З початку військових дій в Україні багато хто (хтось вимушено, а хтось – цілком усвідомлено) покинули свої будинки. Не минула ця доля і багатьох одеситів, незважаючи на те, що, порівняно з іншими українськими містами, у нас зараз відносно спокійно.
Тим не менш, «хвиля» евакуації накрила далеко не всіх – багато наших земляків віддали перевагу залишитися в рідному місті. Чим мотивують вони своє рішення?
«Одеське життя» поспілкувалося з деякими відомими одеситами, які свідомо відмовилися покидати місто. Ми поставили їм кілька запитань: чому вирішили залишитися? Що допомагає триматися в такий нелегкий час? Чи вважаєте Одесу “русским городом”? Що побажаєте одеситам? Чим займетесь у День перемоги?
Сергій Божко, художник: буду ставитись до всього цього, як до кіно
Сергій Божко
В евакуацію їхати і не думав, бо там мені точно було б гірше, ніж тут. Здебільшого – тому що не міг би чимось допомогти тим, хто залишився.
Морально триматись зараз допомагають кілька речей. Перше – фізична праця. Друге – ставлення до того, що відбувається: у перші дні, коли було страшно, а було дійсно дуже страшно, я вирішив, що ставитимуся до всього цього, як до кіно. Ось яку картинку показують, то дивимося. Роби що має, і будь що буде!
Чи російське місто Одеса? Та зараз у мене від слова «російська» відразу у вусі стріляє і злегка нудить. До війни я в російський більярд грав, а тепер усе, тільки в американку.
Одеситам у місті я можу побажати перемоги, як і всій Україні. Щиро вірю, що незабаром це станеться. До речі, віра у перемогу теж допомагає морально триматись!
Про те, що робитиму в День перемоги, на думку спадають усілякі дурниці… Такі, як оргія, але мені таким займатися не можна. Я ж одружена людина!
Юлія Верба, письменник: Песимізм – розкіш, який євреї не можуть собі дозволити!
Юлія Верба, автор книг «Молдаванське поріддя» та «Одеська сага»
Я вдома. Чому я маю кудись бігти? З якої радості? Плюс убитий батьками кодекс Молдаванки – «не ябедничай, дерись чи здохни!» – жодного разу не підводив.
Допомагають триматися три речі: 26-й псалом «Господь – Спаситель мій – кого вбоюся?», цитата коханої Голди Меїр («Песимізм – розкіш, яку євреї не можуть собі дозволити») та мої діти, яким для виживання потрібна мати, здорова фізично та психічно.
Фраза про «російське місто» викликає сьогодні, скажімо так, крайню міру подиву. Ми дуже зрозуміло і російською пояснили: «Російський корабель, йди на …уй». А ми тут, ми боронимо Маму. Ми з мамою. Ми Маму не покинули. І вона також нас захищає. Переможемо.
У День перемоги влаштую дворове гуляння і нап’юся. І манікюр негайно зроблю, бо дівчатка так не ходять!
Марія Галина, письменник-фантаст: Раджу Одесі бути жорсткішим!
Марія Галина
Ми свідомо повернулися до України перед війною. Смикнули через напівзакритий кордон із двома валізами, кинувши все. Живемо тепер на Фонтані, як я мріяла. Була впевнена, що війна почнеться, я ніби займаюся зв’язками літератури та соціального (за всякими непрямими ознаками), та й краще зустріти її тут, ніж там стогнати «Вибачте нас, дорогі українці!».
Коли бачу, що хтось називає Одесу «російським містом», відчуваю роздратування, як і більшість одеситів, сподіваюся, хоча говорю це російською, що, звичайно, парадокс. Морально допомагає триматися здорового глузду та зведення з фронтів. Про тверезий розум не скажу, у мене добрий винний льох!
Одеситам порадила б у жодному разі не здавати місто. Одеса, загалом, місто м’яке. Я б порадила бути жорсткішим. Те, що може сюди прийти, жодного відношення до того, що тут ототожнюють із Росією, не має.
А в День перемоги я нагодую кота і піду на море нарешті. Сподіваюся, всі, хто тут, всі добрі, зберемося разом, щоби відзначити.
Володимир Комаров, актор “Маски-шоу”: Тут я народився, тут я й помру!
Володимир Комаров
Я точно залишаюся, не хвилюйтеся! Бо як співав Ганькевич, «тут я народився, тут і помру…»
Допомагає моя віра в це місто, в якому моряки завжди стояли міцно, в будь-яку війну. Гумор допомагає, наша звичка не опускати руки, постійна посмішка на обличчі. Допомагає вся Одеса – наша вільна, вільна.
Одеса – не російське місто, у нас 120 національностей різних та одна спільна – одесит. Російська мова хіба що в мові може переважати, та й то не впевнена.
Вірте в нашу перемогу, нікуди ми не дінемося, все буде гаразд! А вже я в День перемоги, незважаючи ні на що, п’ятдесят грамів накачаю.
Далі буде…
