FPV-дрони, РЕБ-системи та новітній дирижабль — все це збирають одеські розробники для військових цілей. Компанія «Українські авіаційно-космічні технології» виробляє по 50 тисяч безпілотників на місяць. У разі потреби ця кількість може збільшитися вдвічі. Про те, з якими викликами стикаються техніки, чи підтримує держава та як розробки реально можуть допомогти на фронті, «Одеське життя» дізнавалося у керівника компанії. Однак справжнє його ім’я ми не публікуємо заради безпеки.
Від хобі «на колінах» до проектів державного рівня
— З чого почалося ваше виробництво та яких масштабів вдалося досягти?
— Спочатку ми виготовляли дрони «на колінках» на балконі, паяли в перервах між викладанням на полігонах, робили техніку для практики. Основним завданням для нас було навчити особовий склад поводитися з безпілотною авіацією. А дрони робили для себе. Потім трохи масштабувалися, почали виробляти більшу кількість. Зараз ми кажемо про загальні потреби — це 50 тисяч на місяць. У разі потреби за тиждень можемо масштабуватися до 100 тисяч дронів. Ми постійно навчаємо людей і розробляємо щось нове.
— Поясніть, чим звичайні дрони на зразок Mavic відрізняються від FPV, які ви виготовляєте?
— Mavic – це пристрій загального використання. Це як простий автомобіль. Припустимо, ви купили собі автомобіль «лачетті» або БМВ, звичайний, коробка «автомат», сіли та поїхали. А FPV-дрон — це болід Формули-1. Без спеціальних навичок у використанні не вийде навіть просто злетіти. У нього більший радіус дії, більше завдань, які може виконувати, але і складніше використання. Щодня ми бачимо зміни у ворога та вносимо щось нове зі свого боку, але концепція не змінюється. Це безпілотний об’єкт, техніка, яка завдає ударів бойовою частиною або веде розвідку. Змінюються частоти, методи управління, різні комплекси, автонаведення, впроваджується штучний інтелект.
Ідея з радянського проекту
— Як саме зміна частот впливає на роботу з ворогом?
— Звичайний частотний діапазон для роботи FPV-дрона був 915 МГц. Аби завадити роботі РЕБ супротивника — почали переміщатися по діапазону вгору і вниз. Ми зрозуміли, що у ворога є РЕБи та пристрої придушення на всі діапазони, але одночасно використовувати їх в одному проміжку фронту дуже складно. Радіочастоти – штука специфічна. На них працюють не тільки дрони та РЕБи, а й авіаційний зв’язок, радіозв’язок, телефонія. По-перше, вони потребують дуже значних витрат енергії. А по-друге, втратити внутрішню комунікацію військових вони також не хочуть. І тому ми вирішили, що використовуватимемо одночасно різні діапазони.
— Розкажіть про дирижабль. Я думала, що це застаріла розробка, але ви запровадили нові функції. Як вони можуть стати у пригоді для військових?
— Це була цікава технологія. Я читав радянську літературу і натрапив на проект «Спис Бога». Задум у тому, щоб з супутників запускати твердосплавні штирі без вибухівки. Вони летять з орбіти на великій швидкості і, контактуючи з землею, створюють термоядерний вибух, бо там завелика висота. Я подумав, а якщо ми запустимо наш дирижабль кілометрів так на 70 і щось з нього скинемо? Може, ви пам’ятаєте, у RedBull був такий парашутист, який стрибав з повітряної кулі зі стратосфери. Тож це реально, і у нас зникає багато проблем. По-перше, ракети ППО зазвичай не злітають вище 10-15 кілометрів. По-друге, інші системи, які можуть завадити навігації працюють до двох кілометрів заввишки. До того ж куля добре ловить зв’язок, легко керується та є майже непомітною.
Співпраця з державою
— Наскільки зараз зручно вести такий бізнес та чи є підтримка держави?
— Зараз дуже жваві зміни у потребах. Сьогодні треба камери звичайні, завтра нічні, післязавтра треба цифрові, потім тепловізійні. Сьогодні на таких частотах, за два дні на інших, а потім уже треба не квадрокоптер, а літак. Це дуже погана бізнес-модель, непрактична, вимагає великої кількості специфічних інженерних навичок. Фахівців зараз дуже мало, бо це хобі було популярним у 2000-2006 роках. Це вже дорослі хлопці, яким не хочеться сидіти з паяльником. Хто був дуже патріотичний, вже давно воює, хто був менш патріотичний — виїхав. Але я розумію, для чого ми це робимо. Ми не можемо відмовити людям. Нам кажуть — треба інше, значить, робитимемо інше.
— Чи вдається вам заробляти на вашій справі?
— У нас є якийсь дохід. Однак весь прибуток, плюс ще згори, якщо хтось допоможе, йде на розробку. Тому що кожна розробка – це сотні чи тисячі втрачених дронів та літаків, розбитих і втоплених. Ніхто це не компенсує. Я ходив до органів влади, пропонував спільні проекти, але поки позитивних відповідей ще не було. Може, ми ще не на тому рівні, не знаю, може їх це не дуже цікавить.
— Хто ваш основний покупець?
— В основному, це військові. Відбуваються і прямі закупівлі, і тендерні. Коли ми намагаємося працювати масштабніше з державою, з’являються якісь обмеження. Для нас тендерні стосунки – це щось нове. І документообіг, який, по суті, військовий, це теж для нас незвичне явище. Звичайно, для нас найцікавіше – це співпраця з Міноборони безпосередньо. Адже зараз ми можемо виробляти значно більше, однак ці витрати не перекрити лише коштом частин, з якими співпрацюємо.
Про заборону Китаю на вивіз комплектуючих
— Що стосується комплектуючих для дронів, для РЕБ-систем, чи всього вам достатньо? Чи є вже варіанти того, що ваше виробництво стане автономним?
— На цей час ми виготовляємо самостійно рами, композитні лопаті, пропелери та інше. Але питання актуальне – це заборона вивезення комплектуючих із Китаю з 1 вересня. І як ми з цим працюватимемо. Виробництво електроніки дуже специфічна річ. Ми поки що не можемо це зробити. Я дуже сподіваюся, що ми дочекаємося державної програми та об’єднаємо зусилля, щоб разом з українськими компаніями зробити велике виробництво комплектуючих. І це не тільки дрони. Це багато видів техніки, які вимагатимуть електроніки, яку раніше ми теж замовляли у Китаї.
— Чи є ймовірність, що такі виробництва, як ваше, можуть повністю припинити діяльність?
— Я гадаю, що виробництво у нас не зупиниться. Ми завжди знаходимо вихід з усіх ситуацій. Ідеї є.
Читайте також: Старий український літак з гвинтом збиває російські дрони над Одесою (фото, відео)
