Весь народ оголосили зрадниками та вигнали з Криму: історія депортації кримських татар

Ключові моменти:

• Кримськотатарську розвідницю Аліме Абденанову розстріляли фашисти
• Ще десятки тисяч кримських татар віддали життя, воюючи у Червоній армії
• Але весь народ більшовики оголосили зрадниками та вислали з Криму
• Тисячі родин загинули дорогою та в перші роки життя у спецпоселеннях

Трагедія розвідниці Аліме Абденанової

Не люблю узагальнень, тому не скажу, що 100%, але впевнений: переважна більшість співгромадян, які читають ці рядки, точно не знають її імені, як, на жаль, не знав і я. А вона беззаперечно заслужила на те, щоб увійти до пантеону Слави своєї країни. Але сталося інакше…

Її звали Аліме Абденанова. Народилася вона 1924 року в передмісті Керчі, у кримськотатарській родині. Із відзнакою закінчила семирічну школу, пішла працювати.

У 1941 році кілька разів подавала заяву з проханням направити її на фронт, але їй відмовляли. Згодом Аліме закінчила тримісячні курси санітарів-інструкторів, після чого була призвана до армії та почала працювати у госпіталі. У 1943 році радянському командуванню знадобилося розширити агентурну мережу в окупованому німцями Криму. Туди потрібно було направити людину з місцевих, яка не викликала б підозр, і кандидатурою стала саме Аліме Абденанова. Вона вступила до розвідшколи, де вивчила основи розвідувальної роботи та пройшла парашутно-десантну підготовку.

На початку жовтня 1943 року резидентку розвідвідділу штабу Приморської армії Аліме Абденанову десантували на парашуті з літака «ПО-2» у Криму, неподалік села, де жила її бабуся. Під час приземлення Аліме вивихнула ногу, але змогла дістатися до бабусиного дому.

Щоб збирати інформацію про дислокацію військ і техніки гітлерівців, Аліме організувала підпільну групу з 14 односельців — переважно кримських татар. Вони цілодобово спостерігали за залізницею та шосе, фіксували переміщення військ, збирали дані про оборонні споруди, а також про місця розташування ворожих частин і штабів у навколишніх селах.

Цінну інформацію передавали рацією до розвідвідділу Північно-Кавказького фронту. За чотири місяці — з жовтня 1943 року до лютого 1944 року — було передано понад 80 радіограм! Німецька контррозвідка зрозуміла, що в районі Керчі діє підпілля, і пригнала на півострів спецмашину з радіопеленгатором. Будинок, де працювала рація, було встановлено. Почалися арешти.

Аліме Абденанова зазнала нелюдських катувань. 27 березня партизани здійснили наліт на місцеву комендатуру, звільнивши багатьох в’язнів, але Аліме там не знайшли: 3 квітня її відправили до Сімферополя та посадили до одиночної камери. 5 квітня 1944 року, за тиждень до звільнення міста Червоною армією, у віці 20 років Аліме була розстріляна.

До Москви направили подання про присвоєння їй звання Героя Радянського Союзу, але зрештою посмертно нагородили значно нижчим за статусом орденом Червоного Прапора. Причина була в одному «великому недоліку» — Аліме була кримською татаркою…

Звання Героя їй усе ж присвоїли: «героєм росії» її демонстративно зробив у 2014 році путін — вірний сталініст, який анексував Крим і продовжив розпочату його кумиром справу знищення кримських татар.

Після визволення Криму начальник розвідвідділу Приморської армії сказав родичам загиблої героїні, що «подвиг Аліме ніколи не буде забутий». Але він збрехав, хоча, можливо, й не навмисно. Армійський розвідник міг і не знати, що вже в день розстрілу Аліме у сейфах московського керівництва НКВС лежав завізований Сталіним план операції «Сюргун» — у перекладі з кримськотатарської це означає «Вигнання».

Велике вигнання народів

Невдовзі, 18 травня, почалася суцільна насильницька депортація всіх кримських татар до віддалених районів Середньої Азії, Сибіру та Уралу. Серед понад 194 тисяч представників цього народу, яких лише за три дні викинули з власних домівок, опинилися бабуся Аліме та її сестра — Азіфе, розвідниця з групи Абденанової, яка дивом урятувалася від гестапо.

Трохи більше, до речі, пощастило родичам іншого представника народу, визначеного Сталіним як «зрадницький». Своїх батьків буквально відбив у радянських гестапівців Амет-Хан Султан — двічі Герой Радянського Союзу, льотчик-ас, який за роки війни здійснив 603 бойові вильоти, у 150 повітряних боях особисто збив 30 літаків противника та ще 19 — у складі групи.

Зазначимо, що на фронтах Другої світової війни воювали понад 60 тисяч кримських татар, серед яких 7 тисяч підпільників і 17 тисяч партизанів. Понад 21 тисяча з них загинули.

Отже, «Вигнання». На ПАПЕРІ спецпереселенцям дозволялося «взяти із собою особисті речі, предмети побуту та продовольство вагою до 500 кг на родину». На ПАПЕРІ НКВС доручалося «забезпечити в ешелонах медико-санітарне обслуговування та гаряче харчування».

