Чорновола тричі засуджували за його переконання
Народився він 1937 року в селі Єрки (нині Черкаська область) у родині сільських учителів. Батько був із давнього козацького роду, мати — з відомої родини цукрозаводчиків і меценатів Терещенків. Після школи В’ячеслав у 1955 році вступив до КДУ ім. Шевченка. У 1958 році через свої політичні погляди вперше зіткнувся з проблемами та був змушений поїхати на рік до Жданова (Маріуполь) на будівництво доменної печі. Але у 1960 році закінчив факультет журналістики з відзнакою.
Працював на Львівській студії телебачення спершу редактором, потім, переїхавши до Києва, вступив до аспірантури Київського педінституту, але до навчання його не допустили через політичні переконання. Хоча у 1964 році він таки захистив кандидатську й влаштувався в газету «Молода гвардія».
Чорновіл ініціював в Україні національно-визвольний рух «шістдесятників». Він був одним із найяскравіших організаторів і активістів цього руху, в 1960–1970-х роках протистояв владі, виступав за відродження України, її мови, культури, духовності та державності.
У 1965 році В’ячеслав Максимович із соратниками виступив у кінотеатрі «Україна» на прем’єрі фільму Параджанова «Тіні забутих предків» із протестом проти арештів серед української інтелігенції — так званих «шістдесятників». Через це Чорновола звільнили з «Молодої гвардії».
У листопаді 1967 року за свою діяльність був уперше засуджений на 6 років колонії суворого режиму. Після дострокового звільнення у 1969 році жив на випадкові заробітки: спостерігач на метеостанції на Закарпатті, землекоп археологічної експедиції на Одещині, вантажник на залізничній станції у Львові.
З 1970 року видавав підпільний журнал «Український вісник», за що у 1972 році був засуджений вдруге — на 6 років колонії суворого режиму та 3 роки заслання. Термін відбував у Мордовії та Якутії. У 1978 році вийшов на волю. З 1979 року — член Української Гельсінкської групи. У травні 1980 року втретє заарештований і засланий на 5 років у Якуцію. Однак уже у 1983 році Чорновіл вийшов на волю, хоч і без права в’їзду до УРСР, куди повернувся лише у 1985-му.
Читайте також: Від СРСР до росії: як за 100 рок ів змінювались політичні репресії в Україні?
В’ячеслав Чорновіл створив український Рух
У 1988 році його хотіли позбавити громадянства СРСР, але він закликав усі країни світу не приймати його. Того ж року разом з іншими дисидентами створив Українську Гельсінкську спілку — першу спробу політичної опозиції радянській владі.
У 1989 році за участю Чорновола створено «Народний рух України за перебудову» (Народний рух України). У 1990 році обраний народним депутатом України, отримавши 68,6 % голосів серед 7 претендентів (по мажоритарному округу). У квітні 1990 року також обраний головою Львівської облради. У 1994 році Чорновіл знову обраний до парламенту (62,52 % голосів серед 15 кандидатів). На виборах до Верховної Ради 1998 року — втретє(!) обраний народним депутатом.
Чорновіл висунув свою кандидатуру на заплановані на 1999 рік вибори президента України, але в січні 1999 року зняв її: у його партії стався черговий розкол. Незабаром після цього В’ячеслав Чорновіл загинув…
Як загинув Чорновіл
25 березня 1999 року В’ячеслав Чорновіл і його водій, повертаючись із Кіровограда, на автомобілі «Тойота» зіткнулися з вантажівкою на автотрасі Бориспіль — Золотоноша. Легковик урізався в КАМАЗ із причепом, який розвертався посеред шосе.
В’ячеслава Чорновола поховали на центральній алеї київського Байкового кладовища. Похорон відбувся 29 березня, попрощатися з Великим Українцем прийшли понад 200 тисяч осіб. Уже наступного ранку після трагедії тодішній глава МВС генерал Юрій Кравченко, не чекаючи на результати слідства, заявив, що Чорновіл і його водій загинули внаслідок ДТП, а «версію замаху як причину його загибелі навіть не розглядають».
Читайте також: В’ячеслав Чорновіл: 24 роки з дня смерті українського дисидента
«Засланий» міністр і його дивна смерть
А тепер трохи «від себе». Доля Кравченка склалася не менш трагічно, ніж у Чорновола. Через деякий час його з міністерського кабінету «заслали». Як інакше назвати його призначення у грудні 2001 року (до травня 2002-го) на посаду голови Херсонської облдержадміністрації? Що й казати — це був не його масштаб, він звик вирішувати справи більші, ніж проблеми «забутої» Херсонщини.
Пригадується, як за термінологією Кличка, «втомився» міст через річку Кошеву, що з’єднував «материковий» Херсон з його острівним мікрорайоном «Корабель» (зараз там самі руїни від «привітів» з тимчасово окупованого лівобережжя). Мосту було вже понад 50 років, потрібні були великі кошти на ремонт, а в міському бюджеті — пусто.
Клянчили в Києві, а звідти — «болт з лівою різьбою». З’явився генерал-губернатор Кравченко, подзвонив «куди треба» в столицю — і гроші одразу знайшлися. Одне слово, був він фігурою цікавою. Місцеві ЗМІ він майже не помічав, і лише навесні, у березні, мені, журналісту найпопулярнішої тоді газети Херсонщини, вдалося «пробитися до тіла».
Настрій у Юрія Федоровича був позитивний (як я дізнався згодом — його вже проінформували, що заслання в провінцію завершується). На початку бесіди він попросив мій диктофон, з цікавістю його розглянув і, клацнувши викидачем мікрокасети, як би ненароком відклав убік.
Після питань на місцеву тематику я поцікавився двома топ-темами з його колишньої компетенції — загибеллю журналіста Гонгадзе та, звісно ж, Чорновола. Його відповідь: «Ви ж, як мені доповіли, 1953 року народження, вже нормальний вік, щоб щось розуміти. Знаєте, життя — це важка річ: від нього часто помирають…»
Минуло рівно три роки — і 4 березня 2005 року, напередодні свого дня народження, Юрія Кравченка знайшли мертвим на дачі, в елітному селищі «Золоті ворота» в Конча-Заспі під Києвом — з ДВОМА вогнепальними пораненнями в голову. У той день він мав прийти на допит до Генпрокуратури у справі, поновленій після «помаранчевої» революції — справі Гонгадзе.
За офіційною версією, Юрій Кравченко вчинив самогубство, ДВІЧІ вистреливши собі в голову. На думку міністра МВС Юрія Луценка (2007 рік), Юрія Кравченка було вбито: «Я не вірю в самогубство Кравченка й маю на це докази… Певні запитання до експертів… були сформульовані так, щоб підтвердити версію самогубства». Похований Кравченко на Байковому кладовищі в Києві, десь недалеко від того, хто «загинув у випадковій ДТП» за чудової видимості на трасі — В’ячеслава Чорновола…
Читайте також: Саакашвілі розповів, про що колись сперечався з В’ячеславом Чорноволом
Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса