Сьогодні, 14 жовтня, наша країна відзначає День захисників та захисниць України. «Одеське життя» вітає військовослужбовців, медиків, волонтерів та всіх захисників та захисниць нашої країни.
Цього знаменного дня «Одеське життя» вирішило нагадати читачам про той довгий шлях, який пройшло українське військо протягом останніх п’яти століть.
Січове товариство
День захисників та захисниць України не випадково збігається із Днем українського козацтва. З давніх-давен козаки сприймаються як захисники української землі. Втім, козацька фортеця на Дніпрі — Запорізька Січ — була не просто військовим формуванням, а й певною мірою окремою державою.
Причому державою демократичною — всіх начальників на Січі обирали на раді (загальних зборах козаків) і будь-якої миті вони могли бути зміщені з посади тією самою радою. Тож не дивно, що всі козаки, незалежно від чину та посади, вважалися рівними, тому й називали один одного товаришами, а свою спільноту — товариством.
Якщо ж говорити про військову справу, то козацька армія по праву вважалася однією з найбоєздатніших у Європі. Козаки майстерно використовували передову на той час тактику та військову техніку. Наприклад, під час облоги міст до стін підкочували вежу на колесах із перекидними містками — вона називалася «гуляйгород». А при атаці кінноти козаки споруджували «табір» — польове зміцнення зі з’єднаних ланцюгами обозних возів.
Був у козаків і свій флот. Легкі маневрені козацькі «чайки» цілком успішно протистояли громіздким та неповоротким турецьким галерам.
В українській військовій формі нового зразка про козацьку епоху нагадує широкий «лапчастий» хрест на кашкеті.
Армія без держави
Держави, до складу яких входили українські землі, нерідко утворювали військові підрозділи, які складалися з українців. Наприклад, 1812 року під час війни з Наполеоном уряд Російської імперії організував 19 українських козацьких полків. До речі, один із них сформував Іван Котляревський — майбутній письменник та автор знаменитої «Енеїди». Щоправда, після війни всі ці полки було розпущено.
А у роки Першої світової війни українське військо було створено в австро-угорській армії. Легіон українських січових стрільців бився на Східному фронті проти російської армії та відзначився у битвах за гори Маківка та Лисоня.
В українській військовій формі нового зразка про січові стрільці нагадує шапка з клиноподібним розрізом спереду, так звана «мазепинка».
На варті революції
Після падіння самодержавства у 1917 році полки та корпуси російської армії, укомплектовані українцями, починають «українізуватися», заявляючи про бажання служити вільній Україні. Саме з них виросли збройні сили Української Народної Республіки (УНР). А селами починають формуватися сотні Вільного козацтва — добровільні загони місцевої самооборони.
Свої збройні сили мали і Західноукраїнська Народна Республіка — Українська Галицька армія. Окремо варто згадати Революційно-повстанську армію України під керівництвом легендарного батька Нестора Махна, яка наводила жах на ворогів знаменитими тачанками з кулеметами. Деякі історики саме махновців вважають продовжувачами традицій запорізького козацтва.
На спадщину Січі претендували і більшовики. Невипадково перші червоноармійські частини в Україні називалися «Червоним козацтвом». До початку 1930-х років в УРСР продовжували існувати окремі «українські» військові частини, а у харківській «Школі червоних старшин» викладання велося українською мовою.
В українській військовій формі нового зразка про армію УНР нагадує френч із накладними кишенями та «зубчатку» на генеральських погонах.
Друга світова війна
У роки Другої світової війни Радянська Україна цілком могла мати власну армію. 1944 року було засновано окремий Наркомат оборони УРСР. Його керівник, фронтовий генерал Василь Герасименко виступав за те, щоб усі військові формування на території України підпорядковувалися Києву. Однак така ідея не знайшла підтримки у вищого керівництва СРСР, і 1946 року український Наркомат оборони взагалі було ліквідовано.
Про Українську повстанську армію (УПА) досі сперечаються історики та політики. Але мало хто знає, що насправді озброєних формувань під назвою УПА було два. Перший з них організував на Волині отаман Тарас Боровець, який узяв собі псевдонім «Тарас Бульба». «Бульбівці» визнавали емігрантський уряд УНР, воювали проти німців та вели переговори про співпрацю з радянськими партизанами. У політраді при штабі Боровця були представники різних політичних груп, зокрема «Союзу українських комуністів-самостійників».
З прихильниками Степана Бандери у «Тараса Бульби» стосунки не склалися. Зрештою «бандерівці» роззброїли загони Боровця та надали собі назву УПА.
В українській військовій формі нового зразка про УПА нагадує пальто з двома лініями ґудзиків та суворим коміром.
Армія нової України
Днем народження армії незалежної України вважається 6 грудня 1991 року. Цього дня Верховна Рада ухвалила Закон «Про Збройні сили України». Щоправда, перші кроки було зроблено ще раніше. Одразу після проголошення незалежності було створено Міністерство оборони України, яке взяло під своє управління всі формування Збройних сил колишнього СРСР, розташовані на території республіки.
За роки незалежності українські військові взяли участь у 21 міжнародній миротворчій місії під прапором ООН: у п’яти європейських, п’яти азіатських, семи африканських та навіть в одній американській країні.
З 2014 року Збройні Сили беруть участь у бойових діях на сході країни, а з початку повномасштабного вторгнення путінських рашистів в Україну 24 лютого 2022 ведуть запеклу боротьбу з окупантами і крок за кроком, метр за метром звільняють нашу землю від агресора.
Фото: Інститут національної пам’яті
