Новини Одеси та Одеської області

Їли котів, собак, жаб, мишей, пацюків: зі спогадів одеських очевидців голодомору

Їли котів, собак, жаб, мишей, пацюків: зі спогадів одеських очевидців голодомору

Терор голодом, запроваджений сталінським тоталітарним режимом в Україні, заподіяв смерть мільйонам українців. За період з квітня 1932-го до листопада 1933-го на наших родючих чорноземах голодною смертю загинуло понад 10 мільйонів людей.

Водночас з України за кордон експортували 1,72 мільйона тонн зерна, у 1933 році – 1,68 мільйона тонн. Така кількість хліба цілком могла врятувати голодуючих.

Забирали все їстівне і добротні речі

Мамусю, їсти! Татку, їсти,—

Надриваються малі.

Все забрали комуністи —

Голод на селі!

Фольклор.

Влітку 1932 року кремль визначає для України нереальні плани хлібозаготівлі, що стало причиною застосування репресій за невиконання хлібоздачі.

Особливо важке становище склалося в Одеській області взимку 1932-33 років. Продзагони «вимітали» з сільських хат все їстівне. Забирали й добротні речі: чоботи, хустки, кожухи, знаряддя праці. Награбоване звозили у Любашівку. Неподалік залізниці височіли величезні кагати з кукурудзою, а поодаль з надією здобути замерзлий качанчик кукурудзи стояли голодні селяни. 

«Запропонувати прокуратурі виявити, хто винний по Любашівському й Троїцькому районах, що вилучення хліба у твердоздатчиків до цього часу досягло лише 20%». (З Постанови Одеського обласного виконкому від 5.12.1932 року.)

В листі секретаря Любашівського райвиконкому від 23 березня 1933 року зазначалося, що у районі зареєстровано 2071 випадок опухання і 737 смертей від голоду. Багато померлих лежали просто на битих шляхах і сільських вулицях. Лише в селі Ясенове Друге померли 168 дорослих та 137 дітей. Частими були випадки людоїдства.

Меморіал. Селище Любашівка

Меморіал. Селище Любашівка

Свідок голодомору із Любашівки Віра Гибець, 1924 року народження, розповідала:

— Батько помер, коли мені було 2 роки. Мати залишилася з трьома дітьми. Я була найменшою і добре пам’ятаю 33-й рік. Мати працювала в колгоспі за тарілочку латури (каші) з кукурудзи. Уповноважені забирали з хати все, всі продукти, корову забрали, навіть 2 яйця з підвіконня. За заховану кукурудзу маму хотіли засудити.

Ми всі пухли з голоду. Їсти не було що, тому їли лободу, збирали мерзлу картоплю. Мати не витримала наруги, шкіра потріскала на її ногах. А влітку в полі під час шаровки впала і померла. Це було саме перед жнивами, просила мене, бідненька, хоч вишеньку їй знайти та принести. 

Миші і пацюки — кислі, а жаби — солодкі

У пам’ять про жертв Голодомору

— Взимку люди їли дохлих коней. Коли настала весна, «йшли пастися». Їли лободу, кропиву, липу — усе, що можна. Односельчанка Секлета говорила, що миші і пацюки — кислі, а жаби — солодкі. Їла вона котів і собак. Завдяки цьому вижила. А її мама Маланка померла. Семену Лисаку, що збирав мертвих і звозив на цвинтар, сказали, що Маланка вмерла. Він приїхав її забрати, а вона ще жива. Каже: «Семене, випряжи коней, нехай попаcуться, а ти відпочинь. Я скоро помру. Навіщо тобі їхати другий раз?» Він так і зробив. Почекав, поки вона помре, а потім відвіз її на цвинтар, — ділилася споминами Марія Лазаренко з Гвоздавки. — У моєї тітки Лукери від голоду померли чоловік, п’ятеро дітей і свекор та багато родичів в інших селах. Копали великі ями і в таких братських могилах щодня закопували по двадцять-тридцять чоловік. 

План на куркулів, котів і собак

У Постанові Одеського обкому від 27 грудня 1932 року зазначено: «У п’ятиденний термін відправити до концтабору 500 чоловік куркульських контрреволюціонерів, які проявили свою злість і ворожість до радянської влади…» 

Батьки, рятуючи дітей від смерті, намагалися вивезти їх до міст, залишали на вокзалах, біля лікарень, державних установ, а то й просто на вулицях. 

1933-го в селах майже зникли коти і собаки — їх з’їли голодні селяни. Тварин, що вижили, відловлювали працівники заготівельних контор за вказівкою високопоставлених «шарикових».

28 грудня 1933 року заступник наркома зовнішньої торгівлі Мойсей Фрумкін інформував уповноваженого Наркомзовнішторгу УРСР Михайла Каттеля про те, що в Україні у 1932 році було заготовлено 726 тисяч собак і 697 тисяч котів, а за 11 місяців 1933 року відповідно — 647 тисяч і 938 тисяч. Чиновник вимагав виконання чергових планових завдань: 1 мільйон котів та 800 тисяч собак. 

Дітей в ясла возили на підводі з мерцями

Лідія Григорук

Лідія Григорук

На Савранщині вшануванням пам’яті жертв Голодомору переймалася нині покійна Лідія Григорук. З чоловіком Михайлом вони дослідили 9 братських могил в селі Полянецьке, де були поховані 733 особи, записали спогади і встановили три хрести. Вона, уродженка села Плоске, що на Балтщині, розповідала:

— Мого діда, заможного селянина, розкулачили і забрали все майно, а також всі хати, збудовані для його п’яти дітей. В голодування дідусь з бабусею померли, мій батько власноруч їх поховав. Звичайно, їсти не було що, тому батько на світанку квапився на роботу, де працюючих колгоспників трішки підгодовували, а мене забирали в ясла. Пам’ятаю, що живих дітей чомусь возили на підводі разом з мертвими. Одного разу мене посадили поміж мерців, поверх яких, мов наречена, лежала молода дівчина у вінку.

У пам’ять про жертв Голодомору українці всього світу запалюють свічку пам’яті і творять поминальну молитву за померлими.

Свічки у пам’ять про жертв Голодомору

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Висловіть вашу думку. Це важливо.
Підписатися
Сповістити про
guest
0 коментарів
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Ще за темою
Всі новини

купить квартиру в Одессе

Вибір редакції

Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: