У міській клінічній лікарні №10 працюють представники декількох медичних династій. Серед них – сім'ї Ковальчуків і Борисових. Анатолій Віталійович Ковальчук, кандидат медичних наук, завідувач операційного блоку №1, хірург, і Олександр Валентинович Борисов, доктор медичних наук, професор, завідувач урологічного операційного блоку №2, уролог, пропрацювали в лікарні понад 40 років. Вони пройшли шлях від лікування класичними методами до застосування методів високотехнологічної медицини з використанням КТ, МРТ, ендоскопії та лапароскопії. Їхніми слідами пішли і діти: Олександр Ковальчук, Сергій і Костянтин Борисови. Спільна справа – медицина, але у кожного свій шлях, свої інтереси і особлива професійна доля.
Кожен день лікар стикається з болем, хворобами, кров’ю, людськими трагедіями і надією. Скільки ж потрібно любові до професії, щоб протягом десятиліть нести на собі цей тягар, бачити в ньому не тільки тяжкість, але і вищий сенс свого життя. Особливу повагу викликають ветерани медицини, які передають свою любов до справи, знання і досвід не тільки колегам, але й власним дітям.
Анатолій Ковальчук за майже півстоліття лікарської практики провів тисячі операцій і врятував сотні життів. Але перше чергування в лікарні в 17 років пам’ятає досі.
– Треба було лише віднести пробірку в лабораторію, перевезти пацієнта, – згадує він. – Але в кінці зміни привезли чоловіка з розбитою головою. Сказали: «Потримай». А у нього – величезна рвана рана. Кров тече, я дивлюся – і раптом відчуваю, як ноги підкошуються. Колеги: «Ти блідий, у тебе непритомність! На вулицю – швидко!». Вдома заявив: «Все, буду моряком». Але…
Але саме лікарі-сусіди, які жили на одному сходовому майданчику (зокрема відомий одеський хірург, представник ще однієї медичної династії десятої лікарні – Мустяца), допомогли йому знову повернутися обличчям до медицини.
На другому курсі медінституту він вперше опинився в операційній. Один зі старших сказав тоді: «Якщо студент на другому курсі прийшов на операцію – з хірургії вже не піде». Так і сталося.
– Перші операції – апендицити, ліпоми – робив ще студентом, – згадує Анатолій Віталійович. – Перший самостійний випадок – у 72-річної пацієнтки. З тієї операції все і почалося.
Особливо запам’ятався пацієнт із важким панкреонекрозом. Він вижив після семи операцій і тепер дружить з лікарем – живуть по сусідству.
– У молодості думав: десять років – і я майстер. Потім зрозумів: хірургія – нескінченний шлях. До сорока років ти працюєш на авторитет, після – він працює на тебе.
Складними стали 1990-ті: вчитися було ні в кого, відео – ніде дістати. Все освоював сам. Але впорався.
Сьогодні допомагають технології: КТ, МРТ, ендоскопія. Однак, за словами Анатолія Віталійовича, молодим лікарям не вистачає клінічного мислення.
– Симптом – відразу КТ. А треба думати, аналізувати, будувати клінічну картину. Справжній лікар починається з голови, а не з кнопки.
З початку війни стало більше пацієнтів – майже на третину. Стрес, фізичне навантаження, брак часу. Книги, музика, йога, подорожі – все це відійшло на другий план.
Особлива напруга – перед операціями: пацієнти хвилюються, бояться не прокинутися.
– Не знаєш, що сказати, – говори правду. Роби як треба. А як не треба – не роби, – розмірковує лікар. – І ще: співчуття та емпатія повинні поєднуватися з внутрішньою жорсткістю. Без неї не візьмеш скальпель. Але головне: хірург – це завжди команда. Один в операційній ти – не герой.
Син Анатолія, Олександр Ковальчук, з дитинства мріяв стати хірургом, асистував батькові з перших курсів. Але пізніше вибрав рентгенологію.
– Одного разу батько сам сказав: «Може, тобі не варто йти в хірурги». Зараз радіє моєму вибору, – говорить Олександр. – Ми працюємо разом – тільки на різних етапах загальної діагностики та лікування.
Олександр Борисов – представник ще однієї медичної династії. Питання вибору професії перед ним не стояло: батьки – лікарі, і з дитинства він знав, що піде їхнім шляхом. Урологія привабила його як високотехнологічна хірургічна дисципліна з величезними можливостями розвитку.
У відділенні, де він працює, немає вузької спеціалізації: кожен повинен вміти все. Це принцип, якого він і дотримується.
– За 41 рік у хірургії було багато незвичайного, – розповідає Олександр Валентинович. – Один пацієнт – 70 каменів у сечовому міхурі! А одного разу оперували аденому простати вагою майже 800 грамів. Це унікальний випадок.
У сусідньому кабінеті – «музей каменів», витягнутих за роки практики. Зараз колекція майже не поповнюється – камені дроблять лазером і не витягують цілком.
На стінах його кабінету – дипломи, сертифікати, підтвердження участі в міжнародних форумах і стажуваннях: Іспанія, Швеція, Австрія. Завдяки досвіду, отриманому в ГКБ №10, лікар став затребуваним учасником зарубіжних конгресів. Зараз – тільки онлайн.
Дружина Борисова – Світлана Миколаївна – лікар-акушер-гінеколог, кандидат медичних наук. Можливо, професія батьків вплинула на вибір синів. Обидва не роздумуючи пішли в медицину. Обидва стали урологами.
Зараз Сергій і Костянтин Борисови працюють у відділенні урології та трансплантології, обидва – кандидати наук. Сергій працює над докторською дисертацією.
Війна змінила багато чого в житті кожної людини, і лікарі – не виняток. Роботи стало більше, часу на відпочинок – менше. У родині лікарів обговорення медичних питань часто продовжується і вдома. Можливості подорожувати, присвячувати час своїм хобі практично немає.
Олександр ФЕДОРОВ,
Ірина ДОЛМАТОВА,
члени Міжнародної федерації журналістів
Читайте також:
Одеська область активно готується до можливих масових відключень електроенергії. За участю міністра внутрішніх справ Ігоря… Read More
Працівники КП «Теплопостачання міста Одеси» усувають аварії, що сталися після випробувань систем перед початком опалювального… Read More
Міськрада Арциза вирішила підвищити ціни на водопостачання та водовідведення. За словами мера Сергія Парпуланського, інакше… Read More
З 1 січня 2026 року стартує нова державна програма профілактичних медичних оглядів. Всі українці віком… Read More
НАБУ та САП завершили розслідування проти виконуючої обов'язки директора КП «Міжнародний аеропорт Одеса». Її підозрюють… Read More
Сигнал повітряної тривоги на Одещині хочуть вмикати не по всій області відразу, а тільки там,… Read More
