– Мене гіпертонія мучить, то добре, що у Петрівці є амбулаторія, – прийдеш до дівчат, вони прокапають і живеш далі. Адже в цю спеку до поліклініки у Бессарабському я не доїду. «Швидку» взагалі не викликаю – поки вона по наших ковдобинах доїде, то і померти можна, – каже Марія Павлюк, літня жінка із села Петрівка Бородінської громади.
Основні проблеми сільської медицини під час війни – обмежений доступ до медичних послуг через розбиті дороги, брак працівників та недостатність фінансування.
З початку війни частина сільської молоді виїхала за кордон, інші пішли захищати країну, тож у селах залишилися здебільшого люди поважного віку, які потребують особливого медичного догляду. Для них фельдшерсько-акушерські пункти (ФАПи) та амбулаторії – це не лише можливість отримати первинну медичну допомогу, а часто просто вижити.
Пологи у «швидкій» стають нормою
Пункт «швидкої» Арцизької станції екстреної медичної допомоги постійно базується в селі Буджак. Саме парамедикам цього пункту доводиться найчастіше приймати пологи в машині швидкої допомоги. На пункті працюють чотири бригади у складі парамедикинь Світлани Чебан, Єлизавети Нєстєрук, Світлани Трифонової і Анни Желяпової та водіїв-медтехніків Івана Шаркова, Олега Чебана, Миколи Чумака і Дмитра Чебана.
– Приймати пологи в «швидкій» стало вже нормою. Причина – велика відстань до пологового будинку, розбиті автошляхи і те, що жінки завчасно не лягають в лікарню, – розповідає парамедикиня Світлана Чебан. – Ось нещодавно Світлана Трифонова і Микола Чумак виїхали на передчасні пологи в село Бородінської громади, що знаходиться в прикордонній смузі з Молдовою. Щоб доїхати швидше, команда поїхала польовими дорогами, дісталася оперативно місця, обстежила жінку і перенесла до карети швидкої. Але пологи розпочалися в дорозі. Незважаючи на складність ситуації – подвійне обвиття пуповиною, синюшність шкіри – парамедики діяли професійно і допомогли малюку з’явитися на світ. Маму та її хлопчика було доставлено і госпіталізовано в пологовий. Цього року це перший випадок. Але в нас вже немає парамедикинь, яким би не довелося приймати пологи в дорозі.
Буджацький пункт «швидкої» оснащений усім необхідним – є сучасний реанімобіль, медикаменти, обладнані кабінети, прийомне відділення.
– Під час війни стало навіть краще із забезпеченням медикаментами, перев’язувальним матеріалом, горючкою. Обладнання реанімобіля дозволяє проводити моніторинг та підтримувати хворого під час поїздки. Усі водії отримали бронювання, а це дуже важливо, бо ми обслуговуємо більшість сіл, що знаходяться в прикордонній смузі. Самий великий головний біль – відсутність доріг між населеними пунктами. Коли сухо, їдемо тільки польовими, бо так скоріше, а у негоду, буває, застрягаємо, викликаємо трактори з сусідніх сіл, щоб витягнули. Взагалі сільські парамедики завжди готові до надзвичайних ситуацій, – додає Світлана Чебан.
ФАПам не вистачає ремонту і працівників
До комунального підприємства «Буджацький Центр первинної медико-санітарної допомоги» належать три амбулаторії і 19 ФАПів.
– У Центрі працює професійний колектив, але не вистачає лікарів та медсестер загальної практики. Є всього троє лікарів на 32 села, ще двоє лікарів приватної медичної практики, які працюють як підприємці. Проте цього замало, – розповідає Іван Шарков, директор КП «Буджацький ЦПМСД». – Також в шістьох ФАПах немає навіть медсестер загальної практики – з початку великої війни молоді кадри зовсім перестали до нас приїжджати. Не вистачає і транспорту – більшість фельдшерів обслуговують декілька сіл. Щоправда, громада придбала одну машину для Центру і скутер медбрату Василю Штефанько – він працює у Височанському ФАПі й обслуговує три села. Громада надає фінансову допомогу, однак її вистачає лише на зарплату медикам.
Наші працівники кожного року самотужки роблять косметичні ремонти, хоча більшість ФАПів потребують капітального.
Бородінська громада молода, але винайшла кошти на обладнання у Буджаку клініко-діагностичної лабораторії з гематологічним, біохімічним відділами, кабінетом для зберігання реактивів і стерилізаційним кабінетом, в якому працює лаборант Інна Сова. А нещодавно тут відкрили фізіотерапевтичний кабінет із сучасним обладнанням, де працює медсестра загальної практики Раїса Дондова.
Буджацькому центру усього чотири роки, і більше розвинутися йому завадила війна, адже частина місцевих податків йде на підтримку ЗСУ. Але все більше мешканців громади звертаються саме сюди, хоча головним осередком медичних послуг на колишній Тарутинщині залишається Бессарабська лікарня.
Спробувала на собі
Із цікавості я відвідала фізіотерапевтичний кабінет. Знаєте, не думала, що в селі можна пройти такі процедури. В кабінеті є ультразвук, магніт, УВЧ, інгалятор, міостимулятор тощо. Я спробувала на собі дарсонваль – це прилад, що використовує високочастотні імпульсні струми для лікування та покращення стану шкіри. А ще протестувала прилад, що покращує ріст волосся та зменшує його випадіння. Результатом дуже задоволена. Усі ці процедури, до речі, безкоштовні за направленням від сімейного лікаря.
У кожного місцевого жителя є телефони медиків
Рік тому в Бессарабському відкрилася нова модульна амбулаторія, яка була побудована у співпраці з міжнародним фондом допомоги та розвитку «Блакитний півмісяць», благодійним фондом «Маві Хіляль», а також за фінансової підтримки «Коаліції допомоги Німеччини».
– З початку війни нам більше почали приділяти увагу благодійні фонди. Завдяки їм і з’явилася амбулаторія. Крім цього, нам подарували дві автівки для обслуговування населення в селах, – розповідає Меланія Міланова, директорка КП «Бессарабский ЦПМСД». – До Центру належать 11 ФАПів і чотири амбулаторії. Колектив професійний, разом з техперсоналом це 79 працівників, одинадцять з яких лікарі. У сільських ФАПах більше тридцяти років працюють медсестри загальної практики Домнікія Кульчу (с. Петрівськ), Галина Желяскова (с. Виноградівка), Марія Делі-Стоянова (с. Лужанка), Марія Узун (с. Рівне), Світлана Євдошенко (с. Слобідка), Світлана Білик (с. Підгірне).
Фінансово нас підтримує Бессарабська селищна рада. Навіть у роки війни були зроблені капітальні ремонти в ФАПах сіл Виноградівка, Рівне, Петрівськ, Серпневе. Як і багатьом, нам не вистачає медиків – є вакансії медсестер загальної практики, лікар є тільки в Соборному, по селах немає. Тому ми налагодили графік: кожного робочого дня лікарі з Бессарабського виїжджають у села. Вони ведуть прийом, а медсестри проводять вакцинацію, експрес-тести, беруть аналізи. У часи війни люди не такі мобільні, в Одесу через часті обстріли побоюються їхати, тому більшу частину медичних послуг місцевим надають саме сільські медики. Нас усі знають, майже у кожного місцевого жителя є наші телефони. Тому виклик цілодобово – це норма.
Післямова
Сільські ФАПи існують лише завдяки підтримці громад – держава цю функцію повністю переклала на місцеве самоврядування. Тому саме від громад залежить доля сільської медицини.
Найбільшими проблемами для парамедиків екстреної допомоги залишаються розбиті дороги між селами і велика відстань до центральної лікарні.
А ще – з початком великої війни різко впала народжуваність, тому через вимоги НСЗУ щодо мінімальної кількості пологів стало тенденцією скорочення пологових відділень. За вимогами НСЗУ, у пологовому мають приймати 150 пологів на рік, однак на дві громади – Тарутинську і Бородінську – їх за минулий рік було менше п’ятдесяти. Ось і доводиться жінкам із далеких сіл народжувати в «швидкій», а парамедикам – демонструвати професійність. Проте хіба можна в такій ситуації гарантувати стовідсотково безпечні пологи? Медики, на жаль, все ж таки не боги.
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
Читайте також:
