Чимало людей мудрого віку опинились зовсім самі – діти дорослі, мають власні сім’ї, живуть окремо. Коли немає рідних поруч, поглинає відчуття ізольованості та покинутості. Але цей сценарій – не для Ірини Нікогосян та Олексія Красільнікова. Вони, вдова та вдівець, під час війни вирішили зійтись, щоб далі продовжити свій шлях разом. Продовжити з музикою, піснями та спонтанними концертами – на радість усім оточуючим.
Ключові моменти:
Болград. На величезній площі розпочинається підготовка до масштабного міжнародного винного фестивалю. До заздалегідь встановлених наметів підтягуються винороби та крафтовики. Цього сірого листопадового ранку, мені здається, у всіх одне бажання – спочатку стаканчик гарячої кави.
Але ефект, що бадьорить, з таким же успіхом справляє дама в золотій сукні під яскраво-синьою мереживною накидкою. Намисто з алтинами та яскраве чільце на голові завершують образ – артистка!
Її появу на площі помітили всі, наче вітер змін приніс Мері Поппінс. Тільки вона – з бессарабським колоритом. З нею ще й – гармоніст. Він слідує тінню за своєю примою і душевно награє мелодію «Як тебе не любити, Києве мій!».
– Ми з Арциза приїхали, – звертається до мене жінка-прапор так просто, ніби ми знайомі тисячу років. – Пізно дізналися про цей фестиваль від своїх друзів із Болграда. Зателефонували, щоб записатися до концертної програми – нам сказали, що вона вже складена. Нас записали, але ми у списку шістдесяті, уявляєте? Я не можу чекати – у мене музика вже звучить усередині, розумієте? Льоша, давай про козака.
Гармоніст дає вступ – і жінка починає співати про козака.
Відкриття фестивалю заплановано на полудень, організатори свята лише встановлюють апаратуру, а на площі вже розпочався сольний концерт – у Ірини Савівни розгортається душа. Її зовсім не бентежить відсутність розспівування, вона відкашлюється, перепрошує – і продовжує. Її акомпаніатор майстерно згладжує незграбні моменти. Ось вони – Харизма та Віртуоз – збирають свого глядача.
Пізніше, коли фестиваль розпочався під фанфари, а на площі була тисяча людей, дует з Арцизу не знітився. Гості просто відійшли у бік, де смажили на вугіллі шашлики, і там продовжили свій окремий концерт. Люди були розчулені співачкою, яка вже озброїлася барабаном. Біля них весело танцювали маленькі роми.
Цього дня пара була нарозхват – їх запрошували ближче до столів, у свої компанії, просили виконати болгарські народні пісні. Хтось кидав жменю купюр на гармошку. Навіть бабуся, яка годину тому ледь-ледь вийшла з машини із сином під руку, у свої дев’яносто в танець пішла. І всі хотіли з дуетом сфотографуватись.
Ото не тим дають звання народних артистів!
У день фестивалю про дует ми дізналися небагато: Ірина Савівна у минулому викладачка фізики та математики. А її супутник-гармоніст – переселенець із Херсона. Разом живуть в Арцизі, у так званому військовому містечку – степ та степ навколо.
Пізніше ми зателефонували творчому дуету, і нам відкрилася дивовижна історія.
Олексій Красільніков, росіянин за походженням, жив у селищі міського типу Чаплинка, працював головним механіком у головному управлінні водного господарства Херсонщини.
Цей регіон завжди годував усю Україну овочами, з херсонських степів везли сотні фур солодких південних кавунів. Але це все не росло без зрошення – робота в Олексія Красільнікова, який дбав про справність обладнання, була дуже відповідальною. На кону завжди стояли мільйони.
Але поряд із відповідальною роботою, яка дозволяла утримувати сім’ю, механік мав хобі – гармонь. Він грав із раннього дитинства, з п’яти років. Брав участь в усіх фестивалях гармоністів, що проходили у Херсоні, Одесі, Києві, Полтаві.
– Я самоучка, музичної освіти не маю, – розповідає Олексій Красільніков. – Але мене занесли в золоту десятку «Найкращий гармоніст України».
Ірина Савівна – болгарка, вона народилася в селі Дмитрівка, наразі – Дельжилер. З четвертого класу займалася у шкільному театральному гуртку. Більшість дітей бояться сцени, публічних виступів, а Ірина на підмостках була як риба у воді.
Закінчивши Одеський педінститут, Ірина Савівна сім років пропрацювала вчителькою фізики та математики у школах Арцизу.
– Коли почався перехід на українську мову викладання, я була змушена піти зі школи – мені складно було освоїти лексику, – розповідає Ірина Савівна. – Почала працювати вихователькою у дитячому садку – з малюками простіше. Коли у військовому містечку дитсадок закрився, я вийшла на пенсію. Часу побільшало – почала співати.
З місцевим музикантом пенсіонерка брала участь у різних святах, регіональних фестивалях, а одного разу поїхала до Коростеня, що на Житомирщині, на Всеукраїнський фестиваль гармоністів. Вона й не підозрювала, що ця поїздка стане доленосною.
– Я виконувала жартівливу болгарську пісню та вийшла у фінал конкурсу, – згадує Ірина Савівна. – А Олексій, який приїхав з іншою співачкою, посів перше місце серед сорока п’яти гармоністів. Ми, учасники фестивалю, жили в Коростені тиждень, був час для знайомств та спілкування. Олексієві сподобалася моя манера виконання, моя харизма: він приносив мені води перед виступом і надавав знаки уваги. Але в той час, це був 2017 рік, у мене був чоловік – льотчик, підполковник у відставці, а у Льоші – дружина.
– Я прожив зі своєю дружиною 47 років, у нас двоє дорослих дітей, – продовжує розповідь гармоніст. – Але сталося нещастя: дружину вкусив отруйний павук, потім нагрянув ковід – і її організм «посипався». Поховав я свою дружину.
– І ось через три роки після фестивалю в Коростені раптом дзвінок: «А ви мене пам’ятаєте?» – продовжує історію співачка. – Як же мені не пам’ятати такого віртуозного гармоніста та ввічливого чоловіка. На той час я вже стала вдовою, і ми з Олексієм почали спілкуватися. Потім я запросила його в гості – і незабаром він був у Арцизі.
– Мені цей Бессарабський край дуже сподобався, я начебто в інший світ потрапив, – перехоплює розмову гармоніст. – Болгари – нація високої культури, люди освічені, дуже роботящі. Вони порядні, привітні – словом, припали мені до душі. А що за диво – Ірина! У ній все – розум, чарівність, харизми на десятьох вистачить. А як смачно готує! А як у неї в домі затишно та чистенько. А ще вона знає напам’ять сто двадцять пісень, уявляєте?
– А Льоша може годинами виконувати частівки, – перехоплює розповідь Ірина. – Взагалі він – Чоловік з великої літери: працьовитий, майстер на всі руки. Льоша сауну обладнав, парилку деревом обшив. Коли в Арцизі відключають електрику, до нас друзі приходять – паримося у лазні, а потім за столом співаємо.
Війна поставила останню крапку у рішенні Олексія та Ірини далі йти по життю разом, адже будинок гармоніста опинився на окупованій території. Він отримав статус ВПО і почав занурюватись у бессарабську культуру. Талановитому музикантові досить один раз почути нову мелодію, як він її одразу відтворює на слух.
– Коли є настрій, можемо просто вийти на місцевий ринок та виступити, – розповідає Ірина Савівна. – Мешканцям це дуже подобається, просять приходити частіше. Запрошують сусіди розділити якесь свято. Нещодавно, наприклад, зібралися сусідки-бабусі на лавці на батьківську суботу, коли поминають померлих. Ми почали з ліричних пісень, а потім я оголошую: «Все, поминки закінчилися, починаємо свято!». Так, у країні страшна війна, але життя ніхто не скасовував. Нині у моєму репертуарі стає дедалі більше пісень українською мовою – народних та патріотичних. Я маю і болгарський національний костюм, і українську вишиванку.
На прощання співуча пара поділилася радісною новиною – у селі Василівка під Болградом купили електрогармонь.
– Тепер наші виступи будуть ще яскравішими, – запевнила пані Ірина. – У своєму віці ми розуміємо одне: треба цінувати кожну хвилину життя. Співаємо від душі та для душі. До речі, у Болграді на велику сцену ми так і не потрапили – надвечір вже остаточно видихнулися.
Читайте також:
Після фіналу «Євробачення-2026» у Молдові спалахнув гучний скандал. Причиною стали оцінки національного журі: Україна не… Read More
18 травня 1944 року радянська влада почала масову депортацію кримських татар із Криму. За кілька… Read More
Керівник Офісу президента Кирило Буданов категорично заперечує проти примусового призову юнаків віком 18-25 років, оскільки… Read More
У самому серці Одеси — на Дерибасівській вулиці та у Пасажі — стартувала велика крафтова… Read More
Сьогодні, 18 травня, виконком Одеської міськради зібрався на термінове засідання, щоб перерахувати, скільки захисних споруд… Read More
Фортеця Хаджибей, сліди якої знайшли археологи на Приморському бульварі, знову опинилася в центрі уваги –… Read More
