На Одещині герой-чорнобилець взявся замість яблук вирощувати гранати

З пекла радіації

Днями мені зателефонував Петро Мургоч, відомий у Рені герой-чорнобилець, і наполегливо пропонував саджанці граната, які він розвів на своїй присадибній ділянці.

— У мене є два сорти – червоний та рожевий, дають дуже багатий урожай, – почав натхненно розповідати Петро Миколайович. — Знаєте, коли після перших приморозків опадає листя, то дерева схожі на новорічні ялинки, прикрашені червоними кулями, — неймовірна краса!

Зрозуміло, мені захотілося на власні очі побачити красу саду Петра Мургоча.

Навесні 1986 року саме він, водій Ренійського порту, став одним із перших жителів міста Рені, який був мобілізований військкоматом на ліквідацію наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Але тоді, 1 травня, Петро Миколайович, який вів у колоні свою пожежну машину, не знав, що 26 квітня на АЕС сталася аварія. Тоді ще ніхто про це не знав – уряд приховував від народу інформацію.

Читайте також: 40 днів під Чорнобилем: як тваринник з Одещини під час аварії дезактивував техніку

З 6 травня Петро Мургоч розпочав роботу безпосередньо на території станції. Він займався дезактивацією: робив ходки до берега Прип’яті, набирав у машину воду – і змивав радіаційний пил із висотних будівель.

— Все проходило в режимі найсуворішої таємності: ми мали тільки займатися своїми безпосередніми завданнями, не вступаючи ні з ким у «зайві» розмови, — згадує Петро Мургоч. Нас кинули прямо у радіаційне пекло, і замовчували масштаби трагедії. Я бачив наслідки вибуху, подекуди валялися уламки, а сама радіація, зрозуміло, була непомітна. Але ми її відчували – у роті був металевий присмак і боліло у горлі.

— Працювали з восьмої ранку до восьмої вечора. Через два тижні моє самопочуття почало стрімко погіршуватися – почалися запаморочення, слабкість, нудило. А тут ще аварія: під час роботи на рукав моєї пожежної машини обвалився бетонний блок і перебив його навпіл. Через тиск води рукав почав інерційно гасати з боку в бік і раптом з усієї сили хльоснув мене по грудній клітці. Я отямився вже в лікарні в Іванковому.

У пам’яті про той період — а в так званій «зоні відчуження» Петро Мургоч пробув 40 днів – залишилися спорожнілі будинки та покинуті тварини.

– На наших очах їх розстрілювали як носіїв високих доз радіації, – розповідає Петро Мургоч. — Пам’ятаю, до нас прибилася вівчарка, яку ми підгодовували і ховали двадцять днів. Але зрештою розстріляли і її.

Відпрацювавши серед перших ліквідаторів, мешканець Рені ще кілька місяців лежав у лікарні.

У нього залишився накопичувальний дозатор — так вийшло, що його не здав. Цифра, яку цей прилад зафіксував, значно перевищує допустимий показник.

Згодом Петра Мургоча було нагороджено Орденом «Герой Чорнобилю» — найвищою державною нагородою за беззавітну мужність і героїзм у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Але ціна цього ордену – постійне, ось уже 38 років, перебування у лікарнях.

Гість із субтропіків — природний інсулін

Спираючись на свою тростинку, господар подвір’я повів мене до саду, де кілька локацій вже зайняті гранатами – деревами та розсадою. Розсади, як я прикинула, вже вистачить на закладку щонайменше пів гектара саду. І зупинятися наш герой не збирається. Він навіть почав викорчовувати свої виногради прекрасних столових сортів – щоб посадити якомога більше гранатів.

– Гранат у нас з’явився вісім років тому – дружина купила на ринку в місті Ізмаїл саджанці, – почав розповідати господар, подекуди використовуючи свою тростинку як указку. — Перші плоди, а дерево зазвичай показує себе на третій-четвертий рік, були вагою по 950-980 грамів, просто величезні! З кожним роком дерева давали все більше плодів, але вони, щоправда, поступово зменшилися в розмірах. Але подивіться, скільки їх! Сам з’їдаю по 3-4 штуки на день, дружина їх любить, діти та онуки, всіх родичів пригощаю.

— І знаєте, що я помітив? Гранати зміцнюють моє здоров’я. Я – діабетик, були випадки, коли потрапляв до лікарні з рівнем глюкози у крові 23 ммоль/л (максимум у моєму віці – 6,7). Так от, коли настає сезон гранатів, і я їм по 3-4 плоди щодня, або п’ю їхній сік, розбавлений водою, то практично відмовляюся від таблеток. Прочитав, що гранат називають природним інсуліном — так воно і є.

— Я помітив, що й загалом краще почуваюся. До того ж мій сад сам по собі «двигун», він не дозволяє розслабитися: як би ти себе не відчував, а треба працювати. Так, великі фізичні навантаження мені не під силу, але я працюю не поспішаючи, роблю передишки. Навіть влаштував місце для відпочинку з маленьким столиком – домочадці приносять мені на город чай.

У нас вже інжир дешевший за виноград

— Багато хто запитує, які гранати смачніші? – продовжує господар, розрізаючи соковиті  плоди, щоб пригостити. — Кожен смачний по-своєму. Червоний більш солодкий, рожевий – з приємною кислинкою. Моя дружина ніяк не може визначитися, який їй більше подобається. Всіх своїх знайомих, які мають землю, почав переконувати в необхідності закладати гранатові сади. Я не єдиний, хто вирощує розсаду. Вже бачив оголошення, що у наших краях саджанці гранату продають у селах Котловина та Владичень. Однорічні йдуть по 300 гривень, дворічні – по 350. А я готовий за пів ціни продати – аби хтось узявся закласти гранатовий сад. Було б у мене здоров’я, сам би цим займався.

Петро Миколайович вважає, що кліматичні зміни не можуть не позначитися на садах та городах. У нього самого, крім традиційних яблунь, груш та абрикосів, на ділянці вже з’явилися хурма та ківі. Щоправда, вони поки що не дають стабільних урожаїв, але ж прижилися!

А скільки жителів Рені та інших населених пунктів півдня Одещини розвели інжир?! Якщо ще років 40-50 тому дерева смоківниці взимку могли вимерзнути, оскільки не переносять температури нижче за мінус 9 градусів, то тепер інжиру – тонни. У пік сезону городники роздають його своїм знайомим просто відрами. Самі сушать та варять варення. Цього року на ринках добірний інжир можна було купити по 30 гривень за кілограм – він був дешевшим за виноград.

— Клімат змінюється – і незабаром замість яблуневих садів у нас з’являться гранатові, – каже Петро Мургоч. – А ви бачили, як гарно цвіте гранат? Це таке диво!

Насамкінець ліквідатор аварії на ЧАЕС похвалився своїми клумбами – він дуже любить троянди та тюльпани. Ці квіти дарують гарний настрій та допомагають відволіктися від «букету хвороб», що має герой-чорнобилець.

Читайте також:

• Чиї черевички носять балтські модниці?
• Як зірватися з «гачку» та радіти життю: поради від йога з Рені
• Як працюється під час війни водіям з Одещини