Незважаючи на виття сирен та «прильоти», Одеса все ж таки залишається, по суті, тиловим містом. А одесити намагаються налагодити нормальне – наскільки це можливо під час війни – життя. Навіть дитсадки міська влада вирішила відкрити. А восени, можливо, – і до шкіл дітей відправити.
Наскільки це реально та що робить місто для безпеки наших дітей, читачам «Одеського життя» розповіла директор департаменту освіти та науки Олена Буйневич.
Олена Буйневич
Замість бабусь та дідусів
Виїжджати за кордон добре як турист, а не біженець. У цьому сьогодні переконалися багато одеситiв. І почали повертатись додому – на роботу виходити. Ось тільки як залишити без нагляду малюка? Адже з початком рашистської агресії дитсадки в Україні перестали працювати.
– У кого є бабусі та дідусі – це ідеальний варіант, – переконана Олена Буйневич. – Але у багатьох сім’ях їх немає. Тому дітей батьки змушені брати із собою працювати. Можна побачити малюків у кабінетах мам-лікарів, у мене в приймальні дитина співробітника регулярно перебуває. Але ще сумніше, коли діти залишаються вдома самі. Деякі з них настільки вразливі, що якщо поряд немає дорослого, після сирен повітряних тривог їм доводиться проходити корекцію психоемоційного стану.
Звичайно, батьки прагнуть уберегти свою дитину і від нервового зриву, і від небезпеки, що загрожує їй. Але, на жаль, безпечного місця в Україні сьогодні немає. А відкриття дитячих садків все ж таки допоможе ситуацію якось вирішити. Звичайно, за умови обладнання в садках первинних укриттів. А облаштувати їх на практиці можливо лише у половині одеських дитсадків.
Про вимоги для дитячого укриття
– Фактично такі укриття є підвалами чи цокольними поверхами, – пояснює Олена Буйневич. – У червні ми отримали документ із методичними рекомендаціями щодо їх облаштування. Вони досить нескладні та здійсненні. У бомбосховищі, наприклад, вентиляція має бути проведена спеціально. А в первинному укритті досить природною – тобто коли для надходження повітря є, припустимо, віконце. Нема в документі й вимоги двох виходів – вистачить одного. Але все-таки в більшості укриттів вони є просто були спочатку.
А ось запасне джерело електроенергії – ліхтарі – має бути неодмінно. Обов’язково повинні перебувати у сховищі засоби для локалізації пожежі, аптечки, вода.
Передбачити потрібні й мінімальні гігієнічні умови. За словами Олени Буйневич, туалети у багатьох таких підвалах є. А якщо ні – треба запастись дитячими горщиками. Адже малеча, зрозуміло, навіть півгодини іноді терпіти не можуть.
– Думаю, ми все життя пам’ятатимемо, як це виглядає, – ділиться голова департаменту освіти. – Підвал із звичайними сірими стінами. У ньому встановлені дитячі стільці, ліжечка. Іграшки та килимки – для того, щоб це було хоча б не так сіро і не так страшно. Видовище, м’яко кажучи, гнітюче.
Кому довірять малюків?
Довірити свою дитину батьки готові тим, хто зможе захистити їх малечу. І для цього всі співробітники одеських дитсадків обов’язково пройдуть спеціальну підготовку .
– Ми попросили спеціалістів ДСНС, департаменту муніципальної безпеки, лікувальних установ підготувати наш персонал. І це не лише перша медична допомога, а й навички надання дітям першої психологічної допомоги, та найголовніше – дій у разі повітряної тривоги, – розповіла Олена Буйневич. – Вихователь зобов’язаний чітко розуміти, що він має робити у момент, коли цей сигнал пролунав.
Місць вистачить усім
Влада обіцяє, що запрацює дитсадки в липні-серпні. Але заявки на місця у групах надходять до департаменту з початку літа. Батьки, змушені віддати своїх малюків у сади, побоюються пропустити їхнє відкриття.
– Хвилюватися не треба, – запевняє директор департаменту. – У кожному дитячому садку є зазвичай батьківський чат. Туди надійде повідомлення, що у садку відкривається група. І якщо ви працюєте і вам необхідно залишити дитину, заявіть про це. У дитсадках, де притулків немає, з’явиться оголошення про те, що група відкривається у сусідньому садочку. І вашу дитину туди тимчасово приймуть. При цьому місце в дитсадку, куди він ходив раніше, за ним збережеться до кінця воєнного стану.
Групи, за словами Олени Буйневич, будуть дуже маленькими – по 10-12 осіб. І насамперед у них прийматимуть дітей, чиї батьки працюють офіційно.
– Я противник нелегального працевлаштування, проте ми маємо жити насправді. Розуміємо, що багато хто працює неофіційно. Є й ті, хто займається приватним бізнесом. І я думаю, що місць у дитсадках вистачить для всіх, хто їх потребує, – заспокоїла чиновниця.
Малята сумують за своїми садками. А вихователі – по роботі. До того ж, з березня отримують вони лише дві третини окладу. Деякі з них не припиняють спілкуватися зі своїми вихованцями – хоч онлайн. Записують і показують малюкам розвиваючі ігрові відео.
– Дітям це дуже потрібно, – переконана Олена Буйневич. – Дасть Бог, війна закінчиться нашою перемогою. Але лише дорогоцінних днів дитинства дитині ніхто не поверне. І ми повинні постаратися, щоб дитячі спогади залишилися світлими.
За парти чи на дистанційку?
Поки рашистські фейкомети періодично видають інформацію про розміщення на територіях одеських шкіл вогневих позицій, у Міністерстві освіти України пропонують із 1 вересня знову повернути українських школярів за парти. Щоправда, лише за умови гарантій безпеки – тобто наявності тих самих первинних укриттів. Інакше діти навчатимуться на дистанційці.
– Готуватися до очного навчання ми маємо у будь-якому випадку. Але розуміємо, що оцінюватимемо ситуацію в серпні, – пояснила Олена Буйневич. – Ніхто дітей під ракетами марширувати вулицями не пустить.
І сьогодні одеські освітяни готуються до змішаного навчання. За бажанням діти можуть навчатися онлайн. А там, де це буде потрібно, відкриють і очні класи. Адже батьки, які працюють, не готові залишати свою дитину «віч-на-віч» з повітряною тривогою. Тому місто готує для хлопців та їхніх учителів укриття. Щоправда, обладнати їх можна лише приблизно половині одеських шкіл.
– Є школи, де підвали – просто простір для комунікацій. Висота стелі там – до одного метра, – розповіла Олена Валеріївна. – І ніхто їх не використовуватиме як укриття. Водночас очні класи можуть працювати у сусідньому навчальному закладі.
На підручники не розраховуємо
Ще одна проблема, яка очікує учнів та їхніх батьків у новому навчальному році – дефіцит шкільних підручників.
– Книжок нам і так не вистачало в окремих паралелях, – зізнається директор департаменту. – А зараз дуже багато підручників відвезли. Або залишили вдома, і нема кому їх здати. Тому ми дуже рекомендуємо завести за літо електронну книгу або планшет. Абсолютно всі підручники є у відкритому доступі до інтернету, і ними можна користуватися. А там, де книг не вистачатиме, треба поставитися до цього з розумінням. Сьогодні розраховувати на те, що отримаємо підручники, ми не можемо.
Навчання за кордоном: є варіанти
Вчитися онлайн у своїх школах зможуть і діти, які зараз перебувають в евакуації за кордоном. Водночас у більшості країн, які прийняли українських біженців, вимагають, щоб дитина відвідувала місцеву школу.
– У зв’язку з цим дуже багато батьків просять – давайте ми навчатимемося паралельно. І в Польщі, наприклад, і в Одесі. Але такі навантаження будуть дуже шкідливими для дитини, – переконана педагог. – Кількість навчальних годин, яка йому на тиждень належить, перевищувати не можна. Дитина фізично не зможе витримати дві школи – навіть якщо ми зробимо онлайн-навчання у другу зміну.
Ідеальний варіант, вважають фахівці, – навчання екстерном. У цьому випадку дитина, відвідуючи школу за кордоном, отримує й навчальні плани з України. І у зручному йому режимі дивиться уроки з основних предметів на сайті департаменту освіти Одеської міськради, контактує з учителем. А наприкінці року отримує свою атестацію.
Є й інша нагода. Дитина, навчаючись за кордоном, дивиться уроки з предметів, які там не викладають: українська мова та література, історія України. А коли приїжджає додому, повертається до своєї школи, здає ці предмети та подає документ про те, що він навчався в евакуації. У цьому випадку його буде переведено до наступного класу.
* * *
В загальному, головне – вчитися. А форму навчання можна вибрати будь-яку.
Але одесити таки сподіваються на мирні зміни до 1 вересня.
– Я дуже сподіваюся, що все це скінчиться. Бо сил немає ні у нас, ні у дітей, – зізнається Олена Буйневич. – Ми ж розуміємо, в якому емоційному стані є люди. Особливо після таких трагедій, як у Кременчуці…