Про те, що було НАСПРАВДІ, розповідає Мустафа Джемілєв (нар. 1943 р.) — радянський правозахисник і дисидент, український політичний діяч, один із лідерів кримськотатарського національного руху, голова Меджлісу кримськотатарського народу у 1991—2013 роках, Герой України.

Нічого нового у ставленні росії до Криму тоді не сталося — ця політика почалася ще з моменту «приєднання» півострова. Князь Потьомкін майже одразу об’їхав увесь Крим і написав імператриці, що «місця тут благодатні, і треба б вислати звідси бусурманів та заселити Крим природними росіянами».

Кримських татар вислали, щоб дошкулити туркам?

Так і пішло — не сталінськими, звісно, темпами й масштабами, але через кілька десятиліть кримські татари почали почуватися у Криму чужинцями. У 1944 році однією з версій причин масової депортації татар із Криму було нібито бажання СРСР господарювати у протоках Босфор і Дарданелли, які відповідно до Конвенції Монтре перебували та й досі перебувають під контролем Туреччини.

Туреччина гарантує вільний прохід торговельних суден до Чорного моря, але жорстко контролює прохід військових кораблів. Як це так? Чому не СРСР?! Може, «посунути» турків? Але спочатку треба очистити прилеглі території від тих, хто може симпатизувати туркам.

Тоді виселили 13 (!) народів: чеченців, балкарців, карачаївців, месхетинців, кримських татар, курдів, хемшилів… А вже 2 червня 1944 року з’явилася нова постанова Держкомітету оборони, відповідно до якої 24 червня з Криму нелюди вигнали ще понад 15 тисяч греків, 12,4 тисячі болгар і 9,6 тисячі вірмен.

Нібито й не мусульмани, але так, про всяк випадок… Варто знати, що перша масова депортація з Криму народу, який «міг стати» зрадником батьківщини, відбулася ще у 1938 році. Тоді були далекосхідні конфлікти з Японією, японські шпигуни могли проникнути й до Криму, а тут корейців багато — спробуй відрізни! Вислати корейців! І вислали…

Чи може цілий народ бути зрадником?

У 1941 році гітлерівці повністю «обнулили» героїчну теорію радянського командування: якщо війна — то «малою кров’ю і на чужій території». А тут — сотні тисяч людських втрат, величезні території захоплені. Терміново треба було шукати «винних». «Нас зрадили!» — волало нікчемне радянське партійне керівництво у пошуках виправдання. Крим втратили?! Так там же цілий народ — зрадники, татари тамтешні! Гнати їх у три шиї!

Уже після розпаду СРСР історики поставили питання: а скільки російських помічників було у нацистів? Точна кількість російських колаборантів досі залишається предметом дискусій, але, за різними оцінками, у лавах Вермахту та СС служили від 300 до 800 тисяч громадян СРСР російської національності.

Народ-зрадник? Напевно, не можна узагальнювати. Щодо кримських татар, то звинувачення у «масовій співпраці» були висмоктані з пальця — хоча б тому, що одразу після початку війни все чоловіче населення мобілізували.

Хто тоді «масово» співпрацював із німцями: старі? жінки? діти? Так, хтось співпрацював, але такі «хтось» були серед представників УСІХ народів, які опинилися під німцями. Чому? Відповідь лежить на поверхні: через нелюдську політику комуністичної влади.

Татари пережили, до речі, «окремий» голод 1922—1923 років. Після Громадянської війни у Криму загинуло близько 100 тисяч людей. Татари тоді становили лише 25% населення півострова, але серед загиблих їх було 75%. Потім — розкуркулення, під час якого виселили близько 50 тисяч татар, більшість із яких зникли безвісти. Це був звичайний терор, тож у кримських татар було чимало причин «недолюблювати» радянську владу.

Що таке «депортація»? У перекладі — це офіційне примусове вислання людини (іноземця або особи без громадянства) із країни перебування до держави її громадянства. Воно застосовується при втраті законних підстав для проживання та часто супроводжується забороною на в’їзд у майбутньому.

У дорозі та спецпоселеннях загинула половина виселених кримських татар

Яким боком це можна приліпити до вигнання кримських татар?! А ніяким! Їх розбудили на світанку, дали на збори 15 (п’ятнадцять!) хвилин. До товарних вагонів вони потрапили без запасів їжі та одягу. Багато хто — без документів. Їхали майже місяць, як кілька в банці, у вагонах «без зручностей». Тіла померлих виносили з вагонів на станціях. А в доповідній записці Сталіну Лаврентій Берія повідомив: під час депортації — жодного смертельного випадку.

Комусь це, мабуть, здалося казкою, і в наступному донесенні написали, що в ешелонах померла 191 людина. Більш об’єктивні сучасні дослідники вважають, що під час депортації загинуло до 8000 вигнанців. А потім вони «жили» у так званих спецпоселеннях — у чужому для південців кліматі, без медичного обслуговування. За даними Національного руху кримських татар, у перші чотири роки після депортації померли 46,2% людей. Офіційна статистика говорить про 23% загиблих…

Із настанням так званої «хрущовської відлиги» вийшли урядові укази, які трохи пом’якшили фактично тюремний режим життя у спецпоселеннях. Але повернення депортованих народів до Криму й далі залишалося «табу». У 1974 році заборону на повернення до Криму скасували. На папері. А реально масове повернення додому почалося лише за горбачовської перебудови — тобто перед самим розвалом «імперії зла».

Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса