порадує одеситів та мешканців області ідеальною літньою прохолодою. Завтра, 19 червня, у… Read More
Незважаючи на те, що Одеська область першою приєдналася до урядової програми безкоштовного харчування для учнів… Read More
Українські чиновники масово переходять на цифрові гроші — за 2025 рік вони подали 2861 декларацію… Read More
З 1 червня 2026 року в Україні розпочався етап масштабного підвищення тарифів на воду. Філія… Read More
Один із головних символів Одеси — знаменитий напівциркульний будинок на Європейській площі — у критичному… Read More