Чимало людей мудрого віку опинились зовсім самі – діти дорослі, мають власні сім’ї, живуть окремо. Коли немає рідних поруч, поглинає відчуття ізольованості та покинутості. Але цей сценарій – не для Ірини Нікогосян та Олексія Красільнікова. Вони, вдова та вдівець, під час війни вирішили зійтись, щоб далі продовжити свій шлях разом. Продовжити з музикою, піснями та спонтанними концертами – на радість усім оточуючим.
Ключові моменти:
Болград. На величезній площі розпочинається підготовка до масштабного міжнародного винного фестивалю. До заздалегідь встановлених наметів підтягуються винороби та крафтовики. Цього сірого листопадового ранку, мені здається, у всіх одне бажання – спочатку стаканчик гарячої кави.
Але ефект, що бадьорить, з таким же успіхом справляє дама в золотій сукні під яскраво-синьою мереживною накидкою. Намисто з алтинами та яскраве чільце на голові завершують образ – артистка!
Її появу на площі помітили всі, наче вітер змін приніс Мері Поппінс. Тільки вона – з бессарабським колоритом. З нею ще й – гармоніст. Він слідує тінню за своєю примою і душевно награє мелодію «Як тебе не любити, Києве мій!».
– Ми з Арциза приїхали, – звертається до мене жінка-прапор так просто, ніби ми знайомі тисячу років. – Пізно дізналися про цей фестиваль від своїх друзів із Болграда. Зателефонували, щоб записатися до концертної програми – нам сказали, що вона вже складена. Нас записали, але ми у списку шістдесяті, уявляєте? Я не можу чекати – у мене музика вже звучить усередині, розумієте? Льоша, давай про козака.
Гармоніст дає вступ – і жінка починає співати про козака.
Відкриття фестивалю заплановано на полудень, організатори свята лише встановлюють апаратуру, а на площі вже розпочався сольний концерт – у Ірини Савівни розгортається душа. Її зовсім не бентежить відсутність розспівування, вона відкашлюється, перепрошує – і продовжує. Її акомпаніатор майстерно згладжує незграбні моменти. Ось вони – Харизма та Віртуоз – збирають свого глядача.
Пізніше, коли фестиваль розпочався під фанфари, а на площі була тисяча людей, дует з Арцизу не знітився. Гості просто відійшли у бік, де смажили на вугіллі шашлики, і там продовжили свій окремий концерт. Люди були розчулені співачкою, яка вже озброїлася барабаном. Біля них весело танцювали маленькі роми.
Цього дня пара була нарозхват – їх запрошували ближче до столів, у свої компанії, просили виконати болгарські народні пісні. Хтось кидав жменю купюр на гармошку. Навіть бабуся, яка годину тому ледь-ледь вийшла з машини із сином під руку, у свої дев’яносто в танець пішла. І всі хотіли з дуетом сфотографуватись.
Ото не тим дають звання народних артистів!
У день фестивалю про дует ми дізналися небагато: Ірина Савівна у минулому викладачка фізики та математики. А її супутник-гармоніст – переселенець із Херсона. Разом живуть в Арцизі, у так званому військовому містечку – степ та степ навколо.
Пізніше ми зателефонували творчому дуету, і нам відкрилася дивовижна історія.
Олексій Красільніков, росіянин за походженням, жив у селищі міського типу Чаплинка, працював головним механіком у головному управлінні водного господарства Херсонщини.
Цей регіон завжди годував усю Україну овочами, з херсонських степів везли сотні фур солодких південних кавунів. Але це все не росло без зрошення – робота в Олексія Красільнікова, який дбав про справність обладнання, була дуже відповідальною. На кону завжди стояли мільйони.
Але поряд із відповідальною роботою, яка дозволяла утримувати сім’ю, механік мав хобі – гармонь. Він грав із раннього дитинства, з п’яти років. Брав участь в усіх фестивалях гармоністів, що проходили у Херсоні, Одесі, Києві, Полтаві.
– Я самоучка, музичної освіти не маю, – розповідає Олексій Красільніков. – Але мене занесли в золоту десятку «Найкращий гармоніст України».
Ірина Савівна – болгарка, вона народилася в селі Дмитрівка, наразі – Дельжилер. З четвертого класу займалася у шкільному театральному гуртку. Більшість дітей бояться сцени, публічних виступів, а Ірина на підмостках була як риба у воді.
Закінчивши Одеський педінститут, Ірина Савівна сім років пропрацювала вчителькою фізики та математики у школах Арцизу.
– Коли почався перехід на українську мову викладання, я була змушена піти зі школи – мені складно було освоїти лексику, – розповідає Ірина Савівна. – Почала працювати вихователькою у дитячому садку – з малюками простіше. Коли у військовому містечку дитсадок закрився, я вийшла на пенсію. Часу побільшало – почала співати.
З місцевим музикантом пенсіонерка брала участь у різних святах, регіональних фестивалях, а одного разу поїхала до Коростеня, що на Житомирщині, на Всеукраїнський фестиваль гармоністів. Вона й не підозрювала, що ця поїздка стане доленосною.
– Я виконувала жартівливу болгарську пісню та вийшла у фінал конкурсу, – згадує Ірина Савівна. – А Олексій, який приїхав з іншою співачкою, посів перше місце серед сорока п’яти гармоністів. Ми, учасники фестивалю, жили в Коростені тиждень, був час для знайомств та спілкування. Олексієві сподобалася моя манера виконання, моя харизма: він приносив мені води перед виступом і надавав знаки уваги. Але в той час, це був 2017 рік, у мене був чоловік – льотчик, підполковник у відставці, а у Льоші – дружина.
– Я прожив зі своєю дружиною 47 років, у нас двоє дорослих дітей, – продовжує розповідь гармоніст. – Але сталося нещастя: дружину вкусив отруйний павук, потім нагрянув ковід – і її організм «посипався». Поховав я свою дружину.
– І ось через три роки після фестивалю в Коростені раптом дзвінок: «А ви мене пам’ятаєте?» – продовжує історію співачка. – Як же мені не пам’ятати такого віртуозного гармоніста та ввічливого чоловіка. На той час я вже стала вдовою, і ми з Олексієм почали спілкуватися. Потім я запросила його в гості – і незабаром він був у Арцизі.
– Мені цей Бессарабський край дуже сподобався, я начебто в інший світ потрапив, – перехоплює розмову гармоніст. – Болгари – нація високої культури, люди освічені, дуже роботящі. Вони порядні, привітні – словом, припали мені до душі. А що за диво – Ірина! У ній все – розум, чарівність, харизми на десятьох вистачить. А як смачно готує! А як у неї в домі затишно та чистенько. А ще вона знає напам’ять сто двадцять пісень, уявляєте?
– А Льоша може годинами виконувати частівки, – перехоплює розповідь Ірина. – Взагалі він – Чоловік з великої літери: працьовитий, майстер на всі руки. Льоша сауну обладнав, парилку деревом обшив. Коли в Арцизі відключають електрику, до нас друзі приходять – паримося у лазні, а потім за столом співаємо.
Війна поставила останню крапку у рішенні Олексія та Ірини далі йти по життю разом, адже будинок гармоніста опинився на окупованій території. Він отримав статус ВПО і почав занурюватись у бессарабську культуру. Талановитому музикантові досить один раз почути нову мелодію, як він її одразу відтворює на слух.
– Коли є настрій, можемо просто вийти на місцевий ринок та виступити, – розповідає Ірина Савівна. – Мешканцям це дуже подобається, просять приходити частіше. Запрошують сусіди розділити якесь свято. Нещодавно, наприклад, зібралися сусідки-бабусі на лавці на батьківську суботу, коли поминають померлих. Ми почали з ліричних пісень, а потім я оголошую: «Все, поминки закінчилися, починаємо свято!». Так, у країні страшна війна, але життя ніхто не скасовував. Нині у моєму репертуарі стає дедалі більше пісень українською мовою – народних та патріотичних. Я маю і болгарський національний костюм, і українську вишиванку.
На прощання співуча пара поділилася радісною новиною – у селі Василівка під Болградом купили електрогармонь.
– Тепер наші виступи будуть ще яскравішими, – запевнила пані Ірина. – У своєму віці ми розуміємо одне: треба цінувати кожну хвилину життя. Співаємо від душі та для душі. До речі, у Болграді на велику сцену ми так і не потрапили – надвечір вже остаточно видихнулися.
Читайте також:
Медики, енергетики, волонтери, лікарі, рятувальники та громадські діячі — низка українців та українок відзначені державними… Read More
У новорічну ніч хочеться дива. Хочеться чаклунства. Хочеться здійснити подорож у часі. І це, уявіть,… Read More
Під час атаки безпілотника 2 січня в районі Вілково спалахнула велика пожежа — загорівся очерет… Read More
За східним календарем 2026 це рік Червоного Вогняного Коня. Ми подивилися на цей символ крізь… Read More
2026 рік може стати переломним у довготривалій боротьбі українців з російськими агресорами. Україна готується до… Read More
Олена Буйневич, яка багато років керувала департаментом освіти Одеси, продовжила кар'єру в парламенті — вона… Read More
